Що подивитись в Теребовлі: Замкова гора, Плебанівський віадук та сосновий гай
Є така прикмета - кожного літа хотіти на море. Я сплю і бачу себе в модному суцільному купальнику на березі моря. А поки море мене чекає, я вдовольняюсь тим, що ближче. Цього разу - це Теребовля. Якщо хтось не знає, це одне з найстаріших міст України. Перша згадка датується 1097 роком у "Повісті минулих літ". А за археологічними розкопками заселення Замкової гори відноситься до 3 тис. до н.е.
Ми виходимо з автостанції та йдемо одразу до замку. Теребовлянську бруківку знають усі. І от коли я тряслась тією бруківкою туди-сюди, я запримітила розташування Замкової гори. Проходимо повз церкву святого Миколая.
Перша письмова згадка про неї датується 1614 роком. Церква піддавалась трьом турецько-татарським навалам. У 1734 було проведено реконструкцію храму. В часи СРСР церква діяла підпільно. У 1990 році була передана УГКЦ.
На жаль, абсолютно непомітно, що церква старовинна. За зовнішнім виглядом вона нагадує сучасний храм. Поруч - ось таке цікаве яйце.
А от всередині церква дуже гарна.
Теребовлянська ратуша збудована у ХІХ столітті в класичному стилі. Будівлю вінчає вежа з механічним годинником-курантами. На вежі є оглядовий майданчик, але ми все ж надали перевагу панорамі з замку.
Навпроти - монастир кармелітів. Сам монастир був збудований у 1635 році, через 20 років після прибуття сюди ченців-кармелітів. Як і завжди, монастир неодноразово піддавався руйнуванням. Цікаво, що монастир пристосований до оборони. Ох і веселі були часи.
Тут був споруджений орган, але я от не знаю, чи він досі є в наявності? До речі, я завжди мріяла навчитись грати на цьому інструменті. Найбільший у світі орган має 6 ручних клавіатур, 42 педалі і 28, 5 тисяч труб. А важить 287 тонн. Деколи з однією клавіатурою ради не даєш, а тут аж шість. Так от, зайти в середину монастиря і подивитись чи є там орган нам не вдалось.
Сьогодні храм належить автокефальній православній церкві. Цінних речей тут не залишилось (хіба може орган?), оскільки ченці забрали їх з собою, коли тікали до Польщі у 1945 році. На подвір'ї збираються люди, походу буде весіллє, чую як говорять про дружбів. До речі, коли я була останній (і перший) раз дружкою на весіллі, мого дружбу десь на половині весілля трафив шляк. Тому польку я фігачила з другою дружкою (цією самою коліжанкою). Дружба також виявився дуже скромний, бо поцілував мене в щічку, коли п'яний нарід волав "Нехай поцілує другий дружба дружку". Дитячий садочок, їй-богу.
Трохи далі - Теребовлянський коледж культури і мистецтв. Поруч сидить чувачок на лавці. До речі, я таки взнала кому цей пам'ятник. Це пам'ятник абітурієнту. "Цікавий факт!", - як каже Шелдон Купер. Словом "абітурієнт" називали випускників університетів, а не вступників. До речі, в Європі цей термін має правильне значення. А от в пострадянських країнах, дякуючи якомусь недолугому перекладачеві з латини, абітурієнт - майбутній студент.
Наш шлях веде нас до Теребовлянського замку. На тротуарі (розбитому на шмаття) я помічаю ось такі цікаві сліди.
Замок зовсім недалечко. Вхід туди для дорослих - 20 гривень. В будці немає нікого. Поруч стоять люди, які хочуть придбати магнітик, але НЕМАЄ В КОГО! Ми готуємо 40 гривень і підіймаємось. Заплатимо вже при виході. Я не хочу включати режим історика і переказувати сухі історичні факти. Хто хоче - нехай сам читає. Але все ж знати деякі цікавинки буде корисно.
Перший замок тут виник ше в XI столітті за правління Василька Теребовлянського. Він звісно недовго простояв, оскільки монголо-татари бігали тут, як таргани. У 1241 році замок пішов спати.
У 1360 році король Казимир Великий зводить тут новий мурований замок. Але і він простояв недовго, всього 2 століття, Адже занадились красти наших красивих дівчат турки і татари. 1534 - рік будівництва нової фортеці. Ви сі вспокоєте, чи нє?
У 1594 році замок захопив Северин Наливайко. Думаю усі знають, хто то? А як нє - бігом читати книжку з історії, харцизяки такі. Він захопив багато добра, але замок не пошкодив, файний хлоп. 1605-1625 - замок пережив 15 татарських нападів. І хто тоді думав, що сьогодні татари стануть нашими друзями? Замок знову здох і треба було його наново відбудовувати. У 1631 році у відбудову вклали 9 тисяч злотих.
Але у 1648 році замок здобули козаки Богдана Хмельницького. Не знаю як замок, а от його захисникам варто було б повчитись військовому мистецтву. То певно було, як з Зеленським. Дайте їм ще один рік! Але у 1650 році,
Оповита романтикою та легендами оборона замку 1675 року. Саме тоді Теребовля опинилась в центрі польсько-турецької війни. 19 вересня турецька армія кількістю в 10 000 воїнів взяла замок в облогу. І в замку назріла зрада. Але дружина коменданта Анна Дорота Хшановська сказала своєму чоловіку, що вб'є його і себе, якщо вони здадуть замок.
