Як наша молода сім'я відпочивала в Буковелі

Доброго здоров'ячка, любі мої читачі! Я ще не набридла зі своїми постами? Чи може засмічую вам стрічку новин? Але мені це до лампочки. Як каже Вадим Зеланд у своєму "Трансферингу реальності"(до речі, всім рекомендую до читання), займатись треба тим, що тобі до душі. А мої пости для мене - це саме те. Надіюсь, що вам вони також подобаються. Тому повертаємось до наших баранів, тобто до Карпат.

Після нашого 12-годинного підйому на гору Хом'як (читаємо тут) ми з МЧ спали, як вбиті. Лише біля 11 години ранку ми спромоглися вилізти на двір. А на дворі - Африка. Сонце пече, як скажене, а я прикриваю свого носяру руками, бо він такий червоний, як в бомжа на автовокзалі. МЧ пропонує приклеїти на нього обпльований листочок. Я кривлю свого обгорілого носа і відхиляю цю пропозицію. Краще буду прикриватись руками. Після вчорашньої "прогулянки" дорога до Буковелю нам видається просто "дєтскім лєпєтом". А ще я хочу тапки з баранцями! 

Сонце пече немилосердно, тому ми присідаємо випити пива. Збоку якийсь дурний москалюга вчить грати дітей в карти. При цьому він розмовляє з ними зеківським жаргоном. Мама спокійно за цим спостерігає. Поки ми п'ємо пиво, я укладаю з МЧ контаркт. Якщо я (Люба) куплю за свою зарплату електричну плитку, наступного року МЧ (Андрій) везе мене в Чорногорію. Або в Ізраїль. Або в Париж... Хоч куди-небудь за кордон! Ми потиснули руки і угода вступає в дію.

Ми випили пива і пішли в колибу на комплексний обід. Обід вартує 65 грн. з чоловіка і включає в себе борщ, картоплю з м'ясом та узвар. Ми сиділи просто біля бідного розіп'ятого на стіні кабана і отакого веселого когута.

Ми наїлися, як ті пацєта і продовжили свій шлях. Як же в Карпатах багато російськомовних, є навіть вивіски на російській мові! Невже гуцули не можуть своїми топірцями розгромити той московський розплідник? Та нечисть всюди пролізе...

Постогнали і досить. Йдемо на підйомник. Таке щастя коштує 100 грн. з чоловіка. Офігіти. Але Люба хоче на підйомник. Люба ще хотіла на кінну прогулянку, але при ознайомлені з цінами відразу ж перехотіла... Ой мамцю. То на ті крісла треба заскакувати на ходу? Ой лишенько! Злий гоцул пальцем показує де нам ставати і кріселко під'їжджає просто під мою п'яту точку. Їдемо. Я міцно тримаюсь за трубу і навіть не намагаюсь витягнути з кишені телефон, щоб зробити фото. Мені здається, що я відразу ж буркицьнусь униз. Тааак. Настав час стрибати з кріселка. Вперед і вбік, щоб часом то крісло не гепнуло мене по хребту. Спускаємось і бачимо таку ось чудову панораму.

Але шлях наш лежить трошки вбік. Зліва волають екстремали, а справа сидить милота - три хаскі. Я дивлюсь на милоту, МЧ вирішує чи вистачить йому хоробрості політати, які ті псіхи зліва. Хоробрості то вистачає, але Люба хоче тапки! Тому йдемо далі.

Краєвиди тут чудові і навіть є отакі ось штукенції, щоб позирити на ту красу ближче.

МЧ каже, що ніц не видно, скло зацямкане та й видно погано. Вирішили певно зекономити.

Таких майданчиків тут декілька, але на кожній торчить по троє дівчат, які фотографуються у різних ракурсах, щоб потім вибрати з тисячі фото одну найкращу і виставити в інстаграм. Але я таки зуміла вклинитись, щоб зробити фотографію. Одну. І в одному ракурсі.

Зустрічаємо цікаве сімейство. Мабуть, турки. Батько, його мама, дружина і дочка. Мама замотана в хустку, дружина одягнена, як всі нормальні люди, а дочка взагалі напівгола. 
А це МЧ показує пальцем на гору Хом'як. Якщо він, звісно, правильно орієнтується в просторі...

Спека неймовірна. Походу мій червоний ніс буде завтра облазити. Але навіть обгорілому носу мене не спинити! Дурість з голови не вибити нікому! Хіба це серйозна молода сім'я? 

Гуляти по цих горах можна довго і нудно. Але ми повертаємось, бо хочемо їсти і пити.

А тепер я буду робити тисячу фотографії, щоб вибрати ту одну єдину для соцмереж. Стогну, шо я груба і МЧ мене розгодував. 

Ми вирішуємо шиканути і випити пива на горі. МЧ бере собі пиво, а я лимонад.

Але тільки-но ми сіли, як на нас налетів рій ос. Лимонад я так випити і не змогла, бо оси залітали майже в рота. Ми посиділи 20 хвилин і втекли. Лимонад я випила по дорозі і облизалась.
Що ж. Момент істини. Мені знову треба заскочити на кріселко підйомника. МЧ забрав в мене телефон і фотографує корів, поки я намертво вчепилась до труби.

