Казкове місто Відень. Вечірня прогулянка
Я міг би провести все життя,
гуляючи кожен день по новому місту.
Білл Брайсон
Ця цитата дуже точно відображає мою найзаповітнішу мрію - об'їздити увесь світ. І я роблю у цьому напрямку впевнені кроки. Цього разу я разом з МЧ (моїм чоловіком) змогла відвідати казкове місто Відень! Прочитати про початок нашої подорожі можна тут. А зараз я хочу повернутись назад в минуле і продовжити розповідь про наші пригоди у цьому неймовірному місці.
Отож ми вийшли з нашого готелю і рушили у напрямку центру. Біля нашого готелю знаходиться великий вуличний ринок. На жаль він вже майже зачинився, залишились лише відкритими кафе. Багато людей сиділи просто на вулиці. Правда під накриттям і під обігрівачами, але від протягів та холоду це мало захищало. Що я помітила, туристи їдять та п'ють, а от місцеві відпочивають в барах та ресторанах лише за келихом вина (або чогось міцнішого). Ніякої закуски, в кращому випадку - сік.
До центру йти хвилин 15-20. Весь цей час я йшла практично з роззявленим ротом і висолопленим язиком. Така краса, аж дух захоплює.
На кожному пішохідному переході світлофор, окремі доріжки для велосипедистів та навіть кінних упряжок! І ось перед нами постає вона - Віденська опера! Я дуже надіюсь, що тут на оперу потрібно одягати костюм та вечірнє плаття, а не джинси та кросівки, як у Тернополі. І верхній одяг тут знімають, а не сидять в пуховиках та шапках, як на вокзалі...
Будівництво центру музичної культури Австрії розпочалось у 1861 році. Відкриття відбулось через чотири роки оперою Моцарта "Дон Жуан". Але саму будівлю було жорстоко розкритиковано. Навіть імператор Франц Йосиф І був не в захваті.
Оперу було зруйновано німцями у 1945 році, а відновлено в 1955 році. Тут виступала славетна Соломія Крушельницька. Всередину будівлі ми не заходили, але судячи по відгуках в інтернеті, ціни на квитки не є дуже дорогими і дозволити собі їх може кожен. Якби у нас було більше часу і якби я мала на собі не джинси та угги з пампонами, а більш класичний одяг, то, можливо, я змогла б з гордістю сказати, що була у Віденській опері. А так ми лише насолоджуємось її зовнішнім виглядом.
До речі, час усе розставив на свої місця і сьогодні ця будівля вважається однією з найкрасивіших не лише в Австрії, а й у світі.
Ми минаємо оперу і проходимо повз салон з піаніно та роялями.
Я довго пускаю слюні біля вітрини, аж поки МЧ не веде мене далі. Ще декілька кроків - і ми на площі Марії Терезії.
По боках площі розташовані два одинакові музеї: Художньо-історичний музей та Музей природної історії. Посередині височіє гігантський пам'ятник імператриці Австро-Угорщини.
Але зараз всю красу площі побачити важко, бо тут вирує різдвяний ярмарок. Чого тут тільки немає!!! Проштовхнутись до яток дуже важко, бо люду тут море. Всі ходять, щось п'ють, жують. І ми помітили, що глінтвейн розливають не в пластикові стаканчики, а в справжні чашки. Чашки з ангелятками, у формі чобітка або просто з сніжинками. Я і МЧ одразу ж почали складати план підлого викрадення чашки, щоб залишити її собі в якості сувеніра.
А поки ми намагаємось зробити хоч якісь якісні фото у темряві. Але, на жаль, мій старенький телефон вже не справляється з цим складним завданням.
Якщо пройти декілька кроків від площі Марії Терезії, можна вийти до Будівлі парламенту Австрії.
Будувався він у 1874-1883 рр. Під час ІІ світової війни, парламент зазнав значних руйнувань, але був повністю відновлений у 1956 році. Будівля дуже велика, огороджена парканом, тому на територію зайти неможливо. Щоб зробити біль-менш нормальне фото треба стати на спеціальний камінчик.
А це невеличке відео з шаленим МЧ наприкінці.
А просто біля Будівлі парламенту височіє знаменита Віденська ратуша. Саме тут проходить один з найбільших у Європі різдвяних ярмарків - "Крісткіндльмаркт". Ратушу будували у 1872-1883 рр. Висота її становить 92 метри.
Чим ближче ми наближаємось - тим чудес стає більше. Ось просто декілька неймовірних дерев, біля яких розбита ковзанка (при плюсовій температурі).
Я бачу смажені каштани. Завжди хотіла то покуштувати. Ми платимо 3 євро за 9 штук і пробуємо. "Тьху, - кажу я, - бараболя". І справді смак чимось мені нагадує бараболю або квасолю. МЧ погоджується зі мною і тихенько ховає ті каштани собі в кишеню.
