Ми у Львові: Королівські зали, індійська кухня та котяче кафе

Вже ось кілька місяців не публікую свої пости у соцмережах. В результаті відвідуваність сайту знизилась і мій блог перетворився на особистий щоденник. Також я зрозуміла, що інтерес до моєї писанини впав, тому вирішила не засмічувати людям стрічку новин. Але писати продовжую - будемо з МЧ мати чим зайнятись на пенсії. Сьогодні я продовжу свою розповідь про нашу поїздку до Львова. 
Після кількох годинної прогулянки по Львову (читаємо тут), ми нарешті вийшли в центр. Я просто не можу не захоплюватись неймовірною архітектурою цього міста!

Всі знають, що біля оперного театру розташовується базарчик з шаленими цінами та цікавими мистецькими та автентичними товарами. Кілька хвилин ми розмовляємо з продавцем картин. Картини виконані дуже цікавою точковою технікою і виглядають ніби вишиті бісером. Звісно і ціна у тих картин також відповідна. Тому просто собі ходимо по базарі і продаємо витрішки. Далі ми потрапляємо у Вірменський квартал. Скільки разів я вже була у Львові, але й досі плутаюсь у тих вуличках.

Вірменський квартал - один з найстаріших у старому Львові. Вірмени знайшли притулок тут після монголо-татарської навали у XIII столітті. Вони заснували школи, шпиталі, бібліотеку. Займались переважно торгівлею. Більшість будинків датується XVI століттям. А також це чудове місце для красивих фото.

Ми виходимо на площу Ринок і одразу помічаємо новий заклад. Це ресторан "П'яте підземелля" у середньовічному стилі. Офіціанти носять середньовічній одяг ченців, всередині є кілька цікавих експозицій, а біля входу - страшна статуя монаха, яка більше нагадує оту з косою.

Людей в ресторані було досить багато, а до корони стояла ціла черга. Їсти ми не їли, зате МЧ зробив просто крутезну фотографію.

Я вже давно хочу потрапити у музей. Ми обираємо Львівський історичний музей - один з найстаріших в Україні. Він розташовується у кількох будівлях і вміщує понад 330 тисяч музейних експонатів. Італійський дворик або подвір'я кам'яниці Корнятка облаштоване за зразком старовинних італійських палаццо. Це одне з улюблених місць туристів. Також тут роблять чудові весільні фотографії. І не тільки весільні...

Вхід в сам дворик коштує 10 гривень з людини, а щоб оглянути Королівські зали потрібно заплатити 50 грн. При вході в зали жіночка заставляє нас взути величезні тапки на взуття, див. відео вище. Королівські зали були відкриті у 1993 році. Тут можна побачити історичні портрети, меблеві гарнітури, скульптури та інші цікавинки.

Мені дуже сподобалась стеля - скільки це ж роботи!

Думаю, що досить скоро у наших школах будуть стояти схожі бюсти зеленого наполеончика.

Друга зала також вражає своєю розкішшю. Вона оздоблена кришталевими люстрами, стеля та стіни декоровані ліпниною ручної роботи, стіни викладені штучним мармуром, а паркет зберігся ще з XVIII століття.

Експонати дійсно дуже цікаві: всякі ключики, годинники, стільці. Це я вам як історик кажу!

Оці гігантські ласти, що на ногах, дозволяють їздити по паркету, як на ковзанці. Оглянувши усі чотири зали, ми помаленьку пливемо до виходу.

Ми знову повертаємось на площу Ринок, де чудово проводимо час за склянкою квасу та пива. Далі ми йдемо на блошиний книжковий ринок, де я купую собі чергову книгу Макса Кідрука. Проходимо біля Арсеналу і йдемо до Дому Легенд.

Кілька місяців тому сам ресторан закрився. Дія договору на будинок завершилася і тепер невідомо, що буде далі. Але на даху все ж залишився сажотрус та легендарна машина. При вході стоїть дядько і просить потерти йому ґудзик. Я почула "пузіко" і тру дядьку живіт. Було весело...

Дертись на той дах довго і важко. Фотографію зробити не реально, тому що на маленькому клаптику даху торчить ціла юрба людей. І навіть стоять столики, де люди п'ють каву. А до машини ціла черга...

Ми постояли там 5 хвилин і полізли назад униз. Мені зводить ногу і я ледве повзу. Сідаю на лавку і кажу МЧ, що я нікуди не піду. Поруч бачу слоненят, просто як на моїй майці - це індійське кафе. В животі тихенько бурчить - я хочу їсти. Як на Львів, ціни в кафе досить пристойні і вибір страв широкий. Я правда уявлення не маю шо то таке, але скуштувати щось нове завжди цікаво. Вибираємо суп та пиріжок з екзотичною назвою. Офіціанти уточнюють гостроту страв. Пам'ятаю, як якось у Варшаві ми зі Сметаною взяли гостру шаурму, а потім їли свої соплі та сльози вперемішку з водою. Тому я вибираю негострий суп і правильно роблю.

А от соус до того пиріжка гострий. Мабуть, всі мої глисти відійшли у небуття після маленької крапельки.

Я смачно попоїла і тепер готова до нових пригод. За годину ми повинні зустрітись з дорогим братом і його дружиною у Cat Cafe. МЧ вмикає Гугл і ми вирушаємо на пошуки. Архітектура Львова продовжує дивувати.

Отут, наприклад, жила Соломія Крушельницька.

А отут живе кіт.

Котяче кафе на горизонті! Всередині дуже просто, усі шкіряні диванчики виглядають аналогічно, як крісло у мене вдома - обдерті кігтями котанів. Коти тут усюди: на дивані, на сходах, на бильцях. Сплять у різноманітних позах або терпляче сидять, поки відвідувачі чухрають їм морду.

А ось і він - сфінкс! На дотик як жаба. Горнеться до більш пухнастого представника котячих. Навіть у таку спеку бідаці холодно.

У кафе є ще нижній поверх. Під сходами розташовані лежанки для котів та миски з їжею.

В оточенні котів з'їдаємо свій десерт та випиваємо каву. Маємо ще кілька годин, тому в компанії брата та мегавредного племінника прогулюємось Львовом, п'ємо пиво, заходимо у книгарні та просто тратимо гроші. О 20.00 у нас поїзд, пора додому. Надіюсь ще цього року зустрінемось, Львів!

Прочитати про усі мої поїздки в місто Лева можна тут.

Дата: 28.07.1987