Що подивитись у Кременці? Замкова гора

 Куди ж ми мандруємо цього разу? У цей чудесний літній день 24 липня ми з МЧ сідаємо на автобус і їдемо в Кременець - невеличке, але дуже затишне містечко на Тернопільщині. Місто витягнулося між Кременецьких гір, а захищає його гора Бона, де збереглись руїни фортеці. В Кременці народилися багато відомих людей, наприклад, Юліуш Словацький - геній польської літератури та Михайло Вериківський - український композитор. Та й сама історія міста дуже цікава. Гойра!

Автобуси на Кременець з Тернополя їздять кожні 20-30 хвилин. Тому жодних проблем з цим немає. А от з чим є проблема - це коли в бусі у 30-градусну спеку ввімкнули пічку. Водій клявся та божився, що пічка виключена. Але чомусь майже усю дорогу до міста моє сало на стегні топилось біля гарячої стіни. А вишенькою на торті ще й була забита маршрутка по самі помідори. Комфорт на найвищому рівні. Бус зупиняється якраз у центрі міста навпроти Кременецького колегіуму. Але про нього трохи згодом.

Поки у нас ще свіжі сили, хочемо піднятись на Бону. ААААААА! Гігантський шершень літає навколо голови МЧ! В терміновому порядку втікаємо від шершня. Де воно взялось, нездаль така. Від шершня втекли, тепер я відкриваю гугл карту і шукаю дорогу на гору. Роззираємось навколо. Походу усі визначні пам'ятки Кременця знаходяться на одній вулиці. На жаль, як і Тернопіль, місто обліплене рекламою де треба і де не треба. І це сильно псує загальний вигляд.

Карта веде нас невідомими стежками, але в результаті ми виходимо на центральну дорогу. 

І поки МЧ намагається вгадати вік бруківки, я трохи розповім про саму гору. Замкова гора  належить до Кременецьких гір. 3і сходу прилягає до центральної частини Кременця і підій­мається над ним у вигляді вулканічного конуса висотою до 100 м. Абсолютна висота близько 397 м.р.м. Гора з трьох боків обмежена глибокими ярами, лише зі сходу вузькою смугою вододілу з'єднана з плато.

Створена мушльовим вапняком з частками органічних скам’янілостей, вона з давніх часів активно використовувалася для отримання вапна. Також тут є поклади унікального чорного кремнію, з якого виготовляли найкращі знаряддя праці та зброю.

На гору легко заїхати машиною і багато хто так і робить. Але дорога на гору не менш цікава, ніж сама гора. Тут різноманітна рослинність, ми зупинялись майже біля кожного кущика.

А ще можна сфотографуватись на горбаці, як це зробив мій МЧ.

Замкова гора названа на честь королеви Бони Сфорца (1536-1556 рр.). З цією молодою та розумною італійкою одружився король Сигізмунд І. 

Місто зберігає чимало легенд та переказів про королеву Бону, в одних вона постає жорстоким тираном, в інших – доброю і мудрою правителькою.

Одна з легенд розповідає таке. «Приїхавши у Кременець, Бона закохалася в місцеві краєвиди і хотіла залишити по собі щось величне і грандіозне. Вирішила з’єднати замкову і сусідню Чернечу гору мостом. І щоб виконати це нелегке завдання, Бона дала місцевим майстрам всього-на-всього три тижні. Міст виготовили зі шкур волів і зв’язали телячими жилами. Першим на міст пустили вершника. Коли той успішно його подолав, тоді королева вирішала сама ним проїхатися. Але міст обірвався, свита, карета полетіли у прірву, а королева дивом врятувалася завдяки пишній сукні, яка замінила їй парашут". 

Легенда явно нагадує останній "Форсаж-9". Там також люди літали, порушуючи усі закони фізики. Та й науковці стверджують, що Бона ніколи не бувала у Кременці.

Як думаєте, це черепашник чи таки отвори від куль?

Вже ось-ось... Але МЧ веде мене на поляну. Хоче показати, де колись був міст. Це той самий міст над яким Бона літала? 

Ще кілька кроків і ми виходимо до нашої цілі. Вхід на гору - 15 грн. Також тут можна найняти екскурсовода, а ще купити магнітики і всяку всячину. На жаль, тут немає води, яку ми, два лосі, забули купити.

Сам Кременецький замок побудований в XIII столітті на місці давньоруського городища. Вигідне важкодоступне розташування фортеці зумовило те, що її не зміг здобути в 1226 році угорський король Андраш II, в 1240-1241 роках монголо-татарський хан Батий, в 1255 році воєвода хана Батия - Куресма. Лише в 1261 році замок був розібраний на вимогу монгола Бурундая, що захопив територію на правому березі Дніпра, князем Васильком Романовичем, за умовами мирного договору. 

Перше, що ми бачимо - замкова криниця.

