Райський дендропарк

На Бережанщині можна знайти скромне село з нескромною назвою - Рай. Саме тут з 1760 року зберігся палац та дендропарк, засновані гетьманом Адамом Сенявським. Село розташоване у передмісті Бережан, всього у 2 кілометрах від центру міста. Трасу, яка веде до села, прикрашають 200-300- річні липи.

Але дорога, хоча і засаджена старими липами, не найкраща. Пилюка, відсутність тротуару та страшенна спека не покращують нашого настрою. МЧ пропонує мені романтичний перекус  - морозиво за столиком біля сільського магазину. Через кілька хвилин я вся замурзана шоколадом, що мене неймовірно тішить, оскільки серветки ми забули. Після невеликого відпочинку наш шлях продовжується. Дорога зайняла приблизно 30 хвилин. Вздовж траси побудовані великі заможні будинки - зубожіння у всій своїй красі. Одразу при вході в село - церква. Селяни у найкращому своєму одязі спішать на службу. Двоє незнайомих туристів в кросівках одразу привертають увагу. Все село слухає службу, тому ми не зустрічаємо по дорозі нікого. Зліва височить Вовкова гора. Кажуть, що з неї відкривається неймовірний краєвид на парк та Бережани. Сам парк займає західну частину села. Якщо йти головною вулицею, ворота знаходяться ліворуч. Вони одразу виводять нас до палацу.

Ця райська місцина відома з 1530 року, коли була подарована королем Польщі Сигизмундом ІІІ Миколі Сенявському. Рай перейшов у його власність разом з Бережанами. У 1660 році тут був побудований мисливський замок, де завжди після ловів відбувались гучні прийоми та бали. Побудував замок нащадок Миколи - Адам Синявський. На жаль, сьогодні палац знаходиться у плачевному стані. Нас зустрічає гавкотом чорний песик. Ми згодовуємо йому кілька круасанів і він вже за кілька хвилин весело крутить хвостом. Чорний кіт гавкотом нас не зустрічає - він просто дивиться на нас, небажаних гостей.

Існує згадка у польських джерелах, яка пояснює назву села: "Одного разу після великої забави походжали біля палацу молода пара наречених, Адам Сенявський з нареченою Євою, і обдумували яку б назву дати тій місцевості. Думали-обмірковували, в кінці наречена каже: "Ти звешся Адам, а я Єва, отож хай ця оселя матиме назву - Рай"". Але от  цікаво, що дружини на ім'я Єва Адам не мав. У 1707 році Адам-Микола приймав у цьому палаці російського царя Петра І та Івана Мазепу. Петр І оцінив "шляхетність та елегантність споруди", а також "делікатний вибір прикрас". Стіни були оббиті гобеленами, на камінах стояла японська та китайська порцеляна, були вишукані меблі та картини відомих майстрів. Також в палаці була велика бібліотека, яка налічувала 4032 томи. Тут була Острозька Біблія, а також рукописи ХІІІ століття.

Петро І не бачив Версальського палацу і тому його вразив декор споруди, так як Сенявський намагався копіювати резиденцію французьких королів. А от я Версаль бачила, кому цікаво можна прочитати про це тут. В цей час біля палацу уже був розташований парк. Легенди кажуть, що на палац намагались напасти противники дружби з московією і Адаму довелось евакуювати царя через підземні ходи. Дуже шкода, що нападникам не вдалось підвісити Петра на гілляці якогось дуба... А вже через 2 роки палац був зруйнований. Відповіді на те, чому це трапилось я не знайшла. У Сенявського була єдина донька Софія, яка вийшла заміж за графа Чарторийського, який став наступним власником парку та палацу. У 1778 спадщина перейшла до доньки Софії Ізабелли Любомирської. Палац, який розташований сьогодні в райському парку, був зведений у 1760-1770-х роках. Після смерті чоловіка Ізабелла з двома доньками переїхала з Бережан у цей палац. Одна з доньок вийшла заміж за Олександра Потоцького, який володів усіма маєтностями аж до 1936 року.

