Що цікавого у Львові? Музей-заповідник "Личаківський цвинтар"

Сьогодні 28 жовтня і я їду у Львів. Нарешті ми з МЧ знайшли час та гроші, щоб вкотре відвідати це неймовірне місто. Їхати ми вирішили BlaBlaCar тому, що я не хотіла опинитись о 11 ночі десь у Підволочиську (бо поїзд не зупиняється в Тернополі) і спати до ранку на лавочці в оточенні вельми інтелігентних особистостей. З поїздкою назад проблем не виникло, а от до Львова... Спочатку я зв'язалася з незрозумілим російськомовним чуваком, який називав мене "дєвушка". Ввечері напередодні поїздки я ще раз до нього передзвонила і почула лише: "Щас" і короткі гудки. Коли о 22.00 відповіді від чувака я так і не отримала, терміново починаю шукати іншого водія. На щастя такий знайшовся і МЧ п'ять хвилини дивився шалений танець радості у моєму виконанні. Вранці ми чекаємо на нашого водія і тішимось гарною погодою.

Поїздка пройшла без проблем, якщо не рахувати того, що мене дико закачало в машині й по приїзді до Львова я ще хвилин тридцять стояла сіро-зелена біля кущів (про всяк випадок)... Але потрошку мене відпустило і ми чимчикуємо в сторону Личаківського кладовища. Поруч - Марсове поле.

Це радянський військовий меморіал. Спочатку тут був військовий цвинтар вояків Австрійської армії і союзників. Але після ІІ Світової війни рештки загиблих було ексгумовано і створено цвинтар вояків Радянської армії та (УВАГА!) військ НКВС, як проводили каральні операції проти населення Галичини та воювали з УПА. Зараз тут розташовані поховання вояків УПА та сотень жертв більшовицького терору... Державний історико-культурний музей-заповідник "Личаківський цвинтар" є одним з найстаріших комунальних цвинтарів Європи. Відкритий 1786 року. Вхід сюди платний - 50 гривень. Тут ховали здебільшого заможних громадян, що одразу впадає в око, адже такі гробівці та каплички не могли дозволити собі звичайні селяни.

На пам'ятниках можна побачити написи різною мовою. Як я помітила, скульптури здебільшого прикрашають могили поляків. І більшість з них - це просто шедеври.

Надгробних плит трьохсотрічної давності збереглось не багато, через австрійський закон, який дозволяв знищувати могили за якими ніхто не доглядав 25 років. Найдавніша плита датується 1685 роком, але ми щось її так і не знайшли. Біля входу є схема кладовища, де відмічені могили відомих людей. Також тут 24 каплиці-усипальниці шляхетських родин. Скульптурні оздоблення могил дійсно неймовірні...

Це при тому, що у 1939 році загони НКВС (ну хто, як не вони?) понищили частину гробівців у пошуках зброї. Також значних руйнувань цвинтар зазнав під час ІІ світової війни. Лише у 1970-х роках громада Львова домоглась від влади надання кладовищу статусу заповідника. У 1975 році ховати тут припинили. Виняток лише роблять для особливо відомих особистостей, воїнів УПА та АТО. А у 1987 році члени Товариства Лева взялись за відновлення могил та гробівців. Шкода, що у нас немає такого товариства, яке б взялось за відновлення Микулинецького кладовища.

Першою нашою зупинкою стала могила Івана Франка. Моя мама розповідала, що її бабця, тобто моя прабабця бачила Франка наживо, коли він приїжджав читати "Мойсея" у Філармонії. Сказала, що він "малий та рудий" :)

Кілька цікавих фактів про Франка:

• Іван Якович дуже любив збирати гриби. Підсмажені гриби з молодою картоплею були його улюбленою стравою.
• Франко захоплювався соціалізмом, читав Маркса та Енгельса. Але згодом зрозумів хибність ідеї.
• Друкована спадщина Франка налічує кілька тисяч творів
• Франка хотіли висунути на здобуття Нобелівської премії з літератури, але до конкурсу він не дожив. 
• Він перший український письменник, який заробляв на життя літературною працею.
• Володів 14 мовами.
• Одні джерела говорять, що Франко був атеїстом, інші - що глибоко релігійною людиною. Кажуть, що коли він помирав, священник пробував його помирити з Богом та церквою на що отримав відповідь: "А що на те сказала б молодіж, котру я ціле життя вчив не вірити в бога"?

Через кілька кроків могили Маркіяна Шашкевича та Соломії Крушельницької.

На Личаківському кладовищі знайшли вічний спочинок письменники, скульптори, науковці, композитори, музиканти, громадські та політичні діячі. Цвинтар займає площу в 40 га, тут розміщено понад 300 тис. поховань, тому зрозуміло, що все обійти практично неможливо.

Біля могили Володимира Івасюка - ще однієї жертви більшовицької влади, спускаємось вниз. Тут цілий ряд Військових меморіалів. Це Меморіал воїнам Української Галицької Армії. Також тут поховані воїни УПА та АТО. Не сподівалась побачити тут могилу Василя Сліпака. Якщо піднятись по сходах вверх - можна відвідати полеглих у Першій світовій війні та Українських січових стрільців. Також тут розташована каплиця, в якій похований Євген Петрушевич. Такі місця заставляють задуматись. Завдяки хлопцям та дівчатам з УПА та АТО ми маємо зараз незалежну Україну та мирне небо над нами. Дуже шкода, що багато хто цього не цінує і голосує за малоросійську зелену жабу, бо "Шо нам з тої Незалежності? Зате ковбаса колись була по 2.20 і квартири всім давали".

На порядку денному сьогодні були відвідини Шевченківського гаю, але оскільки територія його величезна, а часу мало, ми вирішили відкласти похід на наступний раз. Зараз ми йдемо в центр, щоб зустрітись з дорогим братом і його великим сімейством. Що цікавого у Львові? Та все! На кожному кроці можна побачити щось оригінальне, наприклад, балкон обвішаний прапорами світу...

... чи вулицю з кількома назвами. Історія вулиці досить цікава. Все почалось у 2006 році, коли у Львові проходив кінофестиваль. Щорічно захід був присвячений відомому кінорежисеру і так зародилась традиція привласнювати вулиці ім'я людини, в честь якої проходив захід. Чому вибрали саме вулицю Архівну? Вона найкоротша у Львові та служить лише з'єднанням вулиць Валової і Братів Рогатинців. На ній немає жодного будинку і жодного мешканця.

На площі бачимо новий фонтан, якраз час для музичного концерту. Це звісно не Барселона, але також дуже гарно.

Бачимо дорогого брата, віддаємо гостинці й помаленьку йдемо кудись на обід. Брат пропонує французький ресторан та жаб'ячі лапки. Але після того, як я ледь не побачила світло в кінці тунелю в отій машині, лапки мені явно протипоказані. Минулого разу ми з МЧ відвідали індійський ресторан "Слон", де нас дуже смачно нагодували. Тому вирішуємо знову скуштувати екзотичної кухні. Я замовляю якісь крученики з куркою, а МЧ рис та м'яско з манго. Звісно то всьо має свої назви, але я вже забула. Фото я зробила коли вже спакувала половину цієї смакоти.

Ще ми випила глінтвейну і життя одразу стало кращим. Після ситного обіду ми прогулялись центром, попрощались з дорогим братом і його великим сімейством та попрямували до музею пивоваріння. Але про це розповім вже іншим разом. 

Дата: 28 жовтня 2020

Прочитати про мої пригоди у місті Лева можна тут