Як Люба смажила вергуни
Лежу я собі з котом на пузі і думаю, як почати свою історію про вергуни. Навіть попросила ШІ написати щось дотепне. ШІ й написало – плоско, нудно і зовсім не смішно. Якщо інформаційні та рекламні статті чат GPT пише ще більш-менш, то з гумором у нього серйозні проблеми. Тому, як казав Пуаро, треба запускати свої "маленькі сірі клітинки" і думати шось самій. 
Насмажити вергуни я хотіла вже дуже давно. З дитинства у мене збереглись спогади про ці чудові хрустики, які колись смажила моя мама, цьоця, бабця, прабабця. І ось черга дійшла до мене. Рецепту моя мама не пам'ятала, але знала, що там потрібна горілка. В рецепті з ютубу горілки нема, але вона цілком може мені знадобитися – я ж бо психічна. Ще й тісто тут треба місити. 
Тісто не складне – на кефірі. Треба яйко, цукор, розтоплене вершкове масло, кефір і борошно. То всьо калабуцькаю і замішую. Мішати довго не треба – не те, що на паски. Вже років два хочу сама спекти паску, але коли бачу скільки часу треба то тісто вимішувати моїми ніжними руцями, то відразу відмовляюсь від цієї ідеї. Я звісно хочу їсти домашню паску, але себе я люблю більше. Отож тісто замішане і чекає на столі ше хвилин 20.
Давним-давно, за часів древніх богів, воєвод і царів, моя цьоця Неля подарувала мені качалку. Качалка ця як новенька, бо використовувала я її разів три за 9 років благословенного шлюбу. Але іноді вона дуже помічна, як ось сьогодні. Треба ж розкачати тісто. Дошка в мене є – залишилась з часів попередніх власників квартири. Але мені легше качати тісто на столі. Файно його мию, витираю, присипаю борошном. Ну тісто не рветься, качається добре. Тепер мені треба поділити це тісто на ромби. Холєра ясна, ось де мені нарешті знадобилась геометрія!!! Ромби не дуже рівні, пробачте Ольга Максимівна, я старалась як могла.
Їх ще треба закрутити в круцьку – ну тут вже як вийде.
А тепер найголовніше – смаження в олії. Відразу попереджаю, олії треба цілу банку. Але й хрустиків тих буде до грома ясного. Виливаю олію в каструлю і чекаю поки нагріється. Я взагалі дуже боюсь киплячої олії, бо якось ледь не спалила орендовану квартиру. Висипала мокрий рис на гарячу пательню – вогонь був аж до небес. Але все ціле – відбулась переляком. Після цього я обережна.
Тісто не складне – на кефірі. Треба яйко, цукор, розтоплене вершкове масло, кефір і борошно. То всьо калабуцькаю і замішую. Мішати довго не треба – не те, що на паски. Вже років два хочу сама спекти паску, але коли бачу скільки часу треба то тісто вимішувати моїми ніжними руцями, то відразу відмовляюсь від цієї ідеї. Я звісно хочу їсти домашню паску, але себе я люблю більше. Отож тісто замішане і чекає на столі ше хвилин 20.
Давним-давно, за часів древніх богів, воєвод і царів, моя цьоця Неля подарувала мені качалку. Качалка ця як новенька, бо використовувала я її разів три за 9 років благословенного шлюбу. Але іноді вона дуже помічна, як ось сьогодні. Треба ж розкачати тісто. Дошка в мене є – залишилась з часів попередніх власників квартири. Але мені легше качати тісто на столі. Файно його мию, витираю, присипаю борошном. Ну тісто не рветься, качається добре. Тепер мені треба поділити це тісто на ромби. Холєра ясна, ось де мені нарешті знадобилась геометрія!!! Ромби не дуже рівні, пробачте Ольга Максимівна, я старалась як могла.
Їх ще треба закрутити в круцьку – ну тут вже як вийде.
А тепер найголовніше – смаження в олії. Відразу попереджаю, олії треба цілу банку. Але й хрустиків тих буде до грома ясного. Виливаю олію в каструлю і чекаю поки нагріється. Я взагалі дуже боюсь киплячої олії, бо якось ледь не спалила орендовану квартиру. Висипала мокрий рис на гарячу пательню – вогонь був аж до небес. Але все ціле – відбулась переляком. Після цього я обережна.
Отож акуратно кидаю хрустики в олію – вони схоплюються миттєво. Перевертаю вилкою на інший бік – дві секунди і треба витягати. 
Працюю як конвеєр – треба робити все дуже швидко. Перша партія готова, тому виключаю газ і повертаюсь до свого тіста. Знову вирізаю ромби, закручую їх у вузол і смажу далі.
Головне тут не втикати, бо дві зайвих секунди і хрустик вже чорний як душа мого колишнього.
Кількість хрустиків швидко збільшується. Витягаю нові і нові тарілки, а тісто все не закінчується. Тільки от дивно, що тісто в процесі смаження якось дуже дивно трансформується.
Чую в голові, як волає моя підшлункова – їсти все те щастя прийдеться ж мені. Додому приходить МЧ – він також в шоці від кількості хрустиків. Ними просто заставлена вся кухня. На сімейній раді було вирішено рознести хрустики дорогій родині – нехай їхні підшлункові також страждають. Нам залишились дві мисочки вергунів, які я з успіхом схрумала за 2 дні. Ось і казочці кінець, а хто слухав молодець.
Працюю як конвеєр – треба робити все дуже швидко. Перша партія готова, тому виключаю газ і повертаюсь до свого тіста. Знову вирізаю ромби, закручую їх у вузол і смажу далі.
Головне тут не втикати, бо дві зайвих секунди і хрустик вже чорний як душа мого колишнього.
Кількість хрустиків швидко збільшується. Витягаю нові і нові тарілки, а тісто все не закінчується. Тільки от дивно, що тісто в процесі смаження якось дуже дивно трансформується.
Чую в голові, як волає моя підшлункова – їсти все те щастя прийдеться ж мені. Додому приходить МЧ – він також в шоці від кількості хрустиків. Ними просто заставлена вся кухня. На сімейній раді було вирішено рознести хрустики дорогій родині – нехай їхні підшлункові також страждають. Нам залишились дві мисочки вергунів, які я з успіхом схрумала за 2 дні. Ось і казочці кінець, а хто слухав молодець.
Дата: 8 листопада 2025
Тут можна прочитати про важкий шлях королеви чорних сирників і гарбузових пирогів в кулінарії
Коментарі
Дописати коментар