 Що ж. Місія виконана. На підйомнику ми покатались. Тепер в нашому списку - відвідини штучного озера. 
Як розповідав МЧ, ще декілька років тому в озері можна було покупатись безкоштовно. З одного боку - платний вхід, шезлонги і таке інше. З іншого - безкоштовний вхід і сидіння на коцику на каменюках. Тепер такого щастя немає. Вхід на пляж - 55 грн/чол, лежак і шезлонг - 150 грн/чол. Це праворуч. А ліворуч знаходиться цілий комплекс "Voda". Тут цінами я не цікавилась.

Ми беремо по морозиву і піці і тут-таки пакуємо. Що цікаво, в комплекс можна зайти і набрати собі безкоштовної води. Хоч то добре.

Народу повно. Плюскаються, хлюпаються - рятуються від спеки. А ми фотографуємось.

МЧ пропонує пошукати шлях на "безкоштовний" берег. Шлях то є, але він перегороджений і торчить табличка з надписом "Увага. Небезпечно". Якраз для таких любителів халяви, як ми, щоб не лазили де не треба. Що ж... Єдина радість - фотосесія біля качки.

Ми хочемо в холодок. Знаходимо стежку на гору і бачимо незахищені силові кабелі. Тут на їх фоні я продемонструвала позиції трайбл АТС і свій вредний язик... 

На жаль місця так і не знайшлося і ми гребемо назад. Ми походили по сувенірних крамничках, а потім вилазли на симпатичну горбаку, кинули на землю коцики і повсідались відпочивати.

Ми спостерігали, як над нами літали божевільні екстремали, їздили велосипедисти та дівчата ловили форель у ставку.

Просиділи на горбаці довго. Коли ми повертались до рідної хати, то біля ставка зустріли знайомого МЧ, і поки вони вели нудну розмову про роботу та інші нудні чоловічі речі, я залізла по коліна в ставок і торчала.
По дорозі я таки купила собі тапки! Правда не з баранцями, але все одно дуже теплі та пухнасті. Просто, як наш кіт. 

 А ще ми купили по літрі вина, чаю та всякої всячини. Вино справді дуже смачне, раджу не пожаліти грошей і собі його придбати. Останній вечір в Карпатах пройшов у намаганнях запхати то всьо щастя в два рюкзаки. На жаль, місія провалилась. Утворився ще один пакет. Решту вечора ми провели у вітальні, перемикаючи канали і намагаючись знайти щось путнє. Знайшли український фільм "Лісова пісня" випущений в 60-х роках. Навіть ніколи не чула про це кіно. Ми його трошки подивились, а потім поринули в солодкий сон...

По дорозі додому в Яремче

Наступного дня, навантажені рюкзаками так, що аж очі лізли на лоба, ми потюпали на автобус. Автобус приїхав майже одразу ж і ми хвилин 40 трусились в тій парілці разом з гуцулами. Висадив він нас в центрі Яремче і МЧ вирішив відвести мене на водоспад. По дорозі я ще сфотографувалась біля вусатого гоцула.

Сонце пече, річка тече... А я стогну. Та нашо мені той водоспад, їдемо вже додому... Але МЧ ніколи не звертає уваги на мої стогони і веде мене вперед. ООО. Який ринок! Я, як шопоголік, попала одночасно і в рай, і в пекло. Грошенят нема, а ось там яка крута сумка висить! А вишиванка яка! Ой, а яке горнятко гарне. ААА!!! Заберіть мене звідси! 
А ось і водоспад.

Гарно. Але народу, як тих тарганів. Навіть комару нема де впасти. А я навіть не можу встати до фотографії...

 

 Наша молода сім'я голодна, як коця вранці. МЧ заводить мене в якусь халабуду, де нас нагодували за смішну суму.

Після хорошого обіду МЧ швиденько веде мене на вихід, бо я вже кинула оком на шикарну шкіряну сумку за тисячу гривень. Ще б трішки і пішли б ми до Тернополя пішкарусом.
Декілька фото...

А то я і МЧ у враденій бандані...

Повертаємось до зупинки. Ми провтикали автобус і сумно сидимо на лавочці, аж поки... "Ви на Франківськ?". Якийсь файний гоцул вирішив нас підкинути. Звичайно не задурно, але і не дуже дорого. Ще й організував нам трансфер мерседесом до Тернополя. Ми звісно ще просиділи дві години біля франківського вокзалу, але то нічо. Ми спостерігали за бомжами, циганкою в зимових лосінах та обскубаним голубом. Було цікаво. А взагалі Карпати мені дуже сподобались. Хоча Буковель, як на мене, дещо дорогуватий. Дешевше певно буде відпочити в Туреччині. Але Карпати - все ж таки наше рідне... І на цій позитивній ноті я закінчу свою розповідь.

Дякую за увагу. Хто дочитав до кінця - респект і уважуха. І не забуваємо про вподобайки!

Дата: 1-2 серпня 2017 р.

Про інші наші пригоди в Карпатах читаємо тут