Село Монастирок: скельний храм, жертовний камінь та неймовірні краєвиди

Я довго думала як розпочати цей пост. Так і не придумала. Сьогодні я просто хочу розповісти про нашу мальовничу і неймовірну Україну. Про її красиву природу, цікаву історію та чудових людей. Можливо хтось зараз напише: "В країні війна, а ви їздите на екскурсії". Я в жодному разі не забула про війну. Але я також не забула про себе. І після 3 місяців стресу мені захотілось хоч на день повернутись до нормального життя, відпочити та розвіятись. 

Я скористалась послугами фірми Вояж.UA. Вони пропонують круті тури по Україні (по можливості) та Тернопільській області. Я їздила з ними вперше і мені дуууже сподобалось.

Виїжджали з центру Тернополя комфортабельним бусом. На жаль погода нас трохи підвела - було прохолодно та дуже вітряно. Екскурсія розпочалась одразу ж. Наша екскурсоводка розповідала про походження назви Тернопіль, наше озеро, жовту церкву та інші цікавинки. Дивно, що в бусі мало хто знав, що існує два варіанти походження назви міста: від легенди про тернове поле та від імені Яна Тарнавського.

Проїжджаємо село Буцнів, Микулинці. Ці місця я відвідувала і рекомендую зробити це всім, хто цікавиться історією рідного краю. Відчуваю себе заучкою, бо на всі питання нашого гіда знаю відповідь. Як і те, що вона розповідає. Хоча ні. Проїжджаємо село Кровинка, звідки походив Нестор Морозенко - полковник Війська Запорізького часів Хмельниччини. 

Доїжджаємо до Теребовлі. З лівого боку можна побачити один з трьох віадуків. Найбільший розташовується в селі Плебанівка біля Теребовлі. Ще один - в селі Буцнів. На ньому навіть помітні сталагміти. 

Починається знаменита теребовлянська бруківка. Наш гід розповідає про князя Василька і про замок. Забуває згадати, що біля замку є заповідна зона, де висаджені чорні сосни. Прочитати про мою мандрівку Теребовлею можна тут. 

За Теребовлею розташоване село Яблунів, де можна відвідати долину крокусів. А далі Чортків. Екскурсоводка влаштовує нам невеличку вікторину. Ану хто вгадає, що означають ці слова: кобрак, закоп'янки, жидик, дирба, шмір, босаки, япчанка, ягодянка. Не вгадали? Я теж. В Чорткові я ще не була, але надіюсь це незабаром виправити. Ще приблизно годину і ми доїжджаємо до села Більче-Золоте. З його назвою також пов'язана цікава легенда.  

Бодай не згадувати той час, як в нашім селі жив бундючний і підлий граф. Мав своє військо, то простий люд мусив йому коритися. Люди платили податки і терпіли всіляку наругу. Панські накази передавалися старшині Ярмошу, а вже він доводив їх до людей. Жили люди в селі родинно, бо біда їх зріднила. А в Ярмоша була донька Більча. Вподобав її той граф і казав старому, щоби прислав до роботи у покоях.

Ярмош вперся, що не дозволить, а пан стояв на своєму. За непослух казав збирати по селі ще один податок. Люди дуже любили Більчу, то зібрали остатнє і віддали панові. 

А за якийсь час знов ідут окомани за податком. Спорожніли людські скрині, стайні й хліви. Дійшло до голоду. А від Більчі ховали, що її такою ціною рятували від панського ґвалту. Побігла вона до батька і питає, що і як. Він так і так крутив, а накінець і сказав, як є. Назавтра мали піти окомани. Того нового податку вже не було з чого платити. Виплакалася Більча вночі, а досвітком вбралася у найліпші свої убори і пішла до пана. Як там було, того ніхто не знає, але на другий день прийшла Більча додому і принесла татові цілу хустку золота і перлів.

- Візьміть, тату, - сказала вона. - Вибачте, що пішла без благословення. Тепер ми врятовані. Сховайте оті скарби. Пана нема вже... Вмер... Тими грішми платіть податки за людей усіх, щоб ніхто не знав наруги.

Поцілувала батька і пішла...

Тим часом у покоях знайшли зарізаного пана і гайдуки вже гнали коней до села за дівком. Але вона сама йшла по свою смерть, рятуючи село. Панський суд був страшний: живцем замурувати Більчу в кам'яній горі.

Поночі вивезли, щоб ніхто не видів. Та люди чекали. Зібралися і пішли по виразному сліду за свойом рятівницем. Загубився слід у тій долині, де нині стоїт наше село. Люди обшукували всі гори і схили, але так і не знайшли того місця, де вона згинула. - Більча, Більча, золота наша! - гукали всі.

