Повернення до Болгарії: скажений дід, маленький Париж та золото піратів

Пам'ятаю, як після першої моєї поїздки в Болгарію (а це був також вересень) мене накрила велика депресія. Попереду була осінь і затяжна зима, плюс коротала я свої робочі будні диспетчером в охоронній фірмі. Нічні зміни, монотонна робота і маленька зарплата зробили своє діло. Я тихенько завивала на плечі у МЧ і просилась назад на море. На щастя, цього року депресія у мене була недовго. На плечі у МЧ я завивала лише два дні. Суттєву роль в цьому відіграла моя професія фрілансера та найкращий кіт у світі. І хоча на другий день після приїзду я вже писала статтю про дифтерійний круп, це краще ніж волати диким голосом на охоронців о 3 ночі. А мій блог допоможе ще раз пережити приємні моменти відпочинку! Запрошую в подорож Болгарією разом зі мною. Отож, розпочинаємо!

1 вересня. Школярі гребуть у нову українську школу, а ми з МЧ (моїм чоловіком) гребемо на заправку біля Ватри. Там нас має чекати автобус та довга 20-годинна дорога до Золотих пісків. Автобус вже чекає і ми грузимо в багажне відділення нашу малесеньку дорожню сумку на двох. Супроводжуюча україномовна, але через деякий час вона чарівним чином перетворюється в російськомовну з українським акцентом. Про компанію Doris, послугами якої ми користувались, є багато несхвальних відгуків. Але наша поїздка, загалом, пройшла успішно, якщо не рахувати мега-крутої траси Тернопіль-Чортків, де я ледь не пробила головою стелю.  
Дорога до кордону довга, тому я намагаюсь читати книжку.

На таких ямах це звісно не вдається, тому ми з МЧ вирішуємо зайнятись більш корисною справою - поїданням канапок. Ще чотири години і кордон. Як на диво, митники нас довго не тримали і через годинку ми вже чемно їхали по румунських дорогах. Усю дорогу ми дивились передачу для "інтелектуалів" - "Дизель-шоу". Хоча зізнаюсь в деяких моментах і мені було смішно, особливо в сценах з Євгенієм Сморигіном. Їдемо ми їдемо, їмо, граємо в карти, конаємо на тих кріслах і опа - Болгарія. Болгари свій кордон з Румунією вже закрили, а от Румуни ще ні. Тому, поки стоїмо на кордоні, треба сходити в туалет. І тут починається найцікавіше. У нас з МЧ з попередніх поїздок назбиралось багато дрібних копійок. Туалет платний - 50 центів. Ми всьо гарненько порахували і я гордо даю копійки старому діду, який сидить на вході. А цей старий пеньок бере і відштовхує мою руку. Половина копійок порозсипалась по землі біля його ніг. Я оніміла, але сідаю збирати копійки, поки МЧ з дідом сваряться за моєю спиною, кожен на своїй мові. Але в туалет то хочеться. Дістаємо євро однією монетою. Таку валюту дід приймає і дає мені здачу, при цьому гнівно матюкає мене на своїй мові. Я також не пасу задніх і ми обмінюємось "компліментами". Хочеться плюнути діду в писок, але ше депортують до холєри, тому я гордо проходжу повз з кислою міною. Забігаючи наперед скажу, що на зворотній дорозі від скаженого діда постраждали ще декілька дівчат та жінок, в яких він також не хотів брати дрібних монет. Я ж була розумніша і ще в Болгарії наготувала 50 центів. І що з таким дурнем зробиш?
Перетнули ми кордон близько 2 ночі. До Золотих пісків ще година їзди. А поселення о 14.00 дня. Просто прекрасно. Одним словом приїхали ми в готель о 4 ночі. На щастя, нам дуже пощастило - ми вмовили дівчину на ресепшені поселити нас вже і зараз. Ми правда так і не зрозуміли хотіла вона пару євро за цю послугу чи ні, але євро залишились у нас. А поки ми спимо без задніх ніг, декілька слів про готель.
Номер у нас був прекрасний - з видом на море. Кожен ранок був просто як казка. 

