Як Люба і Андрій гуляли містом Варна

Варна - портове місто в Болгарії, розташоване на березі Чорного моря, третє за чисельністю населення. Походження назви міста точно невідоме, але є відомості, що давня його назва - Одесос. Варна була під владою Олександра Македонського, потім Римської імперії. В ХІІІ столітті місто ввійшло в склад Болгарського царства і стало торговим центром. Через 100 років Варна стала частиною Османської імперії і залишалась у її складі аж до 1878 року. Сьогодні це популярне місце для відпочинку, відоме своїми історичними пам'ятками та торговими центрами. 

На третій день нашої з МЧ відпустки у Болгарії, ми вирішили відвідати Варну. Знаходиться вона зовсім недалеко від Золотих пісків - 30 хвилин автобусом. До автовокзалу від нашого готелю йти пішки 5 хвилин. Хоча автовокзал це голосно сказано. Невеличка будка, одна лавка і декілька маршрутних автобусів. Тільки-но ми підійшли до лавки, перед нами, як Пилип з конопель, з'явився балакучий дядько. На ламаній російській він почав нам пояснювати, що автобус то відстій, ми там будемо їхати як оселедці. А от його таксі за 10 левів з чоловіка, то дуже вигідна пропозиція. Поруч сиділи жінка з чоловіком старшого віку. Таксист одразу ж сформував з нас веселу компанію, яка чудово проведе час у Варні. Їхати з похмурими москалями мені не хотілось, тим паче за такі гроші. Але потім виявилось, що похмурі москалі, то похмурі російськомовні українці зі Львова. Зі Львова, Карл! На щастя таксист відстав від нас і вчепився до естонців. А ось і наш автобус. Квиток коштує 3 леви, автобус комфортабельний з кондиціонером, весела тьотя-кодуктор роздає квиточки. Їхати до Варни приблизно півгодини, по дорозі розглядаємо узбіччя. Дорога звісно гарна, але узбіччя вже давненько ніхто не прибирає. Як я чула, в Болгарії проблеми з циганами - їм тут виплачують допомогу. А самі цигани вміють лише смітити. Загалом, Болгарія більше схожа на Україну ніж, наприклад, на Францію. Хоча у Франції я була ще до появи сирійських біженців, тому хто його знає, як там зараз...
Перша наша зупинка - Собор Успіння Пресвятої Богородиці.

Це найбільший храм у Варні. Якщо хто не знає, болгари православні. Розташований Собор на площі Кирила і Мефодія. Освячення його відбулось у 1886, на честь звільнення Болгарії від османських окупантів.

Всередині собор дуже темний. Перші ікони (45 штук) подарував російський цар Ніколай ІІ у 1901 році.

Фрески були написані вже після ІІ світової війни, а вітражі ще пізніше - через 20 років. А ще тут співає найкращий чоловічий хор Болгарії.

Тільки-но ми вийшли з Собору, як до нас причепились "продавці послуг" - обмін валют, марихуана і так далі. Почувши що ми з України, одразу переходять на російську. Але після нашого "Соррі, ві донт спік рашн" очманіло витріщаються, і в цей час ми швиденько ретируємся. Збоку біля собору отака-ось красива будівля.

Що я помітила, у Варні або відреставровані будинки, або такі що розсипаються на шматочки. Середнього не дано. Переходимо дорогу і йдемо на центральну площу. Попереду височіє вежа.

Якщо я правильно зрозуміла, тут працював якийсь визначний болгарський діяч. Хто знає болгарську, успішного перекладу.

А це площа міста Варни і її оперний театр.

Побудований театр у стилі ампір. Його офіційне відкриття відбулось 1 серпня 1947 року. Перший спектакль - "Продана наречена", авторства Бедржиха Сметани. Потім театр об'єднали з філармонією міста Варни, а потім з драматичним театром. Офіційна назва сьогодні - Варненська державна опера. Поруч красивий фонтан та красива я з закритими очима.

Чайки ходять по площі пішки. Людей не бояться, чула що часто крадуть їжу, але такого не спостерігала. А це якраз те про що я говорила - жахливий стан деяких старовинних будівель. З вікон ростуть дерева!

