Тунель кохання та Тараканівський форт

Екскурсія "Дубно-Тунель кохання-Тараканівський форт" продовжується! Про Дубенський замок можна прочитати тут і тут. А ми, тим часом, прямуємо до села Клевань, де і знаходиться природне чудо - тунель кохання.

Клевань - перлина Рівненщини. Його історія розпочинається ще у 12 столітті. Село багате архітектурними пам'ятниками, але в переважній більшості туристи з'їжджаються сюди, щоб відвідати фантастичний зелений коридор над залізничною колією. 

А ми вже на місці. Відразу ж біля тунелю торгують жіночки. Тут можна придбати магнітики, горнятка ручної роботи та інші сувеніри. Перед нами вхід до тунелю. 

Збоку на гілках дерев висять стрічки, які повішали тут закохані. Йой. І як це ми приїхали без стрічечки....

Довжина тунелю близько 6 кілометрів. І щоб добратися до найкрасивіших місць, перти треба не менше ніж півгодини. Щосереди тут проїжджає потяг. 

Кажуть, що колись тут були військові бази і заради маскування станцію засадили лісом. 

Є й інший варіант утворення тунелю. Так як потяг перевозить зрубані дерева, щіпки з них падали на колію і проростали. 

Народу тут, як тарганів. Сім'ї з дітьми, молодята, які фотографуються. Кажуть, що одного разу навіть японець приїхав сюди на фотосесію. Побачив в інтернеті фото і вирішив, що тільки тут зробить своїй нареченій пропозицію. Отака от любов. 

А так, як ми з МЧ свою весільну фотосесію вже відбули - вчимось робити звичайне селфі.

Селфі вдалося - гребемо далі. Ох, як незручно ходити по тих рейках!

Чим далі йдемо - тим менше людей. Але тут є хороші місця для пікніків. Хоча комарі зжеруть. До речі про комарів. То не комарі, а коні! Мутанти! Тільки встанеш до фотографії - як стадо комарів вже тут, як тут. І виходять фотографії, як ось ця - відмахуюсь від кровосісів.

Куртку вони не прогризли, а от джинси запросто - усі ноги були в бамбуляках. Біля тунелю - болото. Загадка комарів-мутантів розгадана.

Суцільної стіни з дерев поки що немає. Є стіна з одної сторони, або просто ріденька стіна. Сонце пече, але куртку не знімаю - комарі з'їдять мене заживо. Фотографії робимо дуже швидко, по тій самій причині.

Стіни стають густішими, а комарі злішими. В таку далечінь вже мало хто догрібає. На колії ростуть дубочки та всяка всячина. Жабки кумкають, птахи цвірінькають. А я танцюю...

Ми йдемо вже 40 хвилин - пора повертатись. Казали, що по тунелю має ходити мужик з баяном та оселедцем. Але, на жаль, його не було.
 Ще декілька фотографій - і назад.

МЧ каже, що треба поспішати - бо буду віршика розказувати. Це таке покарання за запізнення. З панікою згадую усі вірші, які знаю. "Заповіт", "Садок вишневий" та "Життя іде і все без коректур" - весь мій поетичний запас. Не густо.  Але ми встигаємо і навіть купуємо магнітик. Без магнітика я не поїду. Скоро вже на холодильнику місця не буде. Сварю МЧ за те, що навіть не доглупав поцілувати мене в тунелі кохання. Пре, як німець. МЧ виправився. І на цій позитивній ноті ми покидаємо село Клевань та відправляємось у Тараканівський форт. А поки ми топчемо булки в автобусі - пропоную до вашої уваги декілька фото.

Тараканівський форт - ще одна пам'ятка Рівненщини. Розташований поблизу села Тараканів. Цей форт був побудований Російською імперією для захисту своїх західних рубежів. На його будівництво у 1873 році виділили майже 6 млн. рублів. 
Аж не віриться, що все це рилося вручну. 

Своє перше бойове хрещення форт пройшов в роки Першої світової війни. Наш гід багато чого розповідав, але я майже все прослухала, бо була зайнята фотографуванням.

Вцілілих приміщень дуже мало, все у руїнах. І навіть ті руїни майстри народної творчості використовують, як мольберти. 

Гід показує, де що було. Отут лікарня, отут пральня, тут кухня. Аж не віриться, що ще 100 років тому, тут вирувало життя.

Під час ІІ світової війни форт майже не використовувався. В 1939 році поляки покинули його без бою. А німці тут облаштували склади боєприпасів.

А це я на фоні борщовиків. Борщовики тут усюди, тому валятися у траві не варто. 

А потім нас повели всередину. Заблудитися у цих темних, підземних переходах - раз плюнути. Серед екскурсоводів ходить жарт, що тут можна знайти кісточки тих туристів, які відмовились від їх послуг. Ми відвідали казарми, склади їжі та боєприпасів, заглянули у глибину колодязя, в якому живе привид та побачили автографи солдатів, які несли тут службу.

А це єдина будівля, яка більш-менш збереглася.

Форт має форму ромба. Потрапити всередину можна було лише за допомогою висувного залізного мосту. Усього казематів тут 105. Крім двох нижніх рівнів, в яких ми побували є ще чотири, куди туристів не пускають. Усі каземати мали вентиляцію та обігрівались печами. 

Також тут була встановлена каналізація та водопровід. А ще електричне освітлення та телефонний зв'язок. І це станом на 1899 рік!

Крім автографів царської армії тут зустрічаються автографи сучасні. Невинні і не дуже невинні. Дуже часто ми зустрічали пентаграми та нецензурну лайку. Навіть сєпари тут були - "Луганск 2016". Надіюсь, що їхні кісточки залишились у підземеллях форту...

Сьогодні форт належить Міністерству оборони України. Але опікуються ним ентузіасти. Вони прибирають за горе-туристами, замуровують небезпечні місця, оббивають цеглу, яка може впасти комусь на голову. І звісно проводяться екскурсії. А ще, кажуть, тут живуть привиди. Наш екскурсовод розповідав, що після спуску в колодязь, якась невидима сила не давала йому піднятися на верх. І досі ніхто так і не зміг досягнути дна того колодязя. А мені якась невідома сила не давала пройти вперед. Я кажу, шо то був привид, а МЧ рже і каже, шо то був протяг...

Тараканівський форт зруйнували не війни, а час та ставлення людей до нього. Невідомо скільки ще простоять його мури і головним завданням на сьогодні є - не дати йому перетворитися на суцільну руїну.

А наша екскурсія добігає кінця. Попереду чекає канапка з ковбасою та дорога додому. 

Дякую тим, хто дочитав до кінця і буду вдячна за лайки та коментарі. 

Дата: 

28 травня 2017 р.

Почитати про пригоди Люби у Львові, Києві, Карпатах та інших куточках чарівної України можна тут