Пригоди трьох подруг у Львові. Частина друга

Любі мої читачі.... З жалем у серці хочу вам повідомити, що попередній пост про пригоди трьох подруг у Львові (який можна прочитати тут) не пройшов попередньої цензури і був забракований. Сметана в знак протесту проти фотки з бананами навіть не поставила вподобайки. А Шпачок забанила історію з канапками. Але, незважаючи на всі перешкоди та негаразди, геніальний автор (себто Я) продовжує творити свої шедеври. Отож, продовжуємо!

Після невеличкого ланчу у львівській кав'ярні наша група вирушає на пошуки Собору Святого Юра. Сметана, як справжній досвідчений мандрівник, читає карту і веде нас вперед! По дорозі оглядаємо старовинну архітектуру Львова. 

Якби зі мною був МЧ ми б так швидко до Собору не дійшли... Стояли б біля кожного слупа і розглядали його по півгодини. Але Сметана та її мужчина не давали мені розслабитися і широкими кроками простували вперед. Мені, як малому курдуплику, довелось майже за ними бігти. Іноді я почуваю себе, як Гулівер у країні велетнів...
По дорозі зустрічаємо церкву, закриту на реставрацію.

А ось і Собор Святого Юра. Це дійсно грандіозне видовище!

Згідно легенд, Львів стоїть на трьох горбах і один з них - це Святоюрський. Тут і знаходиться багатовікова резиденція греко-католицьких патріархів. Це найкращий храм Львова, збудований у стилі барокко. Будували собор у 1744-1764 рр. Геніальний Іоан Пінзель створив для собору три скульптури: святих Лева і Атаназія та фігуру Святого Юрія. Після освячення собору оздоблювальні роботи велися ще 8 років, а вже у 19 столітті тут звели капітульні будинки та дзвіницю.

Історики стверджують, що храм на цій горі існував ще з 14 століття, а ще раніше тут була печера де жив та молився чернець Василь.

У 1946 році радянська влада передала головну святиню греко-католиків російській православній церкві. Повернули її католикам лише у 1990 році.

Собор Святого Юра - це символ українського Львова. Цей храм зводився за рахунок коштів релігійної громади міста. У його стінах перебував сам Іван-Павло ІІ під час свого візиту.

Фотографувати внутрішнє оздоблення собору заборонено, але я тишком-нишком зробила фотографію.

А поки ми вивчаємо асортимент церковної крамниці, пропоную подивитись на декілька фотографій.

Біля храму споруджений пам'ятник Андрею Шептицькому, а поруч висаджені різнобарвні братчики.

Вздовж собору можна побачити твори учнів львівської школи народних мистецтв.

 

Ну і я, звісно, не могла пройти повз зображення лева.

Одразу ж біля Собору знаходиться парк імені Івана Франка. І знаєте що? Я не побачили тут жодної неоковирної будки з морозивом чи напоями, які наповнюють парки Тернополя! Є лише дитячий майданчик, лавочки, урни для сміття і дерева! 

Нема на них Надала! Він би швидко дав добро для будівництва тут чергового торгового центру з бруківки...  
І поки я стогну та фантазую про те, як буду нещадно спалювати будки міста Тернополя (і опудало Надала), ми виходимо до пам'ятника Івану Франку.

Це, мабуть, популярне місце для відпочинку. Безліч дітей гонить на скейтах та велосипедах. І більшість з них російськомовні!!! ААА!!! Львів, що це? Біженці з Донецька підло роблять свою справу!
Сметана має сємки! І ними можна нагодувати велетенську зграю голубів, яка топчеться біля нас. Я звісно обережно обходжу їх стороною, бо ці птахи просто мене обожнюють! Практично кожного року я попадаю під їхній приціл. Одного разу вони вцілили мені просто по окулярах... Але сьогодні все обійшлося. Львівські голуби зовсім не бояться людей і ходять практично по головах. Ми не тільки їх нагодували, а й зробили цілу фотосесію. 

Голуби нагодовані, а ми щасливі. Тримаємо курс назад на Площу Ринок.

Памятник Св. Юрію Змієборцю, який був встановлений у 1999 р. перед спорудою МВС. Споруджений в пам'ять усіх загиблих у боротьбі зі злочинністю.

Відпочивши декілька хвилин біля пам'ятника Тарасу Шевченку, ми продовжуємо наш шлях. І шлях цей привів нас у затишне місце під назвою "Львівські пляцки"! Якщо точніше, тут подають штруделі з яблуками, вишнями, куркою і т.д. Я взяла штрудель з куркою і щедро поляла його сметанковим соусом. Няма-няма. Спакувала його за 5 хвилин і сиділа сита та щаслива пузом доверху. А кози наминали пляцки і навіть не стогнали, що будуть грубі.

Кафе досить цікаво оформлене. Біля нас стовбичать різноманітні бутлики з закрутками.

А лампа як цікаво оформлена! Одна з цих качалок мені б знадобилась!

Італійський дворик - наступна зупинка нашого маршруту. Щоб його знайти ми зробила декілька кіл навколо львівської ратуші та ще три навколо будинку, де він мав бути. Нарешті! Палац Карнякта, де і розташована ця пам'ятка архітектури. Зведений він був ще у 1580 році італійськими архітекторами. Щоб потрапити туди потрібно заплатити символічні 5 грн. Інші експозиції палацу вартують дещо дорожче.