У другій половині ХІХ століття палац був значно перебудований. Сам парк також був облагороджений, за основу була взята знаменита "Софіївка" в Умані. Значної шкоди палацу нанесли бойові дії під час І та ІІ світових воєн. У 1952 році палац був відреставрований, але класичне оздоблення було збережене лише частково. Сьогодні будівля знаходиться в аварійному стані. Раніше тут був розташований дитячий санаторій. Думаю, що і зараз також, тому що оглядаючи парк ми побачили двох "сонячних" дітей, а на балконі висіли випрані речі. Трохи далі знаходяться господарські будівлі. Сама територія палацу обгороджена сіткою, але є невелика хвіртка, яка і дозволяли нам потрапити безпосередньо в парк. 

Ще кілька років тому парк був дуже запущений, але місцева влада все ж знайшла кошти дещо покращити його стан. Сам парк був зведений ще Сенявським. Він був засаджений рідкісними породами дерев та кущів. В ставках плавали лебеді. Зараз лебеді відсутні, зате є русалка, чи що воно таке.

На 1816 рік в парку налічувалось 370 видів рослин. Тут були два ставки, острів, водоспад та навіть встановлені античні скульптури. Ставки збереглись, вони навіть досить чисті. Багато відпочивальників: купаються, смажать шашлики або просто пиячать. Здивувала мене чистота води та самого парку. Є кілька красивих місточків, на яких можна наробити купу фотографій для Інстаграму.

Ми сідаємо у тіні на лавці і топчемо булки. Сьогодні у парку налічується лише 56 видів рослин. Є групові посадки столітніх дерев. Колись тут ріс 850-річний дуб Богдана Хмельницького (кажуть, що він відпочивав під ним під час походу на Львів у 1648 році), але зараз від нього залишився тільки пеньок. Це було дерево-патріарх і за віком і за розмірами. Обхват його стовбура становив 7 метрів. Ботаніки говорили, що його можна було врятувати, але кому потрібно якесь дерево... Пенька ми не знайшли, але знайшли джерело. Взагалі їх всього чотири, які живлять ставки. Біля джерела стоїть ржавий кухоль, з якого певно пив сам Богдан Хмельницький, коли відпочивав під дубом. Але ми маємо свій кухлик, в який набираємо холодну та дуже смачну воду.

Парк є досить хорошим місцем для відпочинку.

А ми йдемо вглибину. МЧ помічає поміж дерев хижого птаха, швидше за все, що це шуліка. Я, як така що ніколи нічого не бачить, даремно вдивляюсь у гущу дерев.

Сам парк досить невеликий. Ми йдемо далі, де людей вже немає. Тут ще є кілька ставків та цікаві статуї.

Цікаво скільки років цій ведмедиці?

В гущині парку людей практично не зустрінеш. Ми побачили лише одного рибалку та молоду жінку з дитячим візочком, яка невідомого чого забрела у ці хащі. 

Замість лебедів тут тепер плавають качки. Кілька хвилин спостерігаємо за пернатими друзями і повертаємось  до людей.

Експлуатую МЧ як свого особистого фотографа. На жаль, жодна зі зробленим ним фотографій мене не влаштовує. Чи то в нього руки криві, чи то я так розпаслась на тістечках...

Сідаємо під кронами дерев на лавочці і тихенько воркуємо. Біля нас розташована невеличка дамба.Там є кілька сходинок, по яких можна спуститись у воду, а ще їх використовують як холодильник для горілки та пива. Вирішуємо, що нам пора повертатись. Попереду - 30-хвилинна прогулянка по спекотній трасі. Я, як ніколи в житті, мрію про капелюх на голову. Ми обходимо ставки по колу. З іншого боку відпочивальників ще більше. Робимо кілька фото, щоб було що розглядати на пенсії.

При виході з парку, поруч з жилими будинками, тішать моє око велетенські борщівники. Не розумію, чому вони досі тут ростуть і ніхто з ними не воює.

Ми покидаємо село Рай і повертаємось в Бережани. Через кілька годин приїде автобус, який відвезе нас в Тернопіль. Те, що приїхало, автобусом назвати було важко. Таке враження, що він от-от розвалиться на кілька шматків. Але, на диво, ця тарадайка таки щасливо довезла нас додому.

Тут можна прочитати про цікаві місця Бережан


Дата: 30 червня 2019 рік