Дорота навіть очолювала збройні вилазки проти турків. Але сили їх танули. І в останню мить, як у якомусь кінофільмі, на допомогу прибув король Як Собеський. Турки відступили, втративши майже 2 тисячі свого війська. Тоді як в обороні замку служило всього 300 солдатів. На честь цієї сміливої жінки був встановлений пам'ятник.
І хоча від самого замку мало що залишилось, але звідси відкривається просто неймовірний краєвид на місто.
1687 і 1688 роки стали для замку фатальними. Його ще хотіли реставрувати, але після повернення Кам'яно-Подільської фортеці Теребовля втратила своє стратегічне значення. Ще 100 років тому замок був у більш-менш людському стані. Тут навіть була відкрита корчма, працював театр просто неба.
Але в часи СРСР фортеця перебувала в запустінні. Лише у 2008 році замок ввійшов до складу Національного заповідника "Замки Тернопілля". Сьогодні тут подивитись особливо немає на що - кілька оборонних стін.
Також тут є Співоче поле та кілька древніх лавок, походу з XVII століття. На лавці тіскається якась парочка.
Якщо піднятись вверх від Співучки можна потрапити у казкове місце - природний заповідник, де висаджена сосна чорна Теребовлянська.
Тут справді дуже красиво. Тішусь, що це місце розташоване в Теребовлі, а не в Тернополі. Сюди б обов'язково дістались загребущі руки нашого мера. Багатоповерхівка чудово вписалась би, аналогічно як і в Кутківецькому лісі.
Помітно, що це місце хотіли облагородити. Побудована невелика цегляна арка. А також в хащах сидять три козаки, точніше те, що від них залишилось.
Ми повертаємось. По дорозі сідаємо на лавочку та обідаємо легендарними канапками. На виході оплачуємо вхід, а ще я купую собі мішечок приємних спогадів з Теребовлі. Далі наш шлях пролягає до Плебанівського віадука. Пішки туди - 3 км. Я вмикаю свого гіда - Google maps і ми вирушаємо в дорогу. До Плебанівки веде пряма дорога з легендарною бруківкою. Сюди-туди шастають машини, фури. Теребовля заліплена рекламою, як і Тернопіль, тому оцінити красу старовинних будинків дуже складно.
При виході з Теребовлі бачимо шиномонтаж. З центру сюди йти хвилин 20-25. А якщо бігти гігантськими кроками, як моя люба коліжанка - то і всі 10 хвилин. Десь тут має бути дорога до віадука. Питаємо хлопців. Як виявилось, дорога - це малесенька стежечка, яка веде попри лісопосадку. Гребемо. Стежка виводить нас в село. Телефон волає: "Поверніть направо"! Але направо просто дерева і жодної дороги. А раптом там якийсь маньячина? Йдемо в село і питаємо в людей. Кажуть люди повернути на третьому повороті направо, а там спитаєте. Повертаємо на повороті. Дорога виводить нас в поля. Селяни зайняті корисною справою - садять бараболі. А ми тут лазимо. Повз нас проїжджає мотоцикл і ми вирішуємо йти за ним. Орієнтуємось на діда з косою і кульбабове поле.
Далі дорога нас виводить знову в якісь хащі. Але дорога одна і діватись нікуди. Ну понятно, що машиною тут фіг проїдеш. Ніжками, любі друзі, ніжками. Нарешті виходимо до віадука. Ну що я можу сказати. Щоб його побачити, таки варто було перти сюди ті 3 кілометри.
Побудований віадук у 1896 році. Кажуть, що в часи СРСР сюди навіть не можна було підійти, стояли обмежувальні знаки і двоє вартових. «Його будували із каменю-пісковику, який добували в околицях, зокрема, у селі Застіноче. Нарізали окремими блоками і звозили до Плебанівки. Робили глибокі фундаменти, на яких дуже скрупульозно майстри-каменярі з усієї округи припасовували ці кам’яні блоки та й так, що лезо ножа між ними не пролазило. Роботу постійно контролювали інженери, робітникам добре платили. А найбільше отримували ті майстри, які вивершували найвищу точку арки – так звані філястри, бо це не кожен міг зробити так, щоб кам’яні блоки не зірвались із висоти». Це один зі спогадів старших людей. Я ще хотіла вилізти на верх, але час нас піджимає. Ще потрібно вибратись з цих лабіринтів. Повертаємо назад. Дорога просто прекрасна.
Бачимо наш орієнтир - кульбабове поле. А далі - невідомість. Хай йому грець! Блукаємо ми тим селом, як двоє навіжених. Дядьку, поможіть! Дядько, який порпається під машиною, показує нам стежку невідомого походження. Нарешті, з горем пополам, знову заходимо в лісопосадку. Одне тішить - люди сюдою ходять.
Через 5 хвилин виходимо в цивілізацію. О, наш любий шиномонтаж! Через 10 хвилин ми вже на автовокзалі. І поки ми беремо каву, водій автобуса переконує нас здати квитки і їхати з ним в Тернопіль. Але ми, як свідомі громадяни, відмовляємось. Ми ще й каву не допили. Через 20 хвилин ще один навіжений водій (до речі, наш водій) переконує, що квитки підроблені. А щоб тобі курка на ногу наступила, халявщик. Чи то він так жартував, чи просто псіхував, бо ми гроші касі дали, а не йому, хтозна.
А подорож наша закінчилась. Я таки хочу вилізти на ту гірку, щоб сфоткати той віадук по-людськи. Теребовля - ми ще зустрінемось!
Дата: 22 травня 2021
Читаємо про подорожі Україною тут
Коментарі
Дописати коментар