Що подивитись у Львові: мандруємо самостійно

Львів - це місто з душею. Я не знаю жодного іншого міста, яке б так сильно тримало ніби Львів має сильну гравітаційну силу. Ці слова сказали відомі львів'яни і я погоджуюсь з ними на 100 %. Кожного разу я знаходжу тут щось нове, місце, де я раніше не була. Повернувшись зі Львова, я знову хочу назад. 

Але почалась наша екскурсія не найкраще. Якщо хтось не знає, я завжди виступаю за українську мову і до адептів "какая разніца" ставлюсь зі зневагою. Цього разу мене вивела із себе провідниця поїзда, яка принципово розмовляла російською. Як відомо, 16 липня вступив у дію Закон про мову, який зобов'язує усіх держслужбовців на роботі використовувати лише державну мову. Забігаючи наперед скажу, що приїхавши додому я написала скаргу в Укрзалізницю, де описала проблему. На диво, через кілька тижнів Укрзалізниця відповіла. Як було сказано у листі, керівництво щодня наголошує провідникам, що обслуговувати пасажирів потрібно державною мовою. Але більше ніхто з мого вагона не звернувся зі скаргою, що не дивно, адже всім просто байдуже. Зійшовши з поїзда, настрій мій значно покращився. Біля Залізничного вокзалу проходить реконструкція, тому зробити фото не вийшло.  До речі, це перший залізничний вокзал на території України, він відкрився у 1861 році. Ранковий Львів просто прекрасний. Ми заходимо перекусити хот-догами та випити кави на червоних диванчиках. 

Далі наш шлях пролягає в сторону церкви святих Ольги і Єлизавети. Церква була побудована в пам'ять про австрійську імператрицю Єлизавету Баварську, відому як Сісі. Будівництво розпочалось у 1904 році. Сісі померла 6 років перед тим. Її в серце поранив ножем молодий анархіст під час прогулянки набережною. 60-річна імператриця не усвідомила серйозності поранення, сіла на корабель, де стекла кров'ю і померла.

На стінах церкви можна побачити сліди від куль - це пошкодження від української артилерії під час україно-польської війни 1918-1919 рр. Під час ІІ світової війни церква також зазнала ушкоджень, але незначних. Комуністи віддали храм під склад і лише у 1991 році церкву передали греко-католицькій громаді.

Ми обходимо храм по колу і бачимо, що на території лежать залишки шпилю та стін. У 1939 році біля храму розірвалась авіаційна бомба.

Заходимо в церкву - там проходить недільна служба, людей досить багато. Виходимо на вулицю і повертаємо ліворуч - там стоїть пам'ятник Степану Бандері. Отак приїхав собі москалик у Львів, а одразу по дорозі в центр міста суворо дивиться на нього Бандера. Абись знав, куди приїхав.

Сонце починає шкварити і ми вишукуємо де б то примоститись у тіні, щоб відкрити карту. Ми йдемо до Собору святого Юра. Я вже тут була разом з коліжанками (про нашу подорож і канапки читаємо тут), але мій чоловік ще не був. По дорозі бачимо ось такий цікавий будинок. 

Виявляється у Львові є плоскі будинки і вони розкидані по всьому місту. І хоча здається, що вони не придатні до життя, в них мешкають люди. Свого роду це був тренд минулого, адже такі будинки можна знайти в багатьох містах України. У Львові їх більше як десять. Кімнати у будинку дивної форми, схожі на трапецію. Обов'язково пошукаю такий дім, коли буду в Львові наступного разу. А ми тим часом виходимо до Львівської політехніки.

А вже звідси до Собору рукою сягнути. Саме з боку Політехніки відкривається чудовий краєвид на пам'ятник архітектури. Дерев'яна церква на цьому місці була зведена ще князем Левом у 1280 році.

Не раз храм горів та знищувався. Будівництво сучасного Собору почалось у 1744 році. Це перлина української пізньої барокової архітектури. Розташовується храм на Святоюрській горі і його видно з усіх оглядових майданчиків Львова.

В кінці 90-х років минулого століття Собор був внесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО. У XVII столітті біля храму часто влаштовували січневі та травневі ярмарки. Сьогодні львів'яни намагаються відновити цю традицію. На фасаді Собору можна побачити дві скульптури митрополитів - їх створив Іоанн Пінзель.

Тут знаходиться найстаріший в Україні дзвін. Він був відлитий у 1341 році. Також кажуть, що колись на місці Собору була печера, де жив і молився монах Василь.

У Соборі йде служба, тому ми з МЧ тихенько обходимо храм по колу. Виявляється тут живе кілька котанів.

Котики завжди піднімають мені настрій. Хіба вони не прекрасні? Ми покидаємо територію храму і йдемо в парк імені Франка. Як я помітила ще минулого разу будок з морозивом та атракціонами тут не знайти. За 2 роки нічого не змінилось, лише на виході з парку можна випити пива у двох палатках. Тоді як в Тернополі будки ростуть, як ті гриби. Намагаюсь нагодувати голубів, але вони якісь дуже налякані і не хочуть йти на руки, як два роки тому. Навпроти Каменяра - Національний університет імені Івана Франка - один з найстаріших університетів України та Східної Європи.

У 2018 році університет потрапив у світовий рейтинг журналу Times Higher Education.

На даху будівлі помічаю левиків. Я теж левик.

Намагаюсь зробити красиве селфі, але, мабуть, в мене відсутній потрібний ген.

Повертаємо ліворуч і виходимо на дуже красиву львівську вулицю. Взагалі не розумію, як можна не любити Львів. Одна моя знайома якось назвала старовинну архітектуру "старьем". Ну кому що... А ми оглядаємо "старье" і абсолютно випадково знаходимо Дім вчених.

Колись тут було казино. Збудували його всього за один рік у 1897-1898 рр.. Саме тут знімали сцену з фільму "Д'Артаньян", коли герой Боярського йшов на зустріч з кардиналом. Також тут часто влаштовують фотосесії. Вхід сюди платний, тому ми вирішуємо просто пройтись подвір'ям. Але фото на легендарних сходах має бути у моїй колекції!

Ми виходимо до Управління МВС...

... і прямуємо в сторону Площі Ринок. Але про нове підземне кафе Львова та котів я розповім іншим разом.


Дата: 28.07.2019


Тут читаємо про усі мої мандрівки містом Лева