Повідають, що у найтяжчі хвилини Більча приходить людям на поміч. Були випадки, що знаходили золоті гроші під свойом подушком погорільці, або ті, в кого впала худобина.

То і село своє звуть люди Більче-Золоте.

Саме біля Більче-Золотого знаходиться село Монастирок. Воно розташоване на березі Серету із неймовірно красивими краєвидами: язичники вважають цю місцевість місцем сили, християни їдуть помолитись до монастиря, а хтось (як от я) просто приїжджає помилуватись краєвидами. 

У 1600 році власник Більче-Золотого Стефан Потоцький засновує у Монастирку Свято-Воздвиженський василіанський монастир. Він був невеличким, жило тут постійно по 5-6 монахів. Спершу келії були дерев'яні, а потім кам'яні. Церква, яку можна побачити сьогодні, збудована Яном Потоцьким у 1772 році.

Разом з нею постали келії кляштору і господарські приміщення. Цікаво, що тривалий час це була єдина на наших теренах церква без іконостасу. Бідний монастир не міг придбати іконостас, а тому замість нього висіла шторка із зображенням святих. У 1793 році цей монастир було скасовано австрійським урядом за борги. Церква стала парафіяльною, а господарські споруди передали в оренду. Аж у 1980-х роках церкву відновили.

В Монастирку також розташований печерний храм, який був заснований ще у IX столітті нашої ери. Печера, в якій розташований храм, має назву Язичницька. В ній язичники відправляли свої обряди задовго до появи монастиря. Звісно потім християни скинули всіх богів, яких вони вважали "поганськими".

Скельний храм розташований над Серетом (80 метрів над рівнем) і має природне походження. Печера утворилась шляхом вивітрювання карбонатних порід. Розміри грота - 9,4 на 4,8 метра. Природний вхід до печери знаходиться у глибині між кам'яними брилами. Зверху він накритий скельним навісом з великим виносом довжиною 6 метрів. Кам'яний навіс підтримують 3 опори з необтесаного каменю. Сьогоднішні кам'яні опори облаштовані наприкінці ХІХ століття Леоном Сапєгою замість первісних, які були поруйновані під впливом часу. Грот, як і храм поділений на притвор, наву і вівтар. У центрі вівтаря - лик Ісуса Христа.

З цим ликом пов'язані різноманітні легенди. Вважається, що це зображення нерукотворне і монахи просто надали йому фарбою виразності. Хоча мій скептицизм підказує, що воно було просто намальоване і регулярно поновлюється. Звісно, що вода тут цілюща, а молитви допомагають вийти заміж/вилікуватись/спокутувати найтяжчі гріхи/купити хату/знайти кульчик, який закотився під шафу - потрібне підкреслити. 

Поруч - жертовний камінь величезних розмірів: вапнякова плита тримається на трьох кам'яних опорах. Жертовник має хрестоподібне заглиблення і жолоб, який швидше за все використовувався як кровотік. Тобто, на хвилиночку, жертви були живими... Але сьогодні вода, яка три дні простояла у цьому хрестоподібному заглиблені здатна зцілювати. Прекрасно, хіба не так?

Трохи далі - Хресна дорога. Вважається, що кожен хрест закріплений за конкретною сільською сім'єю або родом. На празник тут існує традиція хрести вбирати у квіти. 

Ми покидаємо храм, щоб помилуватись неймовірними краєвидами. Панорама, яка відкривається перед нашими очима захоплює дух.

Річка Серет, яка також протікає через Тернопіль - це притока Дністра. Її довжина - 248 км. Легенда про річку Серет дійшла до нас з часів, коли українські землі потерпали від набігів монголо-татар. 

Золота Орда вогнем і мечем нищила будь-які поселення на своєму шляху. Населення деяких сіл вирішило дати відсіч військам Батия, які наступали з півдня. Люди сховали своїх дітей в лісах, а самі, озброївшись, вийшли на зустріч незваним гостям. Був жорстокий бій.

Татари перевищували чисельністю і швидко здобули перемогу, а тих, кого не вбили, скинули в річку. Коли татари повернулися в степ, з лісів вийшли діти. Вони довго ходили по березі річки і оплакували своїх батьків. Річку назвали «Сиріт», а пізніше назва трансформувалася в «Серет».

Чи варто говорити, як ця легенда перегукується із сьогоденням. Знову українці воюють з ордою. Знову гинуть найкращі сини й дочки. Але Україна переможе!

Дата: 22 травня 2022

Продовження нашої екскурсії - печера Вертеба, Заліщики

Прочитати про інші мої подорожі Україною можна тут