Пригоди трьох подруг, їх мужчини-наглядача та канапок у Львові!

Як швидко іде час... От вже наша коліжаночка-американочка читає "Race & Ethnic relations" на землі ковбоїв, я збираю сили для смаження котлет, Шпачок гострить лижі на спортзал. А всього тиждень тому наша дружня трійця та наш мужчина-наглядач пили медовуху в Криївці. Час йде, але спогади залишаються...

Наша поїздка в місто лева розпочалася з канапок. З ковбасою. По 5 штук на чоловіка. 

Шпачок наробила їх як з переляку. Ми стоптали по канапці-гіганту, випили стаканчик домашнього вина і решту дороги їхали ситі та щасливі. Молода російськомовна пара в однакових піжамах позирала на нас з острахом, бо ми ржали на весь вагон. Їм ще пощастило, що я не почала викрикувати лозунги типу "Курка не птаха, москаль не людина".
Львів зустрів нас похмурим небом та дрібним дощиком. Трамвайна лінія, по якій курсує трамвай № 1 була на ремонті, тому ми пішли на маршрутку. Біля входу у вокзал ми надибали інформацію, де безкоштовно можна взяти путівник та карту Львова. Путівник сказав, що маршрут №29 їде до Старого міста. Десь через дві зупинки маршрутка вже була напхана по самі помідори і решту відстані я їхала на одній нозі. 
Аж ось нарешті перед нами височіє Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької.

Будувати його почали в 1897 році, а прем'єра відбулась у 1900 році. Ставили оперу "Янек" про життя карпатських верховинців. У 1934 році театр закрили через брак коштів, а в 1939 році його роботу було відновлено. Репертуар збагатився творами українських композиторів. До речі, зображення театру можна побачити на 20-гривневій банкноті.
А ось і я - ваша вірна слуга на фоні фонтанів.

Фотосесія закінчилась, повертаємо наліво у сторону вуличного ринку. Чого тут тільки нема. Я вже давно мрію про нову обкладинку на паспорт з підписом "Я бандерівка". Але, мабуть, не судилось...
По дорозі зустрічаємо безліч архітектурних пам'яток. І замість того щоб їх оглядати, я відбиваюся від спроб Шпачка запхати у мій рюкзак її пакет з канапками. А так як це їй не вдається, вона намагається запхати ті канапки у наші роти. Але також марно. Найбільше, що ми змогли в себе впхати - це банани. А за те, що я виклала це фото - мене чекає якась страшна кара... Мені вже страшно... 

Продовжуємо далі. Попереду Храм Преображення Господнього. Тут можна відвідати підземелля. Ми довго стояли та думали варто чи ні... Але наш наглядач швидко вивів нас на шлях істинний та повів далі. Підземелля залишилось позаду. Але я думаю, що ми з МЧ наступного разу його відвідаємо. До речі про МЧ. Мій чоловік цього разу залишився дома пильнувати кота. Робота понад усе...

  Пам'ятник мужику, який винайшов гасову лампу. Питаю гугла хто то... Ян Зег - один з батьків гасової лампи. Ігнатій Лукашевич виглядає з третього поверху. У цій ресторації-музеї можна побачити близько 200 старовинних гасових ламп. 

Але ми проходимо повз. Так, як ми знаходимось зараз на вулиці Вірменській, з цього випливає, що ми у Вірменському кварталі - одному з пунктів нашого списку. 

Топ-топ і ми вже біля Церкви Пресвятої Євхаристії. 

Ця греко-католицька церква входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Згідно деяких джерел тут колись стояв палац короля Лева І. А у 1407 році тут був побудований готичний домініканський костел. Згодом його розібрали і вже у 1749 році був закладений фундамент сучасної будівлі. 

Костел споруджений у стилі пізнього барокко. Під банею костелу цитата латинської мовою, що в перекладі означає "Єдиному Богу честь і хвала".

Сметана (вона ж коліжаночка-американочка) впевнено веде нас уперед! Ось і львівська ратуша.

По дорозі заглядаємо у аптеку-музей та у копальню кави.

Тут можна випити львівської кави, поспостерігати за її приготуванням, купити турку...

... почитати книжку...

... та звісно спуститися у копальню.

Черга сюди довгенька... При вході видають каску, яка явно злітає з голови. Хіба в кого велетенська довбешка - то буде якраз. 

У копальнях також облаштоване кафе, де можна посидіти та попити кави. Хоча мені особисто в тій темряві сидіти не хотілось. 

Далі на порядку денному - каплиця Боїмів та палац Потоцьких. Всередину в каплицю я знову не потрапила - народ зажав 30 грн. за вхід. Сумно зітхаю і тягну ноги до палацу. По дорозі заглядаємо у магазин Рошен. Цього разу тут торчать ведмеді з шоколадкою та тортом.

Поки Сметана та її мужчина оглядають магазин, ми з Шпачком мерзнемо надворі. Зимно... Наші друзі виходять з магазину і щось ховають в торбу. Нам не показують.  Ех... Я б вже щось з'їла. Але казати Шпачку за канапки боюся - бо буду зараз гуляти по палаці з ковбасою в зубах.

Аж ось і палац. Оооо. А цих парасольок минулого року тут не було!

У палаці я вже була - тому покидаю нашу групу і йду гуляти в гордій самотності. Хоча ні. Я не самотня. Зі мною пакет канапок Шпачка та парасоля Шпачка. 

Тягну ті клунки через дорогу - помітила танцювальний магазин "Арабеск". Але я розчарована. Тут лише балетки та одяг для бальників. Танцівниці трайбл-клану "Білі лелеки" тут робити нічого.

Тягну клунки назад у магазин сувенірів. Треба ж щось купити коханому МЧ. Я вибираю львівський міні-будиночок та баночку шоколадної пасти. 

ООО. Шпачок в дверях. Як виявилось - перший поверх палацу закритий. Екскурсія закінчилась дуже швидко. 

Наша групка вирішує перепочити і йде їсти круасан та пити каву. 

Крім цього нам ще дещо перепало. Вгадайте що? Правильно! Канапки! Торба Шпачка стає все меншою. А крім цього нам перепало по зефірці. Вони були в тій таємничій торбі, що винесла Сметана з магазину Рошен. Крім свого зефіру я ще стоптала зефір Шпачка. Мені, як тій відьмі, що їсть все і не поправляється, завжди дістається найбільше смаколиків...

І на цій смачній ноті я закінчу свій пост про нашу чудову поїздку в Львів. Очікуйте продовження!

Ставимо вподобайки та пишемо коментарі! 

P.S. Коментарі з проханнями (або погрозами) видалити фотку з бананами до уваги не беруться!

Читаємо продовження: Пригоди трьох подруг у Львові. Частина друга

Дата:

8 червня 2017 р.  

Почитати про пригоди Люби у Львові, Києві, Карпатах та інших куточках чарівної України можна тут