Мандруємо Болгарією: початок подорожі
Оце сиджу я сьогодні, безробітна та сумна, дивлюсь у вікно, за яким похмуро і сіро, та плачу-ридаю. Всього тиждень тому я плюскалась у теплій водичці Чорного моря, лежала на золотому пісочку та слухала шум хвиль.
І знову сиджу я, безробітна та сумна, дивлюсь у пустий холодильник і плачу-ридаю. Ще тиждень тому я не думала, що приготувати на сніданок-обід-вечерю. Все було готове на тарілочках, лише йди та й набирай. А пусті тарілочки тобі з-під носа забирали!
Лише одне мене, безробітну та сумну, втішає - наш котисько. Вредний пухнастий пиріжечок, який можна тіскати вічно! А ще, щоб покращити собі настрій, я увіковічу історію про наш відпочинок в своєму блозі. Запрошую приєднатись до мене у цій цікавій подорожі!
А починалось все дуже сумно. Складалось враження, що Болгарія не хоче нас до себе впускати. Чи то Україна випускати... Викликати таксі о 9 ранку в будний день виявилось непосильним завданням. Наш автобус відправлявся через 20 хвилин, а ми все ще були вдома. На щастя хоч кіт був день перед тим спакований і відправлений в гості до батьків МЧ.
Ще б 5 хвилин і я вже готова була сідати посеред хати та панікувати. Але машина знайшлась і ми були доправлені на місце. Тільки всадились, як водій каже: "Що всі є? Будемо відправлятись"? ААААААА! Яке відправлятись! У нас ще документів немає! Було обіцяно, що всі документи дадуть в автобусі. І поки МЧ курить на дворі я дзвоню до нашого менеджера і не дуже ввічливо питаю де документи. Рівно через 2 секунди приходить МЧ і простягає мені конвертик. Йой, оце даремно на людину наволала. Нарешті всі спаковані і ми рушаємо. Прощаюсь з Тернополем і поринаю в перегляд фільму.
Рівно через 10 хвилин мантелепа, яка сидить перед нами, вирішує опустити крісло. Я знову не дуже ввічливим тоном прошу підняти його назад. Я не знаю, як так вийшло, але вона перелякалась настільки, що не опускала крісло всю дорогу. До Болгарії. Мені аж соромно стало...
На заправці за Чернівцями нам запропонували обміняти гривні на румунські леї, щоб було на туалет. Але касирка виявилась дуже хитра, бо менше ніж 50 леїв не міняла. І що нам потім з ними робити? В мене в гаманці вже ось 4 роки як угорські форинти лежать, ще там леїв бракувало. Тому ми гордо повертаємось до обмінника задом.
Візуально відрізнити Румунію від України досить складно. Відмінності - гостроверхі дахи на будинках та цікава архітектура церков.
А ще тут дуже симпатичні митники. Один як зайшов у автобус - так всі жінки попадали. Одразу розпустили волосся і спробували привести себе до ладу. Я ж просто пустила слинку... І одразу ж отримала по носі від МЧ. Ой, а то хіба не Карпати?
Автобус у нас був дуже комфортабельним, з кондиціонером, зручними кріслами та зарядкою для телефонів. Ну хіба не чудово? Це звісно якщо не рахувати чужих ніг у мене під носом. Багато хто з людей жодним чином не думає про комфорт інших, лише про свій власний (це сказала та, яка не дозволила опустити крісло). Але витягнути ноги таким чином, щоб вони торчали в 20 сантиметрах від моєї руки (а вночі від голови) - це просто "пі-пі-пі"... Я мала задоволення вивчити усі мозолі та натоптиші на ступнях цієї прекрасної дами. На щастя ці ноги не завжди милували моє око. Час від часу вони милували око МЧ.
Ми подивились фільми, з'їли всі канапки, печенько, випили чай, а Румунія все не закінчується. Нарешті санітарна зупинка. Леї ми так і не поміняли, тому надіємось заплатити євро. А най тебе шлях трафить! Румуни поставили "мудрий" туалет. Запихаєш копійочку в 1 лей - і "двері" відкриваються. А я шо дурна пхати туди євро - потерплю. На щастя до кордону вже недалеко... Чекаю не дочекаюсь зустрічі з вредним дідом в туалеті на румуно-болгарському кордоні. Але... Нема діда - на його місці сидить цілком адекватна жіночка. А ще тут є кіт, якого перетіскав і переласкав весь автобус.