Людей на ярмарку - не проштовхнутись. Біля кожної ятки стоїть черга, а біля яток з глінтвейном - черга кілометрова. Як виявилось, наш хитрий план з викрадення чашки не такий вже і хитрий. За чашку треба заплатити 4 євро. Потім ти з тою чашкою ходиш і купуєш собі глінтвейн де хочеш. Чудове вирішення проблеми пластикових стаканчиків. Ми таки не поскупились та купили собі чашку з ангеликом. Нам налили глінтвейну і ми зручно собі примостились в куточку біля сміттєвих баків. В іншому куточку нас би просто знесла юрба.
Торгують тут дійсно дуже цікавими речами. Я бачила навіть сувеніри з Петриківським розписом. МЧ почав був говорити до продавщиці по-українськи, але побачивши її дууууже здивоване обличчя, ми зрозуміли, що по-українськи вона знає лише "Україна" і "Петриківський розпис".
А це просто моя задволена пика на фоні ратуші.
Ілюмінація тут - люкс!
Я вже хочу їсти і тихенько гризу смажений каштан. Моя скупа українська душа не хоче давати 5 євро за звичайний бургер. Розумію, що не варто переводити євро в гривні, тому що тоді взагалі нічого собі не куплю. Але з цим важко боротись... Так і хочеться все перемножувати на три.
Каштан дещо вгамував відчуття голоду і ми продовжуємо гуляти. Хоча прогулянкою це важко назвати. Ми з МЧ залазимо просто в гущу юрби і йдемо туди, куди вона нас несе.
ООО. Шопка. Люди з селфі-палками масово тут фотографуються.
Чуємо якісь звуки. Біля ратуші невеличкий духовий ансамбль виграє різдвяні мелодії.
Все це дуже цікаво, але мені вже хочеться вилізити туди, де б ніхто мене не штовхав і не ставав на ноги. Хоча, європейці завжди вибачаються і привітно тобі усміхаються. І я усміхаюсь на всі 32 їм у відповідь.
Ми зробили коло і знову вийшли до ковзанки. Бачимо велику кулю з ратушою всередині і снігом, який літає навколо.
Проходимо пару метрів, оглядаємо черговий медпункт та швидку, і покидаємо ярмарок. Свобода! Все це дійсно дуже круто, але я не люблю таку тісняву.
Ратуша, парламент та ще безліч цікавих архітектурних пам'яток знаходяться на вулиці Рінгштрассе.
Якраз навпроти ратуші розташований Віденський Бурґтеатр. Його історія сягає ще часів правління імператриці Марії Терезії. Тут відбувались прем'єри опер Моцарта, наприклад "Одруження"Фігаро". У 1945 році театр був практично вщент зруйнований і відновлений у 1955 році.
Ми з МЧ думаємо в яку сторону йти. Вже 9 година вечора, але ми ще хочемо відвідати Собор Святого Стефана. Мозолі на моїх ногах не дають мені жити, але хіба це проблема? Тому ми впевнено рушаємо вперед. По дорозі МЧ розповідає мені, про давню традицію. Коли о 21.00 на Соборі вдаряють у дзвін, усі магазини, бари та ресторани Внутрішнього міста мають закритись. Але судячи по тому, як активно туристи хлебчуть алкоголь в ресторанах після 21.00, традиція залишилась в минулому. Хоча ярмарок дійсно закривається.
Навпроти нас відкривається неймовірний вид на Австрійську Національну бібліотеку.
Свій початок вона веде ще з середньовіччя. Сьогодні тут зберігається понад 7,5 млн. книг. Серед них і велика кількість українських видань.
Я декілька хвилин стояла перед цією будівлю і просто намагалась закарбувати у пам'яті цей момент. Схожі емоції я переживала, коли сиділа в Парижі під Ейфелевою вежею, пила сік та жувала макарон. Деякі моменти хочеться переживати ще і ще.
Але МЧ вже тягне мене за руку і відволікає від філософських роздумів. Ми проходимо під брамою, яка знаходиться ліворуч від бібліотеки, та гребемо далі.
Тільки не це!!! Знову роялі... Яка краса... Я знову пускаю слюні, а МЧ відтягує мене від вітрини.
Ми робимо якесь незрозуміле коло і виходимо на ще одну різдвяну вулицю.
Перший храм на місці Собору Святого Стефана було побудовано ще в ХІІ столітті. Сучасного вигляду він набув у 1511 році. Значних руйнувань собор зазнав під час наполеонівських війн та ІІ світової війни. Загальна висота собору - 107 метрів.
Макет собору.
Людей на площі Св. Стефана набагато менше ніж біля ратуші. Ще працюють деякі сувенірні крамнички. Ми ще трохи побродили, погризли холодних смажених каштанів і помаленьку погребли до готелю. Нас чекає вечеря та зручне ліжко...
На цьому я закінчу свою розповідь про нашу прогулянку передріздвяним Віднем. Попереду ще один день у цьому казковому місті.
Далі буде...
Коментарі
Дописати коментар