І знову Несебр: старовинні церкви, котани та золотий пляж

 Я знову вільна! З поверненням мене до лав фрілансерів - щасливих людей, яким ніхто не колупає мізки! Бути у когось на побігеньках в 34 роки - це явно не для мене. Так, фріланс - це робота з дому в піжамі. Але це також можливість брати вихідні коли хочеш, планувати свій час, як хочеш і тіскати кота, коли хочеш.

І нарешті я маю час знову писати свій блог. Запрошую Вас у Болгарію - країну троянд і золотих пісків. А Несебр - це перлина Болгарії! Про початок нашої подорожі цим чарівним містом читаємо тут.

Ми прогулялись набережною Несебру і підіймаємось назад у місто. Майже з кожного куточка міста відкривається прекрасний краєвид.

Люба хоче їсти! Але як тут доберешся до найближчого ресторану, коли куди не плюнь - пам'ятка архітектури. А фото обов'язкове! Ось це, наприклад, церква Святого Тодора, побудована в XIII столітті.

Для будівництва церкви використовували білий камінь та червону цеглу. А для захисту від землетрусів застосовували вставки з дерева між камінням.  

Блукаючи цими вуличками хочеться залишитись в Несебрі назавжди. Щоранку виходити на веранду, пити каву, їсти запашну булочку та тіскати кота (без кота нікуда!).

Але основний заробіток тут - це оренда та торгівля. А бавити москалів, яких тут куча, я не буду. Тому можете видихнути з полегшенням - я залишаюсь жити в Тернополі.

Ми шукаємо де поїсти, а натомість знаходимо церкву Святої Богородиці. Будівництво храму завершене у 1883 році і церква досі діє. В храмі розташована ікона Богородиці Одігітрії, яка була написала в XIII столітті і яка вважається захисницею міста Несебр.

А це церква Св. архангелів Михаїла та Гавриїла, яка також була побудована у XIII столітті.

Церква Святого Івана Хрестителя була побудована ще раніше - у Х столітті з річкового каміння. Цікаво, що тут дуже незвична акустика, тому що всередині стін були замуровані глиняні глечики. Сьогодні в будівлі розташовується художня галерея.

Взагалі усі церкви Старого міста дуже схожі  і ми вже й не пам'ятаємо біля якої були, а біля якої ні. Та й заплутані вулички не полегшують ситуацію. Я дуже хотіла знайти глечик біля якого фоткалась у 2015 році. І я його знайшла! Але біля нього сидів пузатий дядько і курив цигарку. Зганяти дядька було якось не дуже зручно, тому зі сльозами на очах проходжу повз.

Ооо. Милий ресторанчик просто в центрі міста. І ще люду багато - отже смачно. Ми присідаємо за столик і нам одразу приносять меню. Постарший дядько (а не 15-літня офіціантка, як у нас) приходить, щоб прийняти замовлення. Від російської мови мені зводить щелепи, тому роблю замовлення англійською. І мене навіть прекрасно розуміють! Замовляємо суп та піцу. От лосі. Ви ж в Болгарії! Може варто замовити щось з народної кухні? Але вже пізно. Нам приносять по величезній порції зупи. 

На піцу вже дивитись не дуже хочеться. Короче, наїдаємось від пуза.  

Після ситного обіду ми йдемо туди, куди ноги нас самі несуть. Як і в Туреччині тут є "зазивайли" в ресторани. Одна з них 5 хвилин мені торочила, яка в них в ресторані смачна кухня. Але чи варто їй говорити, що я вже жоднісінького шматочка в себе не впхаю? Хіба що тортик... 

Шість років тому це місто справило на мене просто неймовірне враження. Але я помітила, що час не пішов йому на користь. Помітно, що ресторани та будинки давно не оновлювались, а деякі цікаві скульптури потребують реставрації. Багато будівель, до яких можна було підходити та торкатись, обгородили. І нічого дивного, адже більшість туристів не такі цивілізовані як ми з МЧ. 

Залазимо в глухі вулички, де туристи не дуже лазять. З цієї пристані ходять катери до Сонячного берегу. І ми знову зажали гроші на цю розвагу. Жадіни.

Не сумніваюсь, що через 20 років правління сонцесяйного мера Сергія Віталійовича для пішоходів Тернополя залишать ось такі вулички. А шоб не заважали великому будівництву висоток та МАФів.

І ми знову натрапили на чергову пам'ятку архітектури. Це римські терми, збудовані на початку VI століття. Вода поступала сюди через підземну водопровідну систему, яка забезпечувала водою також все місто. Але через землетруси та постійні війни ця система була зруйнована. Після цього терми використовувались для інших потреб жителів.

Хочу собі такі ж двері.

А тепер переходимо до найцікавішого - місцевих жителів. Чайки тут, як у нас голуби - ходять пішки.

Але зрівнятись з прекрасними котанами не може ніхто. Відірвати мене від гласкання цих чудових створінь МЧ зміг аж хвилин через 20. Вони також передали привіт нашому коту.

Ми знову виходимо до амфітеатру, обходимо десятою дорогою бабуль з браслетами і я нарешті знаходжу мій улюблений глечик. Але фото з ним неможливе...

Ледве не ламаю ноги на сходах, бо як завжди кружляю десь в небесах. МЧ буркає до мене і я починаю дутись. Але в цьому місці неможливо довго дутись.

Знімаю тапки і йду на пляж.

Оооо. Це прекрасно! "А зніми мене на відео типу я така вся романтична йду по пляжу і заходжу в море?!". Наївна жінка - не буде з тебе блогера!

Може МЧ і вміє знімати, а от я красиво поводити себе на камеру не вмію взагалі... 

Тепер найгірше - обтрусити ноги і тапки від піску. А ще мокре плаття липне до ніг. Але то всьо фігня - головне скільки щастя!

Якесь цікаве дерево, біля нього всі фоткаються, але таблички нема.

А нам час повертатись в готель - на вечерю. Кажуть, що в Несебрі дуже красиво ввечері, коли заходить сонце і запалюються ліхтарі. На жаль, до заходу сонця ще довго чекати, а їхати сюди ще раз надто далеко. Тому помаленьку тюпаємо на зупинку. Ну реально, хіба не краса?

Біля археологічного музею ще ведуться розкопки. Колись я хотіла стати археологом, але коли на першому курсі місяць часу рила велику яму, щось мені вже розхотілось.

Фортечні стіни Несебра. Їх фундамент був закладений ще у VIII столітті до н.е. Уявляєте?!

А це знаменитий вітряк - символ міста. Колись він служив для обробки зерна, але зараз це невід'ємна частина архітектурної спадщини Несебра.

І саме тут ми розпрощаємось з цим чудовим містом. Можливо ще зустрінемось, як гадаєте?

Дата: 13 серпня 2021

Прочитати про наші подорожі Болгарією можна тут