В обіймах Болгарії: Святий Влас

"Теплий дощ, теплий дощ валит по стрісі. А я стою в бальоновім плащі...". Дійсно, погода бажає кращого. Але, на щастя, я вже не  працюю в холодному магазині, а сиджу в теплій піжамці у зручному кріселку. Поруч лежить книжечка Лавкрафта, муркає кіт, а в холодильнику.... гречка. Куди ж без неї? І відразу ж згадується Болгарія, де ми напихались смачною їжею, як ті качки-мандаринки. Їдальня, пляж, їдальня, пляж. Навіть їхати нікуди не хотілось. Єдине, що ми підняли свої дупки для поїздки в Несебр (читаємо тут і тут). А також ще з'їздили у Святий Влас - дуже затишне містечко-курорт.

Якщо ви хочете спокійного, сімейного відпочинку Святий Влас - саме те, що треба. Він розташований всього за кілька кілометрів від шумного та гамірного Сонячного берега. Тут дуже красива природа, золоті пляжі та особлива атмосфера. З Єленіте сюди можна дійти пішки, але тащитись під палючим сонцем по пляжі ми не хотіли. Тому сідаємо на автобус, платимо 3 чи 4 леви і вже за 10 хвилин ми в центрі містечка.

Саме містечко входить до складу громади Несебр. Цікаво, що історія міста сягає ще ІІ ст. до н.е. Заснували його фракійці. Тоді воно мало назву Ларіс. Лише в XIV столітті містечко назвали на честь Святого Власа - покровителя торговців та лікарів. Колись тут розташовувались аж 4 монастирі, один з яких був спалений піратами, а решту знищили у XVIII столітті османи. 

До 1920 року майже все населення міста було грецьким. В тому році всіх греків виселили в Західну Фракію, а сюди пересилились болгарські сім'ї та македонські біженці. 

За даними перепису 2011 року тут проживає 2691 осіб. Статус міста Святий Влас отримав лише у 2006 році, а доти це було невелике рибацьке поселення. Курорт почав активно забудовуватись з легкої руки братів-мільйонерів Дінко і Йордана Діневи та їх компанії Dinevi Group. Вони ж заснували тут порт Марина Діневи, куди ми якраз прямуємо.

Сам курорт дуже тихий та спокійний. Людей насправді досить мало, можливо тому, що ми прилізли сюди в пекельну спеку. Якщо порівнювати з Сонячним берегом, магазинчиків тут також менше. А можливо ще й повпливала корона - багато точок зачинені. Святий Влас побудований на горбистій місцевості, тому доводиться попотіти. Але ми поки що йдемо вниз - до пляжу. Великих готелів тут небагато, переважно все - затишні віллочки, які потопають в зелені. Пане Надал, непорядок! Дерева замість МАФів! 

Курорт дуже чистий, єдине сміття тут - вивіски російською мовою. 

А ось і пляж!

Пісочок дійсно золотий. Сам пляж широкий та просторий, є місця для еліти та простих смертних, таких як ми з МЧ. На пляжі можна потусити в барах або просто поспати на крутих лежаках. Також зроблені спеціяльні дерев'яні місточки, по яких можна перейтись по всьому пляжу і навіть не "замочити" ноги в піску. 

В часи СРСР тут була "здравніца". Містечко славилось унікальним лікувальним мікрокліматом. Повітря насичене іонами йоду, що позитивно впливає на дихальну систему та організм в цілому. 

Цікаво, що по всьому курорту як декор використовують різноманітні рибацькі знаряддя, наприклад, старий якір, обліплений мулом та черепашками, або старезний човен. 

Але ми прямуємо до Маринки - найбільшої яхт-гавані в Болгарії.

Розрахована гавань на 300 яхт, при цьому 50 місць відведені для яхт королівського класу.

Щороку 18-20 липня тут проходить міжнародна яхтова регата і виставка. І це не дивно, адже відомий яхтовий журнал "Boat international" включив гавань Марина Діневи в список найкращих яхт-портів світу. Цікавинок тут більше ніж достатньо.

Відполіровані до блиску автомобілі - ще одна особливість курорту. Сюди стікається золота молодь з усього узбережжя. Вздовж гавані розташовані магазини найдорожчих марок світу, казино, дорогі ресторани. Хоча, коли ми глянули на ціни в меню одного з них - не так вже і дорого. Прості смертні з середнім рівнем достатку цілком можуть тут пообідати. І навіть наїстись.

