Що можна подивитися в Кемері? Прогулянка містом.
В цей вересневий та спекотний день все почалося, як зазвичай - підйом о 7 ранку, яйця та пластівці на сніданок, годування котів хімічною ковбасою. Обслуговуючий персонал поглядав на нас скоса, але що вони нам скажуть? Все одно ту ковбасу ніхто не їсть крім котів.
Коти наїлися - місія виконана! Можна тепер і на море. На пляжі все по-старому - ті ж бички та каменюка. Ще додалися пластівці біля лежаків - то снідали москалі. А у мене вже з'явилися успіхи у плаванні - я тримаюся на воді! Правда плаваю або з подушкою, або з МЧ. Іншого не дано. Під час обіду до нас підійшла знайома жінка з Москви (не вата!) і попросила надіслати через вайбер злісного листа в обслуговуючу їх турагенцію. Вона і її подруги також були "в захваті" від готелю. Лист був дуже злісний - з погрозами!
Коти наїлися - місія виконана! Можна тепер і на море. На пляжі все по-старому - ті ж бички та каменюка. Ще додалися пластівці біля лежаків - то снідали москалі. А у мене вже з'явилися успіхи у плаванні - я тримаюся на воді! Правда плаваю або з подушкою, або з МЧ. Іншого не дано. Під час обіду до нас підійшла знайома жінка з Москви (не вата!) і попросила надіслати через вайбер злісного листа в обслуговуючу їх турагенцію. Вона і її подруги також були "в захваті" від готелю. Лист був дуже злісний - з погрозами!
А після обіду ми вирішили втекти з готелю і поїхати в Кемер. Сідаємо на автобус і за декілька лір він відвозить нас просто у центр міста.
Кемер - місто невелике. Його населення складає 22,5 тис. чол. Він знаходиться в історичній області відомій як Лікія, яка береже в собі сліди Олександра Македонського, Марка Антонія та інших великих полководців.
А це центральна площа міста з вежею, фонтанами та пам'ятником Мустафі Ататюрку. Пам'ятник зображає Ататюрка, який випускає в небо голуба миру. Перед пам'ятником знаходяться танцюючі фонтани і дивиться в небо білосніжна годинникова вежа - символ Кемеру.
Мустафа Кемаль Ататюрк (1881-1938) - перший президент Туреччини, засновник сучасної турецької держави. Після поразки Османської імперії у Першій світовій війні, він заснував національно-революційний рух і добився ліквідації правління султана. Він створив нову державу та провів ряд політичних, соціальних та культурних реформ, які вивели Туреччину на новий європейський рівень.
Ататюрка дуже поважають у Туреччині і будь-яка неповага до його імені карається законом.
Бульвар Ататюрка - одна з головних пам'яток Кемеру. Тут тече невеличка річка. Зазвичай вона мілка, але після дощів вона стає досить бурхливою.
По понеділках на бульварі працює один з найвідоміших ринків в Кемері. Тут можна придбати овочі, фрукти, прянощі, текстиль, шкіряні вироби та ін.
А ми продовжуємо далі нашу прогулянку. І якщо я не надибаю фігуру лева у будь-якому вигляді - я буду не я.
Кемер - досить гарне, тихе та чисте містечко. Правда по магазинах ходити щось не дуже хочеться. Продавці-турки надзвичайно приставучий народ... Але і крім магазинів подивитися є на що.
До 1910 року Кемер був маленьким селищем і носив назву Ескікей ("Старе Село"). Протягом багатьох років селище затоплювало потоками з гір, утворювались озера та болота. Щоб захиститись від стихійного лиха, селяни почали будувати кам'яну стіну, будівництво якої завершилось у 1917 році. І її довжина простягнулась аж на 23 км. А селище отримало назву Кемер, що в перекладі з турецької означає "пояс".
До 60-х років в Кемер можна були добратися лише морем. Але після перетворення Анталії в міжнародний курорт, тут було побудоване шосе.
