Долина небесно-голубого з'єднання або район "Гьойню́к".

жовтня 03, 2016

Долина небесно-голубого з'єднання або район "Гьойню́к".

Ранок другого дня у Туреччині. МЧ стогне, бо немає що їсти на сніданок. Яйця, рис, хліб. Вибір не великий. Я ж напихаюся пластівцями. Треба їсти швидко, бо лежаків на пляжі катма. А загоряти на бичках щось не дуже хочеться. Скоренько беремо рушники і біжимо на пляж. По дорозі зустрічаємо отаке миле і зачухане чудо.

Як виявилося, хвилювалися ми даремно. Люди щось не надто спішать загоряти. Стираємо пісок з лежака, стелимо рушники. Я закриваю очі та слухаю шум моря. Ну що ж - не все так погано.

Ліземо у воду - на тих здорових каменюках можна розтовкти собі голову. Йой. Знайшли маленьку площадку з пісочком під ногами і торчимо у воді. Вода тепленька і дууууже солона. МЧ вмовляє мене розслабитись і спробувати плавати. Я ж вчепилась за нього, як кліщ. А при будь-якій спробі МЧ зняти мене - я волаю на всю Туреччину. До нас підгрібає мужик. Каже: "Hello". Аааа. Є можливість перевірити свої знання з англійської. Мужик з Італії. Каже, що тут хороший пляж, бо у нього в готелі пляж не дуже. Йомайо. Якщо у нас хороший, то який пляж у нього???? Італієць починає вчити мене плавати. Каже, що за півгодини я вже буду, як людина-амфібія. Ха-ха. Наївний. За півгодини результату нуль. Боюся навіть ноги відірвати від дна. Прощаємося з італійцем і вилазимо з води. Нас чекає зустріч з гідом Тимуром.

Гід Тімур розпинався перед нами близько двох годин. І більшу частину цього часу він впарював нам екскурсії. Але так нічого нам не впарив, тому що платити 140 баксів за екскурсію до Памуккале́ - нема дурних. Тому гордо повертаємось до Тимура задом і чвалаємо на перекус. Перед обідом та вечерею завжди подавали одне і те ж - гостру піцу начинену ковбасою або баклажанами. Мої друзі коти від неї також були не в захваті.

Торчати в цьому зачуханому готелі нам не хотілося, тому вирішуємо поїхати на екскурсію в Кемер. Хоч одне тішить - автобуси в Кемер ходять часто. Проїзд коштує 2 долари. Ми виходимо на руїни району Бельдібі і зупиняємо автобус. Автобуси комфортні, з кондиціонером. Їдемо ми їдемо. Бачимо - надпис Кемер і над ним - Гьойню́к (Göynük).

І ми, лосі, вирішуємо, що вже приїхали. Забігаючи наперед, скажу, що це був лише один з шести районів Кемеру.

Але тоді ми цього не знали, тому просто роздивляємось навколо.

Назва "Гьойню́к" означає "плодюча долина у місці небесно-голубого з'єднання". Берегова лінія тут більш скеляста і приваблює тих, кого цікавить гірський туризм.

Влаштовуємо цілу фотосесію біля мечеті.

Ми не знали чи дозволено жінкам заходити у мечеть, тому просто пройшли мимо. Але я вважаю, що нас туди все одно не впустили б, тому що ми, дівчата, були у коротких спідницях, а хлопці в шортах.

Район Гьойню́к виглядає набагато краще за район Бельдібі. Тут і краєвиди...

... і фонтани...

... і різноманітні рослини.

І так ми гуляємо по району (думаючи, що це Кемер) поки не натрапляємо на будку з екскурсіями. Питаємо по кіко Памуккале́. Коли турок (навіть дуже симпатичний та приємний) назвав нам ціну - щелепа відпала у всіх чотирьох. 30 доларів. Ми згадали Тимура незлим тихим словом і записались на екскурсію. Завтра ми їдемо в Помукале. Також турок просвітив нас щодо місця нашого знаходження, видав нам квитанцію і відправив на всі чотири сторони. Їхати в Кемер нам вже не хотілося, тому гуляємо по Гьойню́ку.