І знову Львів: Стрийський парк, молода студентка та нещасні равлики

 Сьогодні, товариство, ми з Вами помандруємо в місто Лева. Вже вкотре. Я просто тащусь від Львова, тому стараюсь хоча б двічі на рік відвідати це місто і знайти нові незвідані стежки. Минулого року в жовтні ми з МЧ відвідали музей пивоваріння та Личаківський цвинтар. Влітку 2019 нас понесло в ресторан індійської кухні та котяче кафе. А ще раніше ми мандрували в компанії канапок та бананів (читаємо тут і тут). Зараз я розповім про Стрийський парк, юрби голих людей в фонтані та равликів.

Їхали ми до Львова бусом. Звісно, що всі вікна були намертво зачинені, а люк вгорі мало що допомагав. Дві години в цьому пеклі на колесах - і моєю найбільшою мрією в житті став ковток свіжого повітря. Пом'ята і мокра як хлющ вилажу з буса. Ми на Стрийському автовокзалі. Взагалі-то сьогодні ми приїхали в гості, але ще до обіду маємо час погуляти. Від автовокзалу до Стрийського парку ходить автобус 3А. Вже через 20 хвилин ми були на місці.

Стрийський парк - це одна з окрас Львова. Свого часу він вважався одним із найкрасивіших парків у Європі. Його облаштування розпочалось ще у 1879 році. Тут було висаджено понад 40 тисяч дерев. Серед них, як звичні нам смереки, клени, липи, так і екзотичні: гінкго, японський бузок, маньчжурська аралія. Всього налічується близько 200 видів дерев. 

Територія парку - це близько 52 гектари. Але якщо мером міста стане пан Надал, 52 гектари за 4 роки швиденько перетворяться в 10. Хоча забудови є і тут. Наприклад, працює невеликий ресторан, але зроблений в дуже гарному стилі, і я б не відмовилась посидіти за столиком з бокалом вина. Також я помітила ось таку неоковирну будівлю.

Порада Садовому від мера Тернополя - знесіть нафіг і побудуйте офісний центр висотою в 10 поверхів. В парку Шевченка проканало і у вас все вийде. 

Але годі про сумне. Сам парк складається з трьох частин: нижньої, верхньої та дитячого сектора. Якщо не помиляються, ми вийшли в нижній частині, тому що тут багато просторих газонів.

І жодної, бляха-муха, будки! Нема морозива, шаурми, бургерів та кави. Нема величезних атракціонів, машинок та МАФів з пивом для батьків. 

У 1894 році верхня тераса парку була місцем проведення  Крайової виставки. Її відвідав навіть сам імператор Франц Йосиф І.  Казали, що для того, щоб відвідати всі павільйони потрібно було витратити тиждень часу. 

Саме тут був зіграний перший футбольний матч на території України та Польщі. На честь цього матчу у парку встановлений пам'ятник. Зі 129 павільйонів до нашого часу збереглися лише три. В одному з них розташовується спорткомплекс Львівської політехніки. 

І ото ми йдемо собі йдемо і виходимо до фонтану "Івасик-Телесик".

Тут дуже красиво, купа молоді, сімейних пар з дітьми та старших дядьків з голими торсами. Поруч з цим фонтаном розташовується ресторан, про який я писала. Але поруч також шось будується. Ну хоч не хмарочос...

Ми проходимо трохи далі і виходимо на верхню терасу. Тут дорога йде серпантином. Відкривається красивий краєвид. А ще ганяють білки.

Виходимо до джерела, яке було створене у 50-х роках минулого століття. Барельєф Котигорошка, який бореться зі змієм, встановили студенти Львівського інституту декоративного і прикладного мистецтва. Це подяка Арнольду Рерінґу, який створив проєкт парку.

Спускаємось трохи нижче і виходимо до каскаду струмків. Його відновили лише у 2018 році. До цього каскад не працював майже 25 років.

Поруч - пам'ятник Яну Кілінському. Скульптуру створили у 1895 році. Це найстарший з усіх поставлених на теренах колишньої Речі Посполитої пам’ятників героєві Варшавського повстання 1794 року, а також є одним із найстаріших пам’ятників Львова. Цікаво, що це один з небагатьох пам’ятників польської доби, який не зачепила радянська влада. У 2009 році монумент спільними зусиллями реставрували українські та польські фахівці.

У парку працює невелика оранжерея. Вхід вільний.

В маленькому озерці плавають рибки і черепашки.

І ось нарешті ми дійшли до головної цілі нашої прогулянки - лебединого озера.  На жаль, лебедів тут не густо. Лише двоє білих та один чорний. Вони чомусь розділені сіткою. МЧ каже, що можливо чорний сидить на яйцях.

Для лебедів споруджені зручні будиночки. Тут також багато черепах.

Є кілька цікавих інформаційних стендів. На одному пояснюється чому птахів не можна годувати хлібом. На іншому - види тварин, які живуть в парку, та інформація про них. Біля озера купа люду. Юрбами ходять молодята. І знову ж таки - жодної будки!!!!!

Ще кілька кроків і ми виходимо з парку. Поруч - стоянка електросамокатів. Через додаток можна взяти собі самокат і абсолютно безкоштовно ганяти по Львову. Просто чудова послуга! 

Біля парку бачимо будинки з неймовірною архітектурою. Починаємо будувати плани, як продамо свою квартиру та купимо тут хату. Але певно ще треба буде продати квартири всієї родини і потім жити тут однією великою та веселою сім'єю.

Переходимо дорогу в недозволеному місці просто перед поліцаєм. Йдемо в протилежний бік від поліцая. Ховаємось за будинком і дивимось чи поліцай не йде за нами. Фу... Не йде. 