Символом Кемеру є хурма. Також у цих горах заборонена вирубка дерев та полювання. Це загрожує покаранням до 15 років. Недалеко від Кемеру збереглися руїни древніх міст Фазеліс і Олімпос.
А це пам'ятник офіцеру Османської імперії (а потім борцю за незалежність Туреччини) - Мустафі Ертугрулу. Він здійснив багато військових подвигів, зокрема потопив три військових кораблі: британський "Бен-мі-Крі" та два французьких: "Париж ІІ" та "Олександра". Три труби за його спиною символізують ці три судна.
І так ми виходимо в парк Кемеру. Це фонтан "Дельфін".
А назустріч нам простягається зелений-зелений парк.
Прогулявшись парком - ми виходимо на пляж. Під ногами галька. На коцику довго не полежиш. Зате вода чиста-чиста!
А після прогулянки пляжем ноги нас несуть, куди очі бачать. Зустрічаємо дерево, яке скидає кору і турецького кицика. Як я помітила, коти в Туреччині переважно чорні або сірі, а собаки мають світлу шерсть.
Виходимо на пірс. Хлопи, при вигляді білих яхт починають пускати слюні. А ми з МЧ придумуємо план викрадення однієї такої яхти. То я вже збираюсь перелазити через паркан.
Постогнали і досить. Йдемо далі і бачимо дуже затишну бухточку і приватний пляж. Оце я розумію відпочинок! Чудовий краєвид, пісок, чиста вода, навіть перила є для входу в воду.
Ми також тут трохи постогнали та рушили далі. І тут мої гострі очі раптом побачили одну цікаву місцину. Як виявилось, це музей під відкритим небом. Але про нього я розповім у окремому пості.
Після його відвідин ми повертаємось до бульвару Ататюрка. Там чекаємо на автобус. Ще 10 фото у різних ракурсах біля мечеті і в готель - їсти макарони.
P.S. Історія в автобусі. Їхали з нами двоє жінок з Дніпра. Щось вони нас запитали, ми відповіли, вони подякували. І тут МЧ сказав слово, яке їх дуже спантеличило. Це було слово "будь ласка". І одна з жінок сказала шокуючу для мене фразу: "Это что поляки?". Відповідь іншої жінки: "Они с Западной Украины. Это украинский язык". Без коментарів...
Читаємо далі:
А після прогулянки пляжем ноги нас несуть, куди очі бачать. Зустрічаємо дерево, яке скидає кору і турецького кицика. Як я помітила, коти в Туреччині переважно чорні або сірі, а собаки мають світлу шерсть.
Виходимо на пірс. Хлопи, при вигляді білих яхт починають пускати слюні. А ми з МЧ придумуємо план викрадення однієї такої яхти. То я вже збираюсь перелазити через паркан.
Постогнали і досить. Йдемо далі і бачимо дуже затишну бухточку і приватний пляж. Оце я розумію відпочинок! Чудовий краєвид, пісок, чиста вода, навіть перила є для входу в воду.
Ми також тут трохи постогнали та рушили далі. І тут мої гострі очі раптом побачили одну цікаву місцину. Як виявилось, це музей під відкритим небом. Але про нього я розповім у окремому пості.
Після його відвідин ми повертаємось до бульвару Ататюрка. Там чекаємо на автобус. Ще 10 фото у різних ракурсах біля мечеті і в готель - їсти макарони.
P.S. Історія в автобусі. Їхали з нами двоє жінок з Дніпра. Щось вони нас запитали, ми відповіли, вони подякували. І тут МЧ сказав слово, яке їх дуже спантеличило. Це було слово "будь ласка". І одна з жінок сказала шокуючу для мене фразу: "Это что поляки?". Відповідь іншої жінки: "Они с Западной Украины. Это украинский язык". Без коментарів...
Читаємо далі:
Коментарі
Дописати коментар