Тут працює кафе та відбуваються різноманітні концерти та фестивалі. Також тут є повна звукоізоляція від зовнішнього гамору.

Піднявшись на другий поверх, зустрічаємо ось такого симпатичного голого хлопаку. Я аж сі завстидала...

Тут грає спокійна італійська музика. Кажуть, що звучить вона з вінілових платівок. 
Сам палац, де розташований дворик, спорудив (з дозволу короля Речі Посполитої Стефана Баторія) грецький купець з острова Крит - Костянтин Корнякт. Зараз тут працює Львівський історичний музей. 

Хоча ми і напхалися львівськими пляцками, Шпачок вже дуже стомилась тягати з собою повну торбу канапок. Тому ми шукаємо тихе і затишне місце, щоб нарешті звільнити її від цієї важкої ноші. Таке місце знайшлося. Це руїни синагоги "Золота Роза". Синагога будувалась у 1582-1595 рр. Вона простояла аж до 1943 року, коли її підірвали нацисти. Руїни, які збереглися, а також невелика експозиція, розташована тут, стали символом трагедії львівських євреїв. 

Але повернімося до хорошого! Нарешті настав цей момент! Не пройшло і півроку, як канапки Шпачка нарешті з'їли! Їх пригоди та поневіряння закінчились! Легендарний пакет, в якому вони були, перекочував до мого рюкзака, як і солом'яний домовичок, якого Шпачок купила раніше. Хоча вона свято впевнена, що то сова. Най так буде:)
Ми відпочиваємо, топчемо канапки і запиваємо їх моїм смачним чаєм зі спеціями (так так, я також мала чай та канапки, хоча їх доля склалась по-іншому і вони буде з'їдені ще в поїзді).
Перед нами - одне з місць, де знімався фільм"Д'Артаньян і три мушкетери" з Михайлом Боярським. Як жаль, що цей актор ватник...

На жаль побігати по місцях бойової слави Боярського неможливо. Прохід закритий. Можна тільки сфотографуватись.

З фасаду будівлі знаходиться музей зброї. Я з МЧ його відвідували минулого року. Про нашу минулорічну екскурсію Львовом можна почитати тут. А також тут знаходиться книжкова барахолка, де я купила книжку за 5 грн. Якби до поїзда не було ще так багато часу, я б певно скупила цілий мішок книг. Але тягати їх на горбі ще 5 годин мені не хотілося.

Ми ще трохи поблукали містом, побачили порохову вежу і повернули назад - на пошуки Криївки. І, як виявилось, знайти її було не так то й легко. Хлопець з інформації нас підло обманув, а дівчина, в якої ми запитали дорогу, взагалі відправляла нас у протилежну сторону. Похнюпивши носи, ми стоїмо у якомусь проході. Аж раптом... "Слава Україні!". Га? Шо? Якась група людей заходить у дерев'яні двері, які закривають просто перед нашими носами. Через п'ять хвилин виходить хлопець з кулеметом:

- Гасло?
- Слава Україні, - відповідає Сметана.

Хлопець обводить нас пильним поглядом.

- То ти одна хочеш зайти? Чого всі інші мовчать? Гасло!!!!

- Слава Україні!!! - волаємо ми хором.

- Добре. Заходьте.

При вході кожного з нас пригощають медовухою і відпускають на всі чотири сторони. Ми довго та нудно шукаємо місце, де присісти. Криївка має досить велику територію і, як на мене, дуже заплутана.

Нарешті, ми всідаємось і до нас прибігає офіціант. Меню просто бомба. Аж приємно його почитати. 

Над нами висить петля. Питаємо офіціанта  коли тут будуть вішати москалів. Каже, що в п'ятницю, суботу та неділю в 9 вечора. Я вказую йому на двох російськомовних клієнтів, як на потенційних жертв.

Поки чекаємо на замовлення, робимо фотосесію з кулеметами. Які вони важкі!!!

А поки ми вечеряємо, Сметана тихо робить свою підлу справу... Вона повідомляє МЧ, що я п'яна, як чіп і як доказ висилає йому фотографію.

І хто може зробити таку капость, крім найкращої подруги?

Повечерявши, ми починаємо шукати вихід. Спершу ми знайшли вихід аварійний, але коли на нас визвірилась офіціантка, ми зрозуміли, що зайшли кудись не туди. Виходимо на невеличке подвір'я - пункт зв'язку. 

Якийсь чоловік каже, що нам треба піднятися наверх - звідти відкривається чудовий вид. Віримо йому на слово і гребемо вверх по сходах. Нас підло обманули... Хіба це чудовий вид?

Спускаємось вниз і знову шукаємо вихід. Шлях виводить нас у ще одну кімнату, потім в магазин Криївки і нарешті на вихід. У нас ще цілий вагон часу. Ми блукаємо Вірменським кварталом, пускаємо слюні у Львівській майстерні шоколаду та фотографуємо мене біля кожного лева.

 У нас ще залишились дві години, які ми провели на лавочці біля театру, лускаючи насіння та спостерігаючи за підстаркуватими шахматистами. І на цьому я закінчу свою розповідь про нашу подорож до Львова. Дякую всім за увагу і чекаю на вподобайки та коментарі. І окреме дякую козам та нашому мужчині-наглядачу, які зробили цю подорож незабутньою.

Дата поїздки: 

8 червня 2017 р.

Почитати про пригоди Люби у Львові, Києві, Карпатах та інших куточках чарівної України можна тут