За описом Кременецького замку 1545 року, біскуп Януш, який володів містом у 20-30 рр. XVI століття, почав вибивати на горі "студню", адже проблема питної води в замку стояла досить гостро. Це було єдине слабке місце фортеці. Криницю пробили на глибину 40 латрів, що дорівнює приблизно 80 метрам, та потім закинули роботу. За правління королеви Бони, спробували знову реалізувати задум Януша, але згодом з невідомих причин знову відмовились. 

Але є легенда, яка пояснює чому так трапилось. Розповідали, що в підземеллі знаходяться скарби королеви Бони. Лише у Великодню ніч, нецілований хлопець може туди спуститися і опівночі, коли б’ють дзвони і Христос Воскрес, на 12-му ударі дзвонів відкривається вхід до того підземелля. Коли туди спуститися, то з підземелля виходить дух королеви, яка передає ключ від скарбів. Хлопець має можливість відкрити і набрати цих скарбів. На жаль, людська натура така, що вона не встоїть ні перед жінкою, ні перед скарбами, тому дзвони пробивають 12 разів і все зачиняється, тож ще ніхто звідти не повернувся.

Не знаю, що там зі скарбами, але вид з гори відкривається просто неймовірний! Заради цього варто було лізти сюди під таким палючим сонцем. На вершину цієї гори, щоб помилуватися краєвидами міста підіймався свого часу останній король Речі Посполитої Станіслав Август Понятовський. Останній імператор Російської імперії Ніколай ІІ також підіймався на цю гору під час своєї подорожі до Почаєва.

А поки ми насолоджуємось панорамою, трохи історії для вас.

Замок відбудували за часів литовського панування в XIV столітті. Майже сотню років з 1350 року замок постійно переходив з рук у руки. В 1350—1352 роках містом володів князь Юрій Наримутович. Потім твердиню захопив волинський князь Любарт, але невдовзі, на деякий час, замок перейшов у власність польського короля Казимира III Великого. І так далі аж до 1452 року (мені була б повна труба, якби я так розповідала історію замку на практичних заняттях в університеті).

В 1529 році король Речі Посполитої і Великий князь литовський Сигізмунд I Старий передав Кременець і замок своєму позашлюбному синові - віленському єпископові Янусу. За розпорядженням останнього у Кременці було проведено ремонт замкових укріплень. За правління Бони на горі зводяться нові фортифікаційні споруди та укріплення. На той час замок був кам’яним, мав два мости, які підіймалися в разі небезпеки, три оборонні вежі, кам'яний палац, казарму для гарнізону, багато підземних сховищ. Мурами замку йшла крита галерея з бійницями. На території замку також було збудовано церкву св.Михаїла. 

 З 1569 року, після Люблінської унії, місто і замок переходить до складу Речі Посполитої. У жовтні 1648 року, після облоги, що продовжувалася шість тижнів, замок було відбито у поляків військом Максима Кривоноса. Під час штурму фортецю було зруйновано. Після цього фортеця вже не відбудовувалася. Лише деякий час за замком ще зберігалася адміністративна функція, тут засідало керівництво міста. До наших днів збереглися: двоярусна надбрамна вежа з аркою, бічні оборонні мури, частково палац і вежа над ним.

А ми з МЧ тим часом вивчаємо флору та фауну гори.

Гору можна обійти по колу. Але в одному місці треба перелазити через каменюки, тому я не ризикую. Краще обійдемо з іншого боку. Помічаю стежку, яка веде вниз. Оце ж треба бути повним навіженим, щоб лазити в такому небезпечному місці.

Ми вже обходили гору вздовж і впоперек, тому помаленьку йдемо назад, тим паче, що сонце пече немилосердно. Зупиняємось біля Надбрамної вежі. Ось такий вигляд вона мала колись.

А зараз так...

Якийсь йолоп з малою дитиною питає нас чи можна залізти на верх брами. Для таких ідіотів як він, на брамі висить табличка, що стіна в аварійному стані і лазити по ній НЕ МОЖНА!!! Вгадайте якою мовою розмовляв оцей йолоп? Ото ж бо й воно.

Пора повертатись. Ми купуємо собі глиняний кухлик на згадку і йдемо назад до міста. МЧ знову знаходить невідому стежку і ми, якимось дивом, за 5 хвилин опиняємося практично у підніжжі гори. Тепер я знаю коротку дорогу! Ще 10 хвилин (5 з яких я гладила місцевих котів) і ми у місті. Наступна наша зупинка - Ботанічний сад. Але перед цим нам потрібно поїсти. Перший бар я забракувала, оскільки там курили на літній площадці. Але за декілька кроків ми знайшли затишне та романтичне місце, де наїлись від пуза.

Тут на столах стояли дуже кльові вінтажні серветниці. МЧ практично витягнув ту серветницю в мене з сумки, бо моя загребуща душа ніяк не хотіла її віддавати і пускала на неї слинку. Серветниця залишилась в кафе, але я досі її згадую зі сльозами на очах і хочу таку ж. 

На сьогодні наша мандрівка завершується, але попереду нас чекає неймовірний Ботанічний сад! 

Дата: 24 липня 2021