Вирішуємо не їхати до центру автобусом, а пройтися пішки. Тут всього 20 хвилин. По дорозі заходимо в магазин "Рошен", де на мене гримає якась баба, бо я вчасно не сказала їй ціну за мармеладки. Надзвичайно ввічлива жіночка. У мене вже увійшло в звичку фотографуватись біля магазину. Вони завжди вигадують веселі та цікаві інсталяції.

А це я - дуже схожа на бомжа.

Нарешті ми біля Оперного. До речі, якщо ви побачите на землі QR-код з зображенням левика, не лінуйтесь - скануйте. Ви дізнаєтесь дуже багато цікавого. 

Ми якраз вчасно - купа люду зібралось на включення фонтанів. Попиваючи лимонад, спостерігаю, як юрба голих хлопців, дівчат, дядьків та дітей бігають напівголі у фонтані в центрі Львова. За кадром грає фортепіанна музика Шопена. І в моїй голові ця картинка якось зовсім не в'яжеться.

До нас підходить дівчина і починає в'язати МЧ жовто-блакитну стрічечку на руку. І починає: "Я молода студентка...". ООО! Знаємо ми цей прикол. Два роки тому ми зі Шпачком вже заплатили одному "молодому студенту" по 20 гривень за таку стрічечку, тоді коли вона коштує 5 гривень. Ввічливо перебиваю дівчину і відсилаю її якомога далі. "Молода студентка" тихо щось бурмоче собі під ніс. Сумнівно, що це цензурна лексика. 

За 30 хвилин, поки ми стояли біля фонтану, до нас разів 10 підходили з екскурсіями. Це вже просто почало набридати. А навколо фонтану намотує круги якесь нещасне в костюмі лева. Це коли надворі майже +30. Хоч би не беркицнувся непритомний. 

Йдемо на Площу Ринок, де нас вже чекають. Ми відвідаємо французький ресторанчик. Бачимо двері... Ой, ні. Це вікно і хтось тут сидить. Ще три таких "вікна" і ми нарешті знаходимо людські нормальні двері. Головна страва тут - равлики. А ще радять скуштувати жаб'ячі лапки. Моя потенційна вегетаріанська душа протестує, але мене цілком логічно запитають: "Якого грома ти тоді приперлась у французький ресторан"? Та й МЧ зовсім не проти скуштувати оті делікатеси. Алилуя! Жаб'ячих лапок нема! Кілька невинних жаб'ячих душ врятовано! Вишукую в меню салат, в якому не будуть плавати земноводні та молюски. А це було не так вже й легко! Мені приносять салат, а брат вже топче устриці. Пам'ятаєте цей віршик про Моржа і Теслю з "Аліси в країні чудес"?

Морж заридав: "Ой, устрички!

Мені так жалько вас!"

І вибирав, де більшенькі,

Глитав по три нараз,

А до очей хустиночку

Підносив раз у раз.

"Ну, нагулялись, устриці? —

Знов Тесля річ повів. —

Додому, може, підемо?"

Ніхто не відповів...

Не диво — Морж із Теслею

Всі устриці поїв.

А до нас тим часом припливають нещасні равлики. Подаються вони дууууже гарячими. Тому відразу кидати їх до писка не раджу. Я хоч і почекала, але піднебіння все одно трохи попекла. Скажу чесно - мені не сподобалось. Коли ви дивитесь на слизняка, який повзає у вас по хаті і уявляєте, яким він може бути на смак - то він таким і є. Слизький і нестабільний, як холодець. І, як я прочитала, готують равликів живими. Кидають одразу в кип'яток. Не дуже приємна смерть, чи не так? Живий і щасливий равлик набагато кращий.

А от мідії мені сподобались. Дуже смачні. Хоча це також молюск. Пам'ятаю як одного разу тато з риболовлі приніс живого рака. І вирішив його приготувати. Раків, які відомо, також варять живцем. Голосили та захищали рака всією сім'єю. В результаті рак поїхав в Топільче до річки. 

Ну що ж. Найбільше мені в ресторані сподобався салат з салати, помідорів та сиру. Але в житті потрібно спробувати все. Окрім смажених тарганів звісно...

Наступний пункт на порядку денному - піти в гості. По дорозі зайшли в "Родинну пекарню", де купили дуже смачний шоколадний хліб. Надіюсь незабаром така пекарня відкриється і в Тернополі.

Ми якраз встигли вчасно - до Львова добралась гроза. Але ми собі сиділи у затишній квартирі та грали в настільну гру. До речі, дуже цікава. Називається "Шакал: Остров Сокровищ". Що може бути кращим ніж пірати та зарите золото? Але головному 6-річному пірату гра швидко набридла. А ми з МЧ не посміли сказати, що хочемо дограти. Ми ж дорослі!

Потім МЧ цілу дорогу стогнав, що в нього була купа золота, а закінчилось все так сумно. А я вже сиділа в Інтернеті в пошуках гри для нас. І в мене все дуже принципово - хочу купити гру лише на українській мові. Але це буде згодом. А зараз ми дуже смачно повечеряли і почали збиратись додому. У хорошій компанії день промайнув, як 5 хвилин. Ми ще помилувались видом з 15 поверху і рушили на залізничний вокзал.

І ось ми знову кажемо Львову "До нових зустрічей"! Цього літа ще зустрінемось - я гарантую!

P. S. По дорозі додому в сусідньому купе відбулась битва століть. В одному кутку - "Той, кому дує", а в іншому - "Той, кому жарко". Хлопи реально бились. Але в результаті правда перемогла - вікно залишилось відчиненим.

Дата: 19 червня 2021

Читаємо про мої походеньки Львовом тут