Невідомі шедеври Тернопілля. Село Буцнів.

Інформацію про село Буцнів, що біля Тернополя, я знайшла зовсім випадково. Побачивши фото я одразу захотіла потрапити в це місце, тим більше, що доїхати сюди можна звичайною маршруткою. І от нарешті ми з МЧ знайшли вільний день (хоч і досить похмурий) та вирішили побачити на власні очі архітектурні шедеври Тернопільщини.

Відразу скажу, що незважаючи на відносну близькість до Тернополя, добратись до Буцнева ой як нелегко. З зупинки вулиця Софії Стадникової їдуть маршрути № 5 та 5А. Водій п'ятої маршрутки вирішив не опускатись до плебеїв на зупинці та просто проїхав повз. 5А був настільки забитий, що туди не вліз би і комар. Тому ми йдемо на 18 маршрут і спокійно доїжджаємо до Великої Березовиці. Сходимо біля круглої хати.

У нас ще жевріє надія доїхати і ми чекаємо на 5 маршрутку. Тим часом МЧ складає схему маршруту. Як виявилось, до Буцнева пішки йти до години часу. Не так вже і багато, тому сміло рушаємо вперед. На повороті з головної дороги до Острова стоїть римо-католицька каплиця. Її звели у 1899 році.

Римо-католицька громада у ті часи була невеликою - всього 94 особи. За Радянського Союзу тут був склад міндобрив. Потім храм передали Миколі Невеселому - автору пам'ятників Шевченку в Тернополі, Березовиці та інших містах. Що тут зараз я не знаю, але капличка явно потребує реконструкції. Далі наш шлях пролягає повз річку Серет, яка більше схожа на болото.

У Березовиці я вперше, і враження вона на мене справила не найкраще. Все якось запущено та поламано. Добре, що будинки нові зводять на кожному вільному клаптику землі, а от облагородити пари та сквери нікому. Одиноко стоїть пам'ятник Шевченку, поруч парк Національного відродження.

А ми йдемо далі. Алилуя! Через 30 хвилин їде 5 маршрутка. Але ми вже пройшли більшу частину шляху, тому хай собі їде. Виходимо на поле. Зустрічаємо цілий натовп кіз. В далечині бачу корів та одинокого коня. Жіночка з Google каже повертати ліворуч. Ти ба! Роблять дорогу! Ну просто ляля, а не вулиця. Європа! А вже через 5 метрів ми знову бачимо козу. Бе-е-е-е! Аж ось і Острів! Тут знаходиться брама палацу графів Баворовських.

Брама є, а палацу нема. Та й сама брама не в найкращому стані. Ніхто її не реставрує та не підтримує. Інформації про палац, який колись тут стояв, майже немає.

В працях істориків про цю пам'ятку також немає жодної згадки. Вважається, що палац побудували після великої пожежі в кінці ХІХ століття. Це була резиденція Владислава Баворовського. Тут були парк, ставок, водоспади.

Перша світова війна стерла з лиця землі цей палац і залишилась лише брама.

Відразу за брамою колишня каплиця. Ці дві архітектурні пам'ятки збудовані у зовсім різних стилях, але виглядають досить гармонійно. Сьогодні в екс-каплиці живе сім'я священика.

Жіночка з Google в істериці! Адже ми повернули в протилежну сторону від Буцнева. "Поверніть на північ, поверніть на північ", - волає вона. Нарешті ми послухались і повернули на північ. Ще кілька метрів і ми виходимо на головну дорогу. Ліворуч - арковий залізничний міст.

Цей віадук прокладений над річкою Серет і є творінням інженерів імперії Габсбургів. У 1870-х роках було прийнято рішення з'єднати Адріатичне та Чорне море з допомогою залізниці. Щоб не робити величезних насипів, було вирішено звести віадуки.

Будівництво розпочали у 1894 році, а закінчили в 1897. Це була титанічна робота, камінь брали з місцевої скелі. Брили пісковику перевозили з допомогою коней. Усі власники тварин могли заробити крейцер за перевезення брили.

Через те що насип постійно сповзав, потяг сходив з рейок, тому міст продовжували закріплювати. Під час І світової війни, коли відступали російські війська, вони знищили майже 2/3 мосту. Відбудувати його аж через 10 років поляки. Інженер, який керував будівництвом, дав гарантію на 80 років.

Гарантія закінчилась у 2010, а міст і досі стоїть, ще й виглядає ніби його тільки вчора добудували. Застрягли ми біля мосту хвилин на двадцять.

Поки я намагаюсь зробити селфі, МЧ фоткає пташок. Якісь дивні качки.

Одразу за мостом бачимо надпис "Буцнів". Трохи далі відкривається чудовий краєвид на міст.

МЧ бачить ворона, але згодом виявляється, що то звичайний чорний пакет на дереві. І нарешті перед нами основна ціль - костел св. Войцеха плюс усипальниця родини Серватовських. Сьогодні тут православна церква Св. Петра і Павла.

Костел був зведений коштом колишнього власника села Теодора Серватовського. Проект розробив львівський архітектор, а сам костел мав стати родинною усипальницею. Коли ми підійшли до церкви, нас зупинила жіночка і порадила зайти всередину. Вчора освятили капличку зі святою водою.

Сам костел всередині виглядає як проста сільська церква. Жодних старовинних оздоблень не збереглось. Храм побудований в неоготичному стилі й чимось нагадує мені архітектуру зі книг про Гаррі Поттера.

Будувався всього рік - з 1887 до 1888 року. Архітектор Юліан Захаревич спроектував вітражі, які виготовила австрійська фірма, а вівтарі зробили учні школи дерев'яного промислу в Закопане, Польща. Колись тут був також орган.

Храм також мав дзвіницю, але росіяни підірвали її в Першу світову війну. Дві  війни та радянське варварство не могли не позначитись на стані церкви. Перекривали костел червоною черепицею і ще навіть шматочок зберігся, але сьогодні решта даху - це звичайна бляха чи як вона там називається.

Взагалі храм у досить сумному стані. Стіни тріскають, навіть на міцний камінь впливає час. В 90-х роках храм віддали православним і вони почали переробляти його на свій смак, часто зовсім не вдало. На вершечку та вітражах російський хрест, хоча церква київського патріархату.

Як я вже казала, всередині від неоготичного стилю не залишилось майже нічого. З тильного боку можна побачити гробівець Серватовських.

Загалом храм справляє дійсно сильне враження. Радію, що вдалось таки вберегти цей архітектурний шедевр.

Біля церкви ходить гуска зі своїми пухнастими дітками.

МЧ розказує як цікаво буде, якщо я запхаю пальця гусці в рота. Він у мене дуже турботливий. По дорозі я також почула від нього фрази "тягни хребет", "давай сюди своє копитце" та "ти ж моя кізонька". Було дуже романтично. Але ще романтичніше те, що нам обом доведеться тягнути хребет ще 5 кілометрів, щоб повернутись додому. На щастя, біля мосту ми перепиняємо маршрутку "Тернопіль-Буцнів" і задоволені собою їдемо додому. Цих вихідних у нас в планах була поїздка у Мамаївці в долину тюльпанів, але життєві обставини нам завадили. Тому я вирішила сфотографуватись біля тюльпанів хоча б на клумбі.

Але наша невеличка екскурсія все одно вийшла досить цікавою. Не обов'язково їхати за тисячі кілометрів, щоб побачити щось нове. Незнайомі та цікаві місця можна знайти навіть у сусідньому дворі.

Дата: 4 травня 2019