Що подивитись у Чернівцях?

Тільки середина червня, а в мене вже на черзі історії про поле півоній (точніше поле пуп'янків), Кременець і незабаром буде поїздка до Львова.Тому, хоча і без натхнення, сідаю за комп'ютер (поки є світло) і пишу. Мої вірні фанати вже могли читати про поле тюльпанів та Чернівецький університет. А завершу я свій триптих розповіддю про  прогулянку Чернівцями.

Чернівці — це місто в Україні, адміністративний, політичний і релігійний центр.... Не цікаво, правда? Мені також. Загалом про Чернівці я знаю мало, крім того, що там вчилась і працювала моя дорога цьоця, живуть мої родичі і є завод SEBN куди періодично їздить МЧ у відрядження. Тому будемо відкривати Чернівці для себе разом.

Чернівецька область — найменша в Україні. Складається з двох історичних регіонів: Північної Буковини та Бесарабії. Перші згадки про місто датуються 1408 роком. Чернівці були великим торгівельним пунктом, активно почали розвиватись після 1775 року, коли місто стало частиною Австро-Угорської імперії. Тут збереглась унікальна архітектура, з якою ми зараз будемо знайомитись. 

Перша наша зупинка — драмтеатр імені Ольги Кобилянської. Він маленький, але розкішний. Єдине, що мені не сподобалось — що просто перед ним розташована дорога. На відміну від Тернополя чи Львова, театр не з'єднаний з площею, що не надто практично. Наприклад, навіть фото нормальне не зробиш, бо перед будівлею торчать машини. 

Театр був побудований у 1905 році на прохання місцевої інтеліґенції. Таким чином вони хотіли позбавити місто статусу провінції. Свого часу тут виступала Соломія Крушельницька. Напроти театру височіє пам'ятник Кобилянській. 

Ліворуч — єврейський народний дім. Зрозуміти, що це за споруда неважко — на фасаді зірка Давида. Збудований на початку XX століття. До війни в будинку вирувало життя: тут містилися різноманітні єврейські спілки та організації. Повернулись вони лише після проголошення незалежності України. Сьогодні в будинку також працює міський палац культури й музей історії та культури євреїв Буковини.

А ми прямуємо далі й перед нами споруда Художнього музею. Колись тут була Дирекція ощадних кас. Головна особливість будівлі — панно «Чернівецький Олімп». В образах 12 богів зображено 12 найважливіших провінцій Австро-Угорської імперії.

Поруч — Чернівецька Ратуша. Напроти — жовті тюльпани, в яких вже сидить Роксолана (див.частина 1) з фотоапаратом. Побудована ратуша у 1843-1847 рр. Використовується за призначенням, тут сидить мер і засідає міська рада. Щодня о 12.00 трубач в традиційному буковинському одязі грає мелодію пісні «Марічка».

Якщо спуститись трохи вниз і повернути праворуч — опинишся на головній пішохідній вулиці Чернівців — вулиці Ольги Кобилянської. Вона дуже гарно збережена, тут багато старовинних будівель. Старовинна її назва — Herrengasse (тобто Панська).

Перший мурований будинок тут був закладений у 1786 році. Потім старі хатки були замінені на красиві кам'яниці. Кажуть, що Панську мили кілька разів на день, а торговці, перш ніж ступити на бруківку, мали гарно вимити свої ноги та взуття. 

На фото вище — кам'яниця, в якій колись була розташована елітна кав'ярня «Габсбург». Збудована у 1898 році. Кажуть, що Леся Українка вперше скуштувала каву саме в Чернівцях, можливо і в цій кав'ярні. 

Поруч (див. фото вище) — конкурентка кав'ярні «Габсбург». Тут також було вар'єте і готель. А на першому поверсі працював торговий дім, який спеціалізувався на весільному вбранні. Тут же був магазин жіночої білизни.

Кожна будівля на цій вулиці має цікаву історію. Та й сама вулиця дуже красива: є зручні лавочки, зелень, цікаві ресторани. Чернівчани двіжують: грає музика, ходять чуваки з колонками й навіть блукають приставучі аніматори в костюмах тварин. В цьому плані Тернопіль більше меланхолійний і трохи занудний. Свята Галичина, шо тут скажеш.

Ще одна цікавинка — ковані пам'ятники. З нагоди 600-річчя міста місцеві ковалі подарували Чернівцям унікальну пам'ятку — ковану карету. Працювали над нею понад рік і навіть використовували архівні документи для створення достовірного вигляду.

Трохи далі по вулиці — двірник з трояндами. Точніше з віником з троянд, адже кажуть, що за часів бабці Австрії вулицю підмітали квітами.

Ну і третя кована окраса міста — гігантський велосипед, який розташований на Турецькій площі. На нього можна навіть вилізти і я вилізла. Але, мабуть, місія Роксолани (яка мене фоткала) в цьому житті — зробити Любі багато невдалих світлин. Хоча, швидше за все, я просто забагато їла булочок взимку, тому тепер страждаю.

