Костел святого Шарбеля у Байківцях

Вже ось цілий тиждень думаю,  як розпочати свій новий пост. І так нічого й не придумала... Цього разу я хочу розповісти про старовинний костел у Байківцях та як ми туди добирались.

Ми збиралися сюди вже кілька місяців. То ще холодно, то дощ, то вітер, то маршрутки не ходять. Існування маршрутки на Байківці ще не доведено, оскільки ніхто її не бачив. Вона являється лише обраним. Тому було вирішено іти пішки.

Ми доїхали до старого Сільпо, де ведеться прекрасне будівництво. Одразу захотілось підкинути якусь велику какуньку під ворота пана мера - якраз будемо недалечко. Але какуньки не знайшлося, тому продовжуємо наш шлях.

МЧ проводить невелику екскурсію Тиндою. Для мене взагалі стало відкриттям, що такий район існує. Все що лежить далі 6-го магазину - це БАМ. Аляска, Сонячний, Канада - то є БАМ.

 Єдине, що мене зв'язувало з цим районом - 7 років музичної школи. До речі, треба буде якось пост написати про музшколу. Про протистояння між скрипалями та піаністами, чи про вчительку сольфеджіо, яка досі приходить до мене у кошмарних снах. Як думаєте, буде цікаво?

Але повертаємось до Тинди. МЧ показує нові котеджі біля полів і самі поля - там якраз риється купа народу. У людей тут невеликі "дачі", точніше клаптик землі, де можна посадити якусь зелень. 

Прямо веде польова дорога на Байківці. 

З лівої сторони якісь гаражі, промислові об'єкти та завод SEBN.  З правої - поля. МЧ каже, що то росте соя. Потім дорога повертає праворуч. І знову поле. Посередині торчить одиноке дерево. 

МЧ своїм гострим зором помічає шуліку, який полює на нещасних мишей. Літає,  літає і шурх у траву. Як скажені ганяють перепілки, але тільки наблизишся - і їх як вітром здуває. Летить кукурудзник. Пробую його зняти на відео, але чомусь знімаю ноги МЧ. Я просто неймовірний відеооператор.

Помітно, що ми в Байківцях... Королівські хороми видно здалеку. Відчуваю себе бомжом, який випадково потрапив на вечірку в Букінгемський палац. Іноді таке ж відчуття виникає в Подолянах. Там, щоб зайти в крутий бутик і пройти фейс-контроль продавчинь, потрібно мати вигляд моделі Victoria's Secret.  

Проходимо повз церкву і я нарешті бачу курку. Хоч якесь підтвердження, що ми у селі.

Інколи пробігали коти. По дорозі заходимо в магазин і купуємо собі морозиво.

Нарешті бачу будинки, яким трохи більше ніж 10 років.
Поруч з магазином стоїть пам'ятник. Надпис "Фундатор Настазія Лаховська, 1919 р." мені нічого не говорить. Гугл також анічогісінько не знає про це. Якщо маєте якусь інформацію - пишіть в коментарях.

За весь час, що ми ото чалапали селом, зустріли лише двох хлопців. І з десяток машин, які ганяли як навіжені. А якщо яка курка під колеса? Ладно, може хтось хоче швидше потрапити на небеса, але курку за що? 

Ще кілька кроків і ми біля річки. Річка Гніздечна тягнеться на 39 кілометрів. Невеличка і заболочена, але тут рай для качок та гусей. 

Сонце пече немилосердно. Хочу приєднатись до качок. Все ж таки задовго ми з МЧ валялись у ліжку - треба було виходити раніше. Але ще кілька кроків і осьо він - костел святого Шарбеля. 

У 1901 році, коли чисельність місцевих римо-католиків перевищила півтисячі, у Байківцях коштом Леона Подлеського було споруджено дерев'яну каплицю. Її у 30-х роках замінив мурований костел у Старих Байківцях, збудований завдяки їх власникам Марії та Юліушу Фредбергам та власникам Нових Байківців родині Несоловських. Станом на 1936 рік спорудження храму вже було на завершенні, а восени 1937 року його освятили. Костел зберігся у досить непоганому стані.

27 вересня 2020 року Архієпископ Мечислав Мокшицький освятив недавно повернений храм римсько-католицькій громаді. Парафіяльна спільнота отримала також нового заступника Святого Шарбеля, мощі якого були урочисто інтронізовані під час церемонії.

На жаль, всередину нам зайти не вдалось - храм був зачинений. Тому просто обходимо його зі всіх сторін. Місія виконана, тепер потрібно повертатись додому. На щастя для нас, на вулицю вийшла якась жіночка і ми спитали чи можна якось скоротити дорогу, щоб знову не обходити півсвіту. Як виявилось є короткий шлях через кладку.

Ми знову вийшли в поле і побачили ще одне величезне будівництво. Але йти тією вулицею, де навіть немає жодного кущика, не те що деревця, просто неможливо. Відразу згадую ринок на Володимира Великого, де в спеку можна просто відкинути копита.

Але завдяки стежці, наш шлях скоротився майже наполовину і вже через 30 хвилин ми були в місті. Знайшли зелену зону, до якої ще не дібрались загребущі руки пана мера (так, я знаю, що в кожному пості згадую ті загребущі руки) і трішки відпочили.

Загалом прогулянка вийшла непогана. На костел все ж варто подивитись, тим паче, що знаходиться він зовсім недалеко від Тернополя. Адже подорожі роблять нас щасливішими, хіба не так?

Дата: 21 червня 2021

Читаємо про мої подорожі Україною тут