Ми в Болгарії. Прощання

Вже ось минуло півроку після нашої поїздки в Болгарію і я тільки зараз добралась до написання останньої частини моєї розповіді. Кому цікаво, може почитати про місто Варну, мис Каліакру та Ботанічний сад. Кому не цікаво, може і далі повертатись до фб-стрічки з її прокльонами в адресу обох кандидатів. А я, тим часом, продовжу...

Незважаючи на усі чудові враження про Болгарію, з погодою нам не пощастило. З 8 днів, сонячних та теплих було не більше трьох. Всі інші хмарні, холодні та вітряні. Тому в морі я не накупалась. Та й як тут накупаєшся, коли хвилі аж до неба. Ото стою я собі, тримаюсь за МЧ і нікого не чіпаю. МЧ вирішує трохи відплисти і лишає мене напризволяще. За 2 секунди з'являється гігантська хвиля, у два моїх рости, і накриває мене з головою. Потім МЧ казав, що бачив лише мої очі-блюдця. Хвиля збиває мене з ніг і я опиняюсь під водою. Я вже бачу тунель та біле світло в кінці, але хвиля відступає і я відчуваю ногами дно. Виявляється вся ця трагедія трапилась у двох метрах від берега. Випльовую пісок та солону воду і мчу на свій безпечний рушничок, де жодна хвиля мене не дістане. Кому цікаво, це відео з тими хвилями.

І поки я вилежуюсь, МЧ познайомився з росіянином і привів його до нас знайомитись. Вже хочу дати МЧ в чоло, щоб не заводив зв'язків з агресором, але виявляється росіянин адекват. Принципово говоримо українською, він нас прекрасно розуміє. Виявляється з нього такий росіянин, як з мене прихильник Зе-команди. Батьки українці, дружина з України, самі живуть в Калінінграді. Ми трішки поговорили та й розійшлись. Після лиха, яке мене спіткало у воді, йдемо в готель. Сьогодні вечір болгарської кухні! При вході в столову нас зустрічає симпатична дівчина в національному одязі з хлібом-сіллю. Багато нових страв, хочемо спробувати все!

Після ситної вечері йдемо витрачати останні гроші. МЧ намагається мене стримати у моїх шалених покупках і це йому навіть трохи вдається. Окрім знаменитої болгарської косметики, веземо ще варення.

Але основна ціль прогулянки по набережній — зробити фото у костюмах! Я вже цілий тиждень пускала слинку біля того фотосалону. Вибір костюмів просто велетенський. Ми з МЧ обираємо капітана дальнього плавання та його красуню-дружину. Дівчата одягають мене в ту сукню. Ззаду вона зав'язується товстими шнурівками. Ну а як інакше. В ту сукню хочуть влізти не лише такі тендітні дівчатка як я, а й ревні прихильники бодіпозитиву. Також дівчата наносять мені макіяж та відправляють у фотостудію. Конвеєр працює, черга велетенська. Поки стоїмо в черзі, розглядаємо мужчину з вусами, який напнув на себе зелену сукню з мереживами та чарівний капелюшок. Сам фотограф виявився веселуном, і смішив нас як міг.

Але коли ми прийшли розраховуватись, було не до сміху. Як виявилось, 10 левів (а це 300 гривень) коштує одне єдине фото. За інші треба доплачувати ще по 10 левів, а якщо хочете всі фото на диску - будьте ласкаві вивалити ще 70 левів. От пройдисвіти! Цікаво, що роблять вони три фотографії, з яких клієнт обирає найкращу. Якщо він не купує решту дві, то куди вони йдуть? Правильно! У сміття. Похнюпивши носи, вирішуємо пройти до кінця набережної. Як виявилось, не така вона вже і довга. З одного кінця в другий можна спокійно зайти за хвилин 40. Повертаємось назад. До речі, тут дуже багато тату-салонів. Купа людей ходять з перемотаними плівкою руками і ногами. Та й взагалі майже усі румуни мають на тілі тату. Ну не знаю, я б не ризикувала робити малюнок в таких умовах... Проходимо повз німецький бар, де завжди шумно, лунає німецька музика, а німецьке пиво ллється рікою. Не знаю, чи сидять там самі німці, але люду тут як тих тарганів.

Заходимо в супермаркет, треба ж ще сувенірів прикупити. Отака ось корова заманює нас купити шоколадку.

Вирішуємо ще востаннє піти на вечірній пляж. Біля моря досить холодно, але хіба це важливо? Що може бути приємніше, ніж босоніж прогулятись по пісочку. МЧ бурмотить, що йому зимно і треба повертатись. ООО. НЛО!!! Диви-диви! 5 хвилин спостерігаємо за невідомим летючим об'єктом, аж поки не розуміємо, що то звичайнісінький літак. От телепні.

Повертаємось у готель. Сідаємо на терасі і дістаємо карти. Нас тут лише двоє і ми тихенько собі сидимо, аж поки не приходять москалі. Голосно теревенять і сідають за сусідній столик. І раптом... Чують нашу українську мову. Одразу затихають і починають говорити пошепки. Чую голос жінки: "Ідьом атсюда, ідьом". Чоловік спершу віднєкується, але вже за 2 хвилини вони стають і йдуть. Що цікаво, ми не сказали їм жодного слова. Ото сила української мови!

Наступного ранку ми снідаємо та збираємось на пляж. Ще ж треба купити щось поїсти в дорогу. Поки снідаємо, спостерігаємо за пташкою, яка краде їжу.

Моя надія на те, що хоч сьогодні море буде тепле вмерла. Знову хвилі, знову вітер. Через кілька годин я прощаюсь з морем і ми чалапаємо в готель. Отак чекаєш того відпочинку місяць, а він раз - і пройшов за дві секунди. Ми виселяємось о 12 годині, і сідаємо чекати на ресепшені нашого водія. О 15.00  нас забирає трансфер і відвозить в дуже мальовничу лісопосадку біля траси. Жодної лавочки, немає туалету, навколо лише дерева та сміття. І тут ми чекаємо ще 2 години. Біля нас стоїть цілий клуб пенсіонерів. Двоє з них російськомовних, решта четверо ні. Але о диво дивне! Після чарівних звуків російського язика, троє з чотирьох миттєво переходять на російську. Один єдиний мужчина, злісно поглядаючи на дружину, відходить в бік. І що тут скажеш. Малоросійська ментальність в дії... Злюсь отак дві години, аж поки не приїжджає автобус. Вже через півгодини витягую їжу, бо знов мене рознервували. Попереду 24 години дороги і 24 години перегляду серіалу "Свати". Хотіли мене добити до повного щастя.

Доїхали ми добре, якщо не рахувати того, що в Чернівецькій області поламались і простояли ще зайву годину. Ми вдома...


Дата: 1.09.- 10.09.2018 рік 


Прочитати про наші пригоди в Болгарії можна тут