Після короткої екскурсії, нам дали годину вільного часу. Роксолана біжить до жовтих тюльпанів, я ж біжу в протилежну від неї сторону. Ооо — книгарня. Пам'ятаю у далекому 2012 році я надибала десь тут букіністичну крамницю, але не пам'ятаю вже де вона була. Навіть ноти там купила, ніби Бетховена. Ця ж книгарня звичайна, з Кідруком і Алі Гейзелвуд на полицях. Тащити чергову книжку аж з Чернівців щось мені не дуже хочеться, тому купую магнітик і йду на вихід. Ти диви, яка чудернацька друкарська машинка. Мені б таку, щоб виносити сусіду-москаляці «с Данєцка» мізки. Звісно, якщо вони у нього є...

Сумно бреду далі. Бачу перед собою церкву. Це Свято-Духівський собор — головний храм Буковини. Кажуть, що він вміщує до 4 тисяч парафіян.

Обходжу церкву навколо і повертаюсь у вихідну точку. Маю ще купу часу, тому вирішую піти до пам'ятника Шевченку. По дорозі розглядаю архітектуру. Щось тут є ніби й від Львова, але по духу не львівське.

Опа. Біля Шевченка бачу Роксолану в позі зю, яка не може відлипнути від тюльпанів. Поруч — наш гід, яка її розважає. Вирішую взяти приклад зі своєї сусідки по автобусу і також роблю кілька фото.

Іду на пошуки сувенірів. Якщо у Львові крамнички з всякою всячиною на кожному кроці, то тут ситуація плачевна. Майже така ж, як в Тернополі. Знаходжу магазин в підвальчику. Нічого такого, щоб я не могла купити на тернопільському ринку. Та ще й ціни космічні. Та ще й продавчиня переходить на російську з клієнтами. Де той смайлик, що ригає???!!! Приходить якийсь чоловічок і каже, що веде сюди юрбу дітей. Оперативно тікаю на поверхню і бачу рожевий й пухнастий магазин.

Ціни тут також космічні. Здається, що щось схоже буде на нашій вулиці Валовій, але з більшим несмаком. Тут хоч коняка прикольна і фасад не дуже засраний.

А нам пора йти на місце зустрічі біля двірника з віником. Цікаво, як чернівчани його називають? В кожному ж місті є свої особливі назви. Наприклад «біля молока», «біля кульбаби», «біля бурячка». Хоча жодного з цих місць вже навіть не існує. 

Так ото стою я собі біля двірника і бачу цікаву кав'ярню. Кав'ярня-музей? Дуже цікаво.

За столиком сидить одна з наших туристок і попиває каву. Вав, який крутий вітраж.

А біля двірника тим часом зібралась наша гоп-компанія. Наша екскурсія доходить до кінця. Спочатку ми відвідуємо Вірменську церкву. Збудована у 1875 році. Тут є орган і чудова акустика, тому часто використовується для культурних заходів. Будівництвом церкви керував відомий Йозеф Главка.

А ми гребемо далі. До речі, Чернівці досить горбатенькі. Якщо Тернопіль відносно рівний, то тут гори Карпати. По дорозі до нашого буса зустрічаємо ще цікаві будинки та архітектурні споруди.

А ось і Турецька площа. Востаннє коли я тут була, вона була красивіша. Не було недоречної забудови, а було більше зелені. Дуже шкода... Хоча Тернопіль в плані нищення архітектурної спадщини і дерев також не відстає. 

Турецька площа була одним з найперших майданів у старовинних Чернівцях. Тут же розташована турецька криниця, зараз також досить занедбана і розписана малолітніми ідіотами. А це ж історична пам'ятка! Гугл каже, що до 600-літнього ювілею площу реконструювали. Але це було у далекому 2008 році...

Поруч — квітковий годинник, а також турецький міст, збудований у XIX столітті.

Місце загалом красиве, але точно вимагає реконструкції. Пам'ятаю у 2012 році я була просто зачарована ним. Сьогодні ж — розчарована...

А ось і наш бус. Попереду зупинка на заправці й Заліщики. На заправці пані Роксолана порадувала увесь бус своїм чебуреком з куркою. А мене всю дорогу радувала сотнями фото з тюльпанового поля. Я вже й очі закривала (типу сплю) і навушники одягала — ніц не помогло. Потім я змирилась зі своєю долею, чемно дивилась фото і навіть додала Роксолану у фейсбук (вже видалила).

А ось і Заліщики. Вперше я тут була у 2022 році. Ми були на іншому оглядовому майданчику і тоді я думала, що мою голову знесе з шиї, як той гарбуз. Цей оглядовий майданчик (с. Хрещатик) не такий вітряний. Точніше взагалі не вітряний. Але й панорама не така красива. 

Ооо. Бачу шпиль московського монастиря, в який ми тоді забрели. Два роки минуло, а московська церква і досі діє в Україні...

Ну що ж... Наша екскурсія завершилась. Ще 2 години дороги і я вдома. Там мене чекає кіт і МЧ, якому я годину часу буду розповідати про тюльпани, Роксолану і свої пригоди. До нових зустрічей на полі півоній!

Дата: 20 квітня 2024 рік

А тут можна прочитати про інші мої мандрівки