Як Люба і Андрій блукали столицею Австрії. Мандрівка продовжується!

Щоб якось відволіктись від написання медичних текстів, типу "Видалення кісти в гайморовій пазусі ендоскопом", я вирішила оживити спогади про недалеке минуле і згадати нашу подорож до казкового міста Відень. Прочитати про початок мандрівки можна тут і тут. А зараз я повертаюсь до нашого готелю "Wombat's City Hostel", де ми з МЧ (моїм чоловіком) солодко спимо під білосніжними ковдрами, і раптом чуємо....

Надокучливий сигнал будильника!!! Цей сигнал переслідує мене кожного ранку, коли МЧ збирається на роботу. Особливо коли чуєш його десятий раз за 20 хвилин. Тоді я починаю допомагати будильнику і виштовхую МЧ з ліжка ногами. Іноді на допомогу приходить кіт і починає підспівувати будильнику. Але яке це блаженство, вигнати МЧ з ліжка, захопити всю ковдру і закутатись в неї, як в кокон... 

Але повернімось назад до Відня. Будильник ми наставили на 7.00, щоб не проспати сніданок. Тому, почувши цей нестерпний звук, я злажу з ліжка і зі стогоном гребу до ванної кімнати. Чому зі стогоном? Тому що мої мозолі на ногах за ніч перетворились у жахливі знаряддя катувань. Потім я стягую за ногу МЧ, а сама роблю селфі в дзеркалі. Мій IQ знижується на декілька пунктів...

Хтось пам'ятає мій пост про жахливе харчування у готелі в Туреччині? Хто забув, читаємо тут. Якби нас харчували там, як тут в Австрії, ми б приїхали ширші ніж довші. Тут і сири, і різні види пластівців, фрукти, булочки. Соки, кава, чай. Автомат з мокачіно, капучіно та гарячим шоколадом. Я випила дві чашки! Мед, джеми та всяка всячина. Ми напхались, як ті поросята. Але які ми були б українці, якби не вкрали дві булки з сиром? Ми тихенько їх спакували в серветки і МЧ, нервово озираючись, покинув місце злочину. Я, тим часом, прибрала наш столик. І поки я прибирала, то зрозуміла, що ключ від номера в мене. Бідний МЧ самотньо стирчав в коридорі з вкраденими булками...

Виселення о 10.00. Ми пакуємо рюкзаки і виходимо. По коридору лазять люди з постільною білизною в руках. Хм... Дивно. Аж бачу в коридорі оголошення "При виселенні просимо зняти постільну білизну і занести на рецепцію". Ми нервово тупцюємо біля оголошення і думаємо вертатись нам чи ні. Вирішуємо не вертатись. Підклали свиню прибиральниці. На рецепції віддаємо ключі і виходимо на вулиці Відня...

Відень. Недільний ранок. На вулицях пусто, магазини всі закриті. На речовому ринку, що біля наших вікон, працюють всього лише декілька яток. Стільці стоять просто на вулиці. Їх ніхто не покрав. Ми з МЧ і тут показали свою українську сутність та придумуємо план викрадення крісла. Звісно, жартома, бо хто його буде цілий день носити на хребті?

Наш шлях лежить знову в центр міста. Хотілося б відвідати палац Шенбрунн, але МЧ сказав, що взимку там робити нічого. Дерева голі, клумб немає. Все сіро та похмуро. Відкладемо його відвідини на наступний раз. А ось як палац виглядає влітку (фото з нету).

По дорозі ми зустрічаємо колісницю римського полководця Марка Антонія, яка запряжена бронзовими левами.

Спускаємо по підземному переходу і фоткаємось, поки нікого немає. Точніше я фоткаю, а МЧ стоїть збоку. Не хочемо осоромитись. Ніби  ніколи дзеркала не бачили з  червоними циферками... Гарне фото вийшло... Я з червоною трійкою на пиці...

Ще декілька кроків і ми виходимо на площу Карлсплац. Тут ми бачимо ось такий цікавий пам'ятник. 

Свою назву площа отримала на честь церкви Карлскірхе. А та, в свою чергу, називається на честь італійського священника Карло Борромео. Це міланський кардинал і святий, який жив у у XVI столітті. Під час чуми він особисто виходив на вулиці, допомагав хворим та здійснював обряди над помираючими. 

Коли чума дійшла до Австрії, імператор Карл VI Габсбург вирішив побудувати храм і посвятити його Святому Карлу. Будівництво тривало 24 роки - з 1716 до 1737 рр. В храмі є навіть невеликий музей Святого Карло. Щоб потрапити всередину, дорослим потрібно заплатити 8 євро. 

Біля церкви також розкинувся невеликий ярмарок. Але в неділю вранці тут все закрито. Тільки баранці гонять всередині такого собі міні-зоопарку. 

Також є тут декоративні свинки та кози.

Ми побачили дуже цікаві декоративні елементи. Свої думки на рахунок того, шо то таке, пишіть в коментарях...

Ми проходимо площу і виходимо на вулиці Відня. Як для столиці Австрії, в неділю тут дуже малий рух. 

Тут дуже просторо, вулиці широкі, тротуари також. Надала на них нема! Скільки місця дурно пропадає! Архітектура дійсно вражає!

Не знаю шо то, але НЕ сфоткатись тут я не могла.

І от ми виходимо на площу Шварценбергплац. Язик можна поламати... Тут височіє памятник радянським солдатам, які загинули, звільняючи Відень. Хоча, як сказала мені Вікіпедія, звільняли Відень війська двох Українських фронтів! Загинуло тут близько 17 тисяч людей. Відкриття меморіалу відбулось 19 серпня 1945 року.

Меморіал являє собою тріумфальну арку та пам'ятник радянському солдату. Солдат має на собі золотий шолом і тримає прапор і герб СРСР. 

На жаль, сонце світило просто в спину солдату і фото вийшли

занадто темні. Але золотий герб видно добре. 

 А це наказ Сталіна після взяття Відня 13 квітня 1945 року. До речі, пам'ятник нещодавно спаплюжили. І це відбувається вже не вперше... 

А у 2013 році у Відні відкрили пам'ятник українським козакам, які звільняли Відень у 1683 році від військ Османської імперії... Шкода, що ми не взнали про нього раніше.

Ми продовжуємо нашу мандрівку.

Я і МЧ виходимо до Віденської опери, де бачимо її вже при денному світлі. 

Біля опери розташовуються готелі з швейцарами та всякою всячиною для багатих туристів. Пускаю слюні і питаю МЧ, коли ми поселимось в такому готелі. МЧ вдає, що не чує... Треба було хоч сфоткатись на фоні швейцара з чемоданами... Ооо. Ялинка! А позаду кафе "Моцарт" зі знаменитими цукерками. Якщо чесно, я їх колись куштувала. Смачно, але нічого особливого. 

Біля опери розташована галерея Альбертіна. Це художній музей, який розміщується в палаці ерцгерцога Альбрехта. Тут розташовується одна з найбільших колекцій графіки. Сьогодні, 17 грудня, тут можна було побачити твори Рубенса. В музей ми не пішли, але піднялись на дах приміщення.

 Звідси відкривається чудовий вид.

 Якщо обійти галерею збоку і спутитись вниз, то можна вийти в парк Хофбург. Але про це я розповім вже іншим разом.

Дата: 17 грудня 2017 р.

Прочитати про інші пригоди у Відні можна тут.