 

Також тут варто відвідати піратський корабель "Black Sam".

Цей корабель в робочому стані і двічі на день на ньому можна вийти в море. Тут і оглядова екскурсія, і дитяча анімація, і піратське шоу. А також ланч на борту корабля.

Ми доходимо до кінця набережної. Потрібно повертатись. Бачу, що якісь людиська лізуть крутими сходами на горбаку. ООО. Звідти, мабуть, відкривається чудовий краєвид. Як виявилось, що потрапити на ті сходи треба пройти через територію готелю, де стоїть грізний охоронець. Вирішуємо пошукати інший шлях. Але іншого шляху немає... Фото з горбаки так і залишилось мрією... 

Загалом в цьому місці відчувається "дух багатства". А от я відчувала себе жебраком, який спить на лавці біля автостанції Бережани.

А от і старий якір, про який я говорила...

Наступна зупинка нашої мандрівки - амфітеатр Арена. Це не стародавня пам'ятка, як, наприклад, у Памуккале. Це сучасний витвір мистецтва, але побудований у вигляді давньогрецького театру. Розрахований амфітеатр на 450 осіб. Тут часто проходять концерти, спектаклі та інші культурні заходи. На жаль, потрапити всередину не вдалось - усі входи зачинені.

А ось такого типу всі вілли в Святому Власі. Красиво, затишно, спокійно.

Недалеко від амфітеатру розташований Храм Святого Власія. На цьому місці багато століть стояв однойменний монастир, але його зруйнували турки ще в XVII столітті.

Відбудували храм у 2007 році. Храм названий на честь великомученика Власія, який був страчений (точніше розрубаний мечем) імператором Діоклетіаном у 316 році. Вважається, що Власій був лікарем, але потім, як було заведено серед ранніх християн, покинув своїх хворих на Бога, а сам вирушив у пустелю. Звісно не обійшлось без ходіння по воді, чудесних зцілень та святої жертви. Мощі Святого Власія (які "дивом" збереглись) були передані храму у 2010 році. Відразу згадую історію про мощі православного пустельника XV століття Олександра Свірського, які після перевірки виявились трупом початку ХХ століття, ще й зі слідами обрізання.

Але, як не крути, храм дійсно дуже гарний, особливо всередині.

Всередині працює крамничка, де можна придбати собі індульгенцію (жарт).

Обходимо храм по колу, де зустрічаємо ще кілька елементів декору.

Курорт дуже зелений, аж серце радіє. Місто розвивається, але при цьому не закатується повністю в бетон. Помітно, що кожен новий готель дбає про озеленення. Хоча по дорозі ми бачили багато закинутих будов. 

Я стомилась, хочу їсти і в ліжечко. Але десь тут поруч є великий супермаркет, може МЧ купить мені шось гарне? Місто виявилось трохи заплутаним, тому бродимо ще пів години невідомими стежками. Зате пам'ятник знайшли. Правда не знаю, хто додумався поставити його на стоянці. 

У місті дуже цікава дорожня розмітка. Якщо ти тут не перейшов на одному пішохідному, то наступний буде приблизно через 10 кілометрів. Перебуркуюсь з МЧ, бо він хоче перебігати дорогу в недозволеному місці, а я боюсь машин і болгарських поліцейських. Але ми таки стали злісними порушниками і знайшли супермаркет. Не той правда... Приблизно ще годину бродили продуктовим відділом і продавали витрішки. Знайшли навіть наш Рошен.

Але моя захланна душа таки не дала МЧ вийти з магазину з порожніми руками.  

Нарешті йдемо на автобус. Позаду нас примостилась парочка росіян, мабуть, з далекої російської "глубинки". Все, що вони бачили за вікном викликало у них крайнє захоплення: "О, сматрі, какая красота, у нас такого нєт, какой атель красівий, УХ-ТИ, АХ-ТИ, ОЙОЙ-ОЙ" і таке подібне. А як побачили аквапарк біля нашого готелю, то взагалі ледь не знепритомніли. Походу вони приїхали на екскурсію в Єленіте. Думаю, що вони не сподівались наскільки їхня екскурсія виявиться короткою... 

А на цьому я буду закінчувати. Попереду смачна вечеря, прогулянка біля моря та ще кілька днів відпочинку. 

Дата: 10-18 серпня 2021

Прочитати про нашу подорож Болгарією можна тут