Ще 8 годин їзди Болгарією. Попереду море... В Болгарії ми вже відпочиваємо втретє і я встигла полюбити цю країну. Чудові люди, прекрасні краєвиди та неймовірний запах - аромат троянд. Єдиний мінус - тут дуже люблять москалів. Але це й не дивно - вони звільнили Болгарію від Османського ярма. До речі, саме адмірала Ушакова, який відіграв в цих боях важливу роль, російські мракобіси викопали, розчленували і тепер возять по всій "Матушкє-Расеє", як святі мощі. No comments.
А за вікном вже море... Ще кілька годин шаленої їзди по узбережжю і нас доставляють в готель. Ура! Хм. А це точно Болгарія? Бо мені щось нагадує Бельдібі в Туреччині - розвалений та жахливий курорт, де ми побували у 2016 році. Магазини зачинені, глухо, як в танку. Спихаємо все на 8 годину ранку. Зате готель - красота!!! Я обов'язково присвячу йому окремий пост.
На рецепції наша сусідка з автобуса українською мовою втовкмачує болгарці, щоб їй дали кімнату, бо неї двоє дітей. А дулю тобі - там ще люди сплять. Це ж саме повідомили і нам. Бідолашна болгарка намагалась щось пояснити мені російською, але я порадила перейти їй на англійську. Ви б бачили, як вона втішилась. Потім вона провела нам невелику екскурсію і порадила піти на пляж. Готель - казка. Файний туалет, хіба нє?
Наш наступний крок - піти поїсти. одразу скажу, що від самого курорту Єленіте ми були не в захваті. Брудно, багато сміття, а ще чайки яйця (привезені з України!) їсти не вміють. На весь курорт 3 магазини, один обмінник (про нього буде окрема історія), один ресторан і 2 маленьких супермаркети. Загалом, вийти погуляти ввечері нема куди. Сонячний берег та Золоті піски в цьому плані набагато кращі. Але ми носи не хнюпимо! Знайшли магазин, де продавали піцу і наїлись від пуза. Але наша піца набагато смачніша!
По дорозі заходимо в той єдиний нещасний ресторан. Може б кави попили? Пусто. Бачу мужика і питаю (англійською) чи відчинено? Коли мужик взнає, що ми з України одразу переходить на російську. Ще й має наглість спитати чого це ми англійською говоримо, а не російською. От довбень. Не буду тут каву пити, нехай вороги мої п'ють!
Повертаємось в готель, переодягаємось і йдемо на пляж. АААААА! Море!!!!!!!!! На лежаках місць немає, тому присідаємо собі на камінчиках. Через пів години я про це дуже пожалію... Але вже спекотно, тому повертаємось в готель. На рецепції навіть є книги, правда болгарською.
На щастя, десь о 13.00 нас нарешті поселяють в номер. Коли я його бачу, то довго скачу від щастя. У ванній є баночки шампуню, гелю для душу та інші дрібниці. Виходиш на балкон - а там море....
Це відео я знімала, коли ми вже виселялись з номера. Ех...
Після душу, обіду (помідори з печеньком) та короткого відпочинку ми знову йдемо на пляж. В номері навіть були пляжні рушники, але ми ними не користувались - мали свої. На морі штиль, хвиль немає.
Після травматичного досвіду у 2018 році, коли мене з головою накрила хвиля я дуже обережно заходжу у воду і не відпускаю МЧ далі ніж на 1 метр від себе. Нехай плаває кругами навколо мене.
І нарешті настала ця довгоочікувана мить - вечеря! Ооо. Котлетки! Ооо. Макарони з пармезаном! Ооо. Рибка в сметані! Загалом їсти було дуже багато і всякого різного. Багато овочів та фруктів, постійно свіжа зелень, морозиво, піца. А солодке!!!! В перший же вечір я набрала цілу гору тортиків і не зчулась як спакувала їх. Не дивно, що я зараз у свої шорти не влажу. В перший вечір ми поводились, як з голодного краю. Та ми й такі були після доби в автобусі.
Ввечері ми пішли на розвідку. Вранці вже рознюхали територію, а зараз йдемо гуляти пляжем. Круті готелі, крутий ресторан на пляжі, захід сонця. Романтика...
Бац - змія. Повзе просто біля моєї ноги. Йо.... Підстрибую майже до небес. Змія повзе до води. Але вона ніщо проти маленького хробачка у сливці. Ото монстр! Ми ще трішки гуляємо і повертаємось в готель - надто втомлені.
З номера помітно, що наш курорт ожив, працюють ті кілька нещасних атракціонів, грає музика в ресторані.
Завтра сходимо подивимось. А зараз.... Хррррр, хрррррр....
Дата: 11 серпня 2021 року
Тут читаємо про інші наші пригоди в Болгарії
Коментарі
Дописати коментар