Там, де живуть ведмеді

 Парк Арден - місце, де ведмеді живуть серед дерев, а не в клітках. Це справжній ліс, царство тварин, які постраждали від жорстоких людей. Тут клишоногі живуть своє краще життя, гуляють, чухають спинку і випрошують фрукти у відвідувачів. Ведмеді вивчають туристів і в їхніх очах часто більше розуміння, ніж в деяких двоногих. Реабілітаційний центр знаходить у селі Сатанів, що на межі Тернопільської та Хмельницької областей. І це місце повертає віру в людство. Та й світ вже не здається таким поганим, коли в ньому є ведмеді зі смішними вухами.

Восени, коли дерева стають золотими, а повітря пахне яблуками і каштанами, ми вирішили зібратися в невеличку подорож — я, МЧ і дорога родина. В Сатанів є прямий автобус, їхати десь годину. На місце ми прибули близько 9.30. Цікаво, що в селі якраз базар і ми навіть потрапили в невеличкий корок. Від центру села до парку близько 5 км по трасі. Це трохи далеченько. Тому вирішуємо попитати в місцевих чи є ще якісь автобуси. Виявляється через кілька хвилин (приблизно о 10 ранку) ходить маршрутка до Городка. Це просто чудесно - через 15 хвилин ми були вже на місці.

Парк знаходиться на території НПП "Подільські Товтри". Врятовані тварини живуть в умовах близьких до дикої природи. Крім ведмедів тут також живуть олені, козулі, дикі кішки, птахи.

Каса розташовується одразу при дорозі. Вхід коштує 300 грн. Також можна купити магнітики, прикраси та інші цікавинки.

Біля каси є невеликий сувенірний ринок, туалет, ресторан. Щоб потрапити до ведмедів ще треба трохи пройтися.

Ми проходимо через невеликий лісок і виходимо до будки з охоронцем. Виявляється треба ще почекати поки збереться група, бо без екскурсовода не пускають.

Чекаємо від сили 10 хвилин - ледве встигли з'їсти канапки. Приходить група і нас заводять на територію. Тут також є кафе і можна купити харч для ведмедів: яблука, виноград, груші. Спочатку бачимо вольєри з маленькими дикими кабанами, оленями, єнотами. А далі заходимо на міст-галерею.

Це такий навісний міст, під яким ліс з ведмедями. Вони вже чекають.

Щоб не лякати тварин, екскурсовод вимкнула мікрофон, тому її майже не чути. Група велика і щоб щось чути треба йти поруч. Це трохи сумно, бо вона розповідає дійсно цікаві історії про жителів парку. Наприклад, про найстарішого ведмедя - 30-річного Тошу.

Територія величезна, але більшість ведмедів сидить під мостом. Ледацюги пухнасті  - туристи їх годують різними смаколиками. Їм не треба нічого робити - просто бути прекрасними ведмедями.

Зараз тваринам добре, але тут вони не від хорошого життя. Наприклад, Тоша з Харківської області, де він виступав 20 років в цирку. Любить густу рослинність, але на жаль, досі має прояви стереотипії - це безладне повторювання рухів і звуків.

Також в парку живе гімалайський ведмідь Гоша, Міша, який 9 років жив у вольєрі з бетонною підлогою, його старша сестра Маша. Міхей - неймовірний ведмідь з кремовим хутром, який в Криму розважав відпочивальників. Василь і Тайсон потрапили в центр через суд. Вони жили на території одного підприємства на Прикарпатті. І таких жахливих історій безліч. Тут, у Ардені, всі вони отримали шанс. Хтось уперше побачив листя під лапами, хтось навчився копати собі барліг. Деякі ще не вірять, що клітки більше не буде. І це найстрашніше — коли тварина довго звикає до свободи. 

Це не просто парк. Це прихисток. І доказ того, що навіть після всього — є шанс на добре життя. А ми, як люди, повинні пам’ятати: відповідальність за цих тварин на нас. Вони не просили бути іграшками чи живими експонатами. Чи охоронцями конопляного поля. Берегти тварин — означає берегти людяність у собі.

Екскурсовод попереджає, щоб ми залишили харчі іншим ведмедям. Ті, що перші завжди нагодовані. А бідакам, які тусуються трохи далі, залишаються крихти. Адже довжина моста - 1 км. Звісно ведмедів годують додатково, але смаколики вони отримують саме від туристів.

Спостерігати за ведмедями — це як дивитися найкраще реаліті-шоу. Кожен із них має свій характер, свій ритм, свої вподобання. Один розриває гілки, шукаючи щось цікаве, інший влаштував собі купіль у калюжі, третій просто ліг у тіні й філософствує. Четвертий виліз на пеньок і здається ось-ось перелетить на місток, щоб отримати свою порцію яблук.