Звісно стіни вже потребують ремонту, та й шторки на вікнах були трошки подерті, але в порівнянні з номером у готелі Beldiana в Туреччині - це просто небо і земля. Фото номеру я зробила коли ми вже виселялись, тому він не має товарного вигляду.

Санвузол - цвілі не було, все працювало справно. Кожного дня нам залишали мило та гель для душу з троянд, а ми кожного дня то всьо чемно крали.


В перший день у нас не було передбачено сніданку та обіду, тому ми поснідали тим, що було і поперли на пляж. Море, на жаль, було прохолодне, але все одно це море! Люду дуже багато, ми насилу знайшли місця. Ось воно - щастя! Сонечко, море і пляж! Але з моєю білосніжною шкірою та алергічною реакцією на ультрафіолет далеко не заїдеш, тому вже через дві годинки чемно чимчикуємо назад в готель. По дорозі купуємо йогурти, печиво та воду - треба дотягнути до 16 години о котрій в нас починається програма "Все включено". А це що таке, невже бузок біля готелю? Дуже схоже, але то не бузок.

Також в задрипаному басейні живуть дві черепашки. Поки чекаємо на їжу, вирішили їх порозглядати.

Перекус включає різні бутерброди та фрукти. Ми понаїдались та пішли до басейну. Коли заходили в ліфт, п'яна полька ледь не прибила мене дверима - вона не побачила, що позаду стою я! Але вона, здається, взагалі вже мало шо бачила...

Бармен почувши моє слово "сік" заговорив солов'їною. Женя з Черкас торчить вже тут ціле літо, але білий як сніг - заробляє гроші. Ми трошки з ним потренділи і пішли на лежаки - насолоджуватись життям.

МЧ нарешті допив своє пиво і ми погребли досліджувати навколишню територію. Першим ділом я залізла в магазинчик зі знаменитою косметикою з троянд. Ціни тут досить демократичні, наприклад крем для обличчя коштує від 3 до 10 левів (1 лев = 15 грн). МЧ витягує мене за шкварки з магазину, бо можу спустити тут купу грошей. Йдемо на пляж. Cонечко вже сховалось - не позасмагаєш. Тому прямуємо до пірсу, який ми помітили ще вдень. 

На морі хвилі...

МЧ сердито бурмоче, бо гребу босими ногами по холодному та мокрому піску. Каже, що буду мати соплі. Але мені до лампочки ті соплі, бо на горизонті бачу дивну стіну на яку я хочу вилізти. З задоволеною пикою сиджу і дивлюсь на море, поки МЧ робить тисячу і одну фото.

Злазимо і йдемо на набережну. Купа люду лазить туди-сюди. Російської майже не чути, лунає польська, румунська і німецька. Безліч магазинів та барів, аж очі розбігаються. Хоча, якщо порівнювати, на Сонячному березі барів було більше. Вважається, що Золоті піски - курорт для більш сімейного відпочинку. До речі, трохи історії. Освоєння курорту розпочалось в кінці 50-х на початку 60-х років. До того на цьому місці був лише великий ліс. Нещасні дерева вирубали, а на їх місці виросли готелі. Що цікаво, в лісах було дуже багато змій і щоб їх знищити сюди завезли величезну кількість їжаків. Результат - змій нема. Мабуть, максимальну кількість дерев намагались врятувати, тому що курорт дуже зелений. А його назва пішла з стародавньої легенди. Кажуть, що тут колись пірати закопали велику кількість золота, але воно перетворилось на чудовий золотий пісок.
На набережній курорту ми зустріли багато цікавих споруд. Наприклад, ось шматочок Парижу. Це такий ресторан, який знаходиться зверху на терасі.

А ось мрія москаля - віз, заповнений пляшками горілки. 

Після короткої прогулянки йдемо в готель. МЧ хоче випити за приїзд, а потім спати. Безсонна ніч дається взнаки. Попереду ще купа часу та море вражень.
Далі буде...


Дата: 2 вересня 2018

Продовження читаємо тут