ООО!!! "New Yorker"! Пропадаємо з МЧ тут на півгодини, точніше я пропадаю, а він ходить мене шукає по всіх трьох поверхах. Знаходжу симпатичне платтячко, але МЧ відмовляє мене, аргументуючи це тим, що потім ми підемо в торговий центр, де може бути більший вибір. Сумно зітхаючи, ставлю платтячко на місце і виходжу. У Варні є багато вказівників, тому орієнтуватись тут досить просто. Ми виходимо до археологічного музею. Створений він у 1886 році та містить близько 50 тисяч експонатів. Всередину ми не заходили, зате обійшли руїни римських термів, які датуються кінцем ІІ століття н.е.

Стрілочка на вказівнику веде нас до ще однієї церкви, забула як називається. І ми знайшли отаке...

Церква зруйнована майже повністю, але здається що ведуться реставраційні роботи. Поруч порт або Морська градина по-болгарськи.

Вітрильники, моя любов... Колись я знала назви усіх щогл, вітрил та частин такелажу.

Реконструювати порт почали у 1895 році, відкриття відбулось у 1906 році. Порт має дві частини "Схід" і "Захід". "Схід" розташований на узбережжі Чорного моря, "Захід" - у західній частині  Белославського озера. Сьогодні це найбільший порт Болгарії.

Осьо турецький десантний корабель

... а це, швидше за все, прогулянковий туристичний вітрильник.

І гігантський якір, на який я задерла ногу. Хотіла задерти ще вище, але коротка спідниця мене стримала.

Йдемо купувати морозиво. Воно тут дуже смачне і його можна їсти з пластикових склянок. Звісно, вносимо свою лепту в засмічення навколишнього середовища, але так дійсно набагато зручніше. Поки гуляємо, помічаємо абсолютного голого мужчину, який засмагає у всій своїй красі на березі моря. Трохи далі бачимо двох пацанів, які виявились пам'ятником.

Відкрився пам'ятник нещодавно, в березні 2018 року і називається "Зустріч". Ця скульптура ніби зустрічає моряків після далекого плавання. До речі, пишучи цей пост, я дізналась про ще один цікавий пам'ятник у Варні - "Закохані дракони" (фото з інтернету).

Дуже шкода, що ми його так і не побачили, адже я драконів обожнюю. Серію "Гри престолів", де вбивають Візеріона я так і не змогла подивитись до кінця. Розташовується скульптура десь у Морському парку. 
Сонце шкварить і потрібно йти назад, але краса тут неймовірна. 

Повертаємось назад у місто. Випадково натрапляємо на Військово-морський музей. На відміну від Варшави, де ми з коліжаночкою-американочкою відвідали схожий музей безкоштовно, тут він закритий, хоча через паркан можна побачити майже все.

Експозицію почали збирати ще у 1883 році, а перша виставка відбулась у 1923 році. 

Я і МЧ стомились, тому йдемо на лавку. Набираємо водички з краника, хоча вона тут не дуже смачна. Далі на порядку денному Храм Св. Миколая Чудотворця. По дорозі купуємо сік з кавуна, який чудово втамовує спрагу. Сік витискають при тобі, тому сумнівів в його натуральності немає. Храм побудували у 1859 році на пожертвування російського купця Ніколая Параскеви. 

Коли корабель, який плив з Одеси у Варну попав в страшний шторм, купець пообіцяв Богу, що якщо корабель повернеться, він побудує церкву. Корабель прийшов в порт і Ніколай пожертвував 50 тисяч рублів, що на той час було великою сумою. Це єдиний морський храм в Болгарії і всі моряки, які повертаються з плавання, заходять сюди помолитись. 

Ми допили сік і йдемо в сторону торгового центру. По дорозі зустрічаємо пам'ятник рибалці та золотій рибці...

... та архітектору Дабко Дабкову.

Здається проблеми з вивісками не лише у нас... 

Дорога до торгового центру зайняла у нас близько 40 хвилин. Я навіть не думала, що це так далеко.

Після цілого дня на ногах, ходити по магазинах у нас вже не було бажання. Але я все ж вициганила у МЧ платтячко та крем з божественним запахом манго.

На щастя автобусна зупинка близько... 
Якщо підсумувати, Варна - типове портове місто, з красивим центром та декількома цікавими пам'ятками. Але якщо зайти у двори, там брудно, будинки старенькі та пошарпані. Точнісінько, як у нас в Україні. Але мені сподобалось, тому якщо буде можливість, Варну слід відвідати обов'язково.  

Дата: 4 вересня 2018 року.

Прочитати про нашу відпустку в Болгарії можна тут