Окрім ведмедів внизу також бігають вовки. У них також свої драми. Наприклад, одного вовка ніяк не приймає зграя - його постійно кусають і ображають. Вовка відселили до ведмедів, які живуть з ним дружно.

Ведмеді сі скінчили. Ми спускаємось вниз до диких кішок. Біля основи мосту ходить ведмідь - туди-сюди. Це найсумніша історія. Ведмедик багато років виступав у цирку. Його звідти забрали, але психологічна травма залишилась - він досі танцює свій номер. Ведмідь не впадає в сплячку, не відпочиває, а тільки танцює. Якщо я не помиляюсь, це Тоша - найстаріший житель парку. На жаль, йому допомогти вже не можливо. Уявіть лише, що з ним там робили, жахливі людиська...

А ми вже біля диких кішок. Тут у вольєрі живуть леви. Поки що самців двоє - татусь і його син. Поки син молодий, вони вживаються, але, що буде далі невідомо.

Дітиська вирішили погратись з хижаками і бігають перед левицями. Левиці за ними - полюють. Дурноверхі мамаші весело регочуть, мабуть, забули, що екскурсовод попередила не гратись з кішками, тим паче, що леви стрибають вверх на 6 метрів. У вольєра даху немає, якшо шо...

Далі олені. Коли ми тільки заходили в парк, то чули дикий вереск. Я думала, що то ведмідь. Але ні - це був олень, який хоче женихатись.

А далі - тигриси. Рудий і білий. Тигри значно більші за левів і просто неймовірні. Ми якраз попали на годування і побачили, як годувальник чухрає морду тигру, а той радісно ластиться. Може й муркоче, хто знає.

Я б ще повернулась на міст і поспостерігала за ведмедями. Але дорога родина хоче додому. Тому знаходимо лавку біля оленів і дістаємо канапки. За нами спостерігає орлан. Здається він в нірвані.

Повертаємо на вихід. Влітку біля цих столиків можна поїсти морозива, на жаль, зараз для цього вже захолодно. А також тут є чарівні роги.

Біля парку вже вирує сувенірний ринок. Людей куча. Товари стандартні: чаї, солодощі, косметика. Але є і оригінальна продукція: магнітики, прикраси з ведмедями, фігурки. Купую магнітик - завжди так роблю. Ви б бачили наш холодильник.

До речі, навпроти парку розташований оздоровчий готель "Арден палац". Взагалі в цій місцині багато курортів та санаторіїв - адже саме тут можна попити мінеральну воду "Нафтуся".

Тепер нам треба доїхати до Сатанова. На жаль, поки ми ходили по ринку автобус о 12.40 втік. Наступний аж о 14.50. Тому було вирішено йти пішки. Тротуару нема, треба йти по узбіччю. Але погода гарна, світить сонечко, я навіть зняла пальто.

Йшли ми насправді дуже довго, але з дорогою родиною і МЧ завжди цікаво. Та й можна порозглядати краєвиди.

Сатанів - старе село, перша згадка про поселення датується 1385 роком. Зрозуміло, від якого слова пішла назва. Назвали його так турки, бо тут багато дрімучих лісів і боліт, де живе нечиста сила (на думку турків). Але це звісно лише одна з теорій. 

В селищі багато архітектурних пам'яток. Ми якраз проходимо повз єврейський цвинтар. Розташований за 500 метрів від селища, на високому пагорбі над Збручем. Як і заведено в єврейській традиції, розміщений за водною межею.

Цвинтар поділений на дві ділянки. Частково збереглася стара кам’яна огорожа.  Стара ділянка налічує близько 500 надгробків XVI–XIX століть. Найдавніший надгробок датований 1576 роком. Є прості стели без декору та надгробки XVII століття прикрашені символами: деревами, виноградом, левами, рибами. Нова ділянка — це ряди однотипних надгробків XIX–XX століть. Чоловічі позначені левами, жіночі — птахами або менорами. У новій частині також поховані жертви Голокосту, а за межами цвинтаря — братська могила тих, хто помер під час епідемій.

Я хоча і людина літа, все  ж люблю осінь. Вона навіває якусь незрозумілу ностальгію, швидше за все за теплом, морем, горами. 

А ми йдемо далі - вже дотопали до села. Розглядаємо будиночки і крадемо горіхи. До речі, це було хороше рішення йти пішки - у такий спосіб ми побачили майже всі пам'ятки селища. Перед нами - міська брама. 

Закладена ще в XV столітті на місці старого в'їзду, вона стала частиною оборонної системи міста, з’єднавшись із замком. У XVI столітті браму перебудували, а в 1724 році після пошкоджень відновили, доповнивши білокам’яним парапетом і бароковим декором. З часом споруда втратила оборонну функцію. У різні роки тут діяли митниця, стайня, склад споживчого товариства. У 2009 році один із місцевих підприємців почав її відновлювати — очистив приміщення, укріпив верхній ярус. Але походу роботи давно припинились.

