Що подивитись у Зарваниці? Подорожуємо Тернопільщиною

 Алилуя! Нарешті я забула про усі свої клопоти, розвантажила мізки, залишила МЧ варити бараболю, а сама поїхала у свою першу в цьому році екскурсію. Супроводжувала мене моя коліжанка, ім'я якої я залишу в секреті (хоча більшість моїх друзів і так знають хто це). Для своєї подорожі ми обрали Зарваницю. Символічно, хіба ні?

Якщо раптом в мій блог забрів хтось із далеких невідомих країв і уявлення немає де це Зарваниця, то я напишу кілька слів. Зарваницю називають українським Люрдом (пафосний неймінг в дії, Майкл Щур?). Я була в Люрді (до речі, читаємо тут) і побувала в Зарваниці. І скажу, що Зарваниця - це Зарваниця - одна з найбільших святинь УКРАЇНСЬКОЇ Греко-Католицької церкви.

Свою поїздку ми запланували напередодні. На жаль, прогноз погоди не показував нам нічого втішного. У п'ятницю за бокалом винця ми з коліжанкою вирішуємо важливе питання "Їхати чи не їхати"? Передають дощ. Пропоную зв'язатись з небесною канцелярією і замовити сонечко. Коли я вранці встаю, складається таке враження, що канцелярія виконала свою місію. На жаль, коли я вже чалапаю до автовокзалу о 7 ранку, місія провалена. Але квитки куплені, в рюкзаку булькає пляшка водички - шляху назад нема. 

Ми зручно влаштовуємось позаду водія (до речі, це найбезпечніше місце) і починаємо ляпати язиками на цілу маршрутку. За кілька хвилин я вже топчу круасан, оскільки їхати голодною мені категорично протипоказано. Коли мене закачує, я одразу починаю непритомніти, розмовляти трагічним голосом і складати заповіт. Їхати з Тернополя до Зарваниці близько години. По дорозі бачимо паломників, які ідуть туди пішки. Таке випробування явно не для мене. Я і намет, я і спальний мішок - це несумісні речі. Проїжджаємо Золотники, де кілька років тому я конала на городі і в'їжджаємо в Зарваницю. Як для місця, куди щороку сходяться тисячі паломників, тут просто неймовірна автобусна зупинка - її просто нема. Ось дорога, яка виведе нас просто до духовного центру.

Почався дощ, надворі холодно і вітряно. Людей в селі майже нема. По дорозі зустрічаємо від сили 4-5 чоловіків, кожен з яких вітається з нами. Проходимо повз тернопільський обласний ліцей "Знамення". Наскільки я зрозуміла, навчаються тут лише дівчата.

Аж ось перед нами собор. Як розповіла мені коліжанка, поруч працюють магазини, можна попити кави та поїсти. Сьогодні ж складається таке враження, що ми потрапили у якийсь постапокаліптичний фільм. Чути лише спів пташок і жодної людини. Підходимо до джерела Св. Анни.

Тут також глухо, як у танку. Зате, як гарно!!! Ось річка Стрипа, а це пам'ятник папі Івану Павлу ІІ.

Поруч стоять кілька альтанок, де у сонячний день можна посидіти та відпочити. На землі валяються друзки від горілки "Хортиця". Звісно, дивне місце, щоб бухати, але кожному своє. А тим часом поки ми бродимо та робимо 100 фотографій в секунду, я розповім вам легенду про це місце.

Трапилось це у 1240 році. Саме тоді орди хана Батия напали на Київ. Рятувався від ворожої навали і монах-самітник. Він втік на галицькі землі. Шлях привів його в мальовничу долину біля річки, оточену лісами. Чернець був дуже стомлений та скривавлений. Він заснув і тут йому явилась Діва Марія, яка простягнула край свого покривала. Монах відкрив очі й побачив ікону у сліпучому світлі, де була зображені Марія з немовлям. Коли він напився з джерела і помився, всі його рани загоїлись. Тут він заснував спочатку печерний монастир, а потім і храм.

Чутки про це місце швидко розійшлися. Розповідають про багато чудес та зцілень, які тут відбувались. Сьогодні ж Зарваницю відвідують сотні тисяч паломників. Звісно, коронавірус дещо вніс корективи, наприклад, минулого року пішу прощу було скасовано.

А ми тим часом підходимо до храму. Точніше підбігаємо, тому що лиє дуже сильний дощ. Люба, розумна жінка, взяла парасолю. Моя ж люба коліжаночка, не захотіла брати рюкзак, тому парасоля в нас лише одна. Зате в нас є знаменитий пакет, де подорожують банани. Тому цей пакет мандрує з рук у руки, поки ми фотографуємось.

Приблизно через пів години цей пакет мені настільки набрид, що перекочував у мій рюкзак. Також була проведена рятувальна операція "Переверни хруща". На жаль, потім МЧ розвіяв мій бойовий дух повідомивши, що ті хрущі вже довго не протягнуть...

 На території духовного центру дуже красиво. Ось тут щось будується, правда я не знаю що це.

Коліжанка ж веде мене до хатинки Матері Божої. Тут створено копію житла Марії в Назареті. Прикрашений храм фресками ручної роботи, які зображають головні події з її життя. Будувався храм у 2012-2017 рр.

А це собор Зарваницької Божої Матері, який може вмістити близько 1500 прочан. Поруч – 75-метрова дзвіниця.

Перед храмом розташоване Співоче поле. Тут височіє стела з іконою Зарваницької Богородиці.

Також висаджено багато квітів.

Споруджений монумент мігрантам за підтримки Фундації "Мігрантес", Рим, Італія.

Далі наш шлях лежить до Українського Єрусалиму (і знову привіт, Майкле Щур!). Цей комплекс побудований два роки тому, у 2018. Щоб піднятись туди, слід лізти досить крутою дорогою.

Над реалізацією цього проєкту працювала ціла група людей з духовенства, українських митців, будівельників, архітекторів. Тут відтворені місця, пов'язані із життям Ісуса, зокрема гріб, сходи покаяння, оливний город, ліонські ворота, вежа Давида.

Перевага нашої поїздки в дощову погоду - жодної людини на задньому фоні, тому фото виходять просто чудові.

Поруч розташовується дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці та Свято-Троїцький монастир.

Колєжанка також хоче мені показати красивий краєвид, який відкривається з пагорба на Зарваницю, але щось ми його не знайшли. Якби була краща погода, ми б сіли собі в альтанці та з'їли ті банани, які я вже годину тащу на своєму горбі. Тому є стимул приїхати сюди ще раз. І взяти не лише банани, а цілу торбу канапок. До речі про пригоди канапок у Львові можна почитати тут. А ми тим часом біжимо на автобус. Точніше дехто йде, а я біжу, при цьому встигаю на ходу сфоткати корову. Десь там у одному селі, досі ходять легенди про дівчину, яка на цілий автобус волала "Диви, диви, корова"!

Ми мерзнемо на зупинці (зупинка у цьому випадку - великий зелений кущ), поруч сидить рудий собаня, який відбився від своєї надто веселої ватаги. Наша екскурсія хоча і була короткою, але дуже цікавою. Зарваниця - красива та світла. Для вірян - це можливість відчути Божу присутність тут, у місці духовної сили. Для інших - це місце для тихого та спокійного відпочинку з унікальною природою та власною історією.

Дата: 15 травня 2021

Читаємо про подорожі Україною тут