Навігатор веде мене ліворуч по сходах. Дорога родина бреде позаду. Йдемо сільськими вуличками і виходимо просто до синагоги. Це визначна пам’ятка архітектури XVI століття, одна з найстаріших оборонних синагог Східної Європи. Датується орієнтовно 1532 роком. Збудована в стилі ренесансу з елементами готики, поєднує релігійну та фортифікаційну функції. Будівля має товсті кам’яні стіни, стрільчасті склепіння, бійниці та глуху аркатурну прикрасу фасадів. Підлога розташована нижче рівня землі — через колишню заборону будувати синагоги вищими за костели.

Внутрішній інтер’єр зберіг кам’яний Арон аКодеш з декоративними барельєфами й залишками фарби. Від стінопису майже нічого не лишилося — у радянський період у синагозі зберігали зерно. Синагога була частиною міської оборони: з її даху обстрілювали підступи до Сатанова, а єврейська громада зобов’язувалась утримувати там гарматну батарею. У 2015 році будівлю повністю відреставрували. З будівлею пов’язано чимало легенд, наприклад, про підземний хід до Єрусалима. Також сатанівська синагога входить до десятки найгарніших синагог світу.

Невідомими вуличками виходимо в центр селища. Дорога родина і МЧ досить втомлені, але я ще хочу піти до замку. МЧ, всесвітнє ледащо, каже, що піде десь випити чаю, а на замок подивиться на фотках. Тому йду лише я і дорога родина. До замку йти хвилин 10 не більше.

Сатанівський замок розташований на півночі селища, на пагорбі над Збручем. Це одна з найстаріших фортифікацій Поділля, вперше згадана 1403 року. Фортеця має п’ятикутну форму, займала близько 1,5 гектара, з баштами на кожному куті. До нашого часу збереглися східна башта й залишки двох над річкою. По дорозі до замку бачимо, що була спроба зробити з пам'ятки туристичну цікавинку. Побудовано кілька споруд в середньовічному стилі, але все вже давно заросли хащами. Дуже шкода...

Дорогий племінник, також всесвітнє ледащо як і МЧ, щось там невдоволено буркоче. Я трохи псіхую, бо не люблю слухати стогони під час поїздок. Хоча сама не краща: коли я була перший раз в Карпатах, мої стогони слухав МЧ, гори і всі оточуючі. Дивно, що коханий чоловік не скинув мене з Хом'яка. Ну але то таке... Якщо ви думаєте, що бачили справжніх тигрів, як оце ми годину тому в парку, то помиляєтесь. Моя сестра, коли хтось образив її синочка - оце тигр! Куска сирого м'яса я не маю, щоб її задобрити, тому найкраще, що можна зробити при зустрічі з хижаком - відступити.

Замок в Сатанові імовірно збудували в другій половині XV століття, згодом його розширили. У різні роки він пережив напади татар, козаків, опришків і турків. У XIX столітті поряд із замком збудували цукроварню, а в самій фортеці діяв водогін. У 1920-х роках замок хотіли знести, однак його вдалося зберегти. Від 1963 року пам’ятка перебуває під державною охороною.

Мурові стіни замку були подвійними: зовнішні та внутрішні. Вали відокремлювалися ровами, а зовнішні рови були за мурами. Зі сторони річки мури були одинарні — природний рельєф захищав замок. Висота стін сягала 10,5 м. Кутові триповерхові, чотиригранні вежі виступали за лінію мурів. Нижній поверх був ширшим, з амбразурами для оборони. Також збереглася кругла башта XIV–XV століття, зі спеціальними бійницями для стрільби з лука. 

Данський посол Юст Юль відзначив замок як добре укріплене місце. Сьогодні замок — популярна туристична локація. Руїни з мальовничим краєвидом приваблюють фотографів, мандрівників та всіх, хто цікавиться історією.

Ну ось і все. Гребу собі через село до коханого чоловіка. Автобус до Тернополя о 16.30 (тільки пт, сб, нд). Сьогодні неділя - і це просто торба, тому що людей як мурах. Їхати більше години, сісти немає де, ми як оселедці. Не дивно, що через хвилин 40 я ледве не відкинула копита. Дорога цьоця Неля уступила мені місце, щоб племінниця не перетворилась на курку-гриль.

Я доїхала живою — в такі моменти жалію, що не вмію водити. Але попри це поїздка пройшла чудово. Обов'язково завітайте в парк Арден - подивитись на милих ведмедів, допомогти копійкою тваринам, смачно поїсти серед тиші лісу і купити магнітик. Це місце дарує багато радості, чудових спогадів і сотні фотографій ведмедів. 

Дата: 13 жовтня 2024

Тут можна почитати про інші мої поїздки та пригоди