Палац Орловських: невідома перлина Поділля
На мені все ще висить розповідь про Ґедзьо-парк в Яремче і парк Арден в селі Сатанів, а я берусь розповідати про нашу нещодавню поїздку в палац Орловських та інші цікавезні місця Хмельниччини. Просто поки інформація в голові ще свіжа - треба братись за перо. Бо через рік я зможу розповісти хіба про моє фотографування біля бузку. 
Екскурсію організувала турфірма "Вікі-тур". Виїзд з Тернополя о 6.30. На щастя, ми змогли підсісти біля заправки ОККО на Збаразькому кільці, бо викликати таксі о 6 ранку, щоб доїхати в центр - ше той квест. Автобус великий, туристичний. Було багато вільних місць і ми змогли розмістити нашу торбу з канапками на сусідньому сидінні, тому їхати було максимально зручно. Єдине, що було не зручно - пів автобуса рускощелепних, від язика яких мені в'янули вуха.
До Маліївців ще 40 хвилин їзди. Чергуються села, а в них чергують хати - багаті і доглянуті з закинутими розвалюхами. В Маліївцях таких розвалюх прям дуже багато, хоча місцина надзвичайно мальовнича. А ось і пункт призначення - маєток Орловських.
Спочатку бачимо якісь хатки, потім конячку, бузок і нарешті сам палац.
А навпроти - неймовірна алея бузку. Як сказала наша гідеса - це перський бузок. На жаль, через холод він вже відцвітає та й сам сезон накрився мідним тазом. Але якби це був звичайний дикий бузок - нас би вже зустрічали голі кущі.
Наша група вже розбіглась фоткати бузок, але ось нас гукає екскурсовод Богдан. Прийшла наша гідеса і водночас директорка музею - пані Анастасія.
Перша згадка про поселення Маліївці датується XV століттям. Поселення належало польським шляхтичам Яну і Петру Малейовським, звідки й назва. Але сам палац заклав королівський ловчий - Ян Онуфрій Орловський. Маліївці стають постійною резиденцією шляхтича. У 1788 році він починає будівництво палацу і запрошує відомих італійських архітекторів. Орловські тут жили протягом чотирьох поколінь. Цікаво, що з парадного входу палац має два поверхи, а з паркової сторони - три.
Заходимо всередину - вхід в палац коштує 100 гривень. Ми в холі і бачимо оригінальну мармурову підлогу. Майже століття тут був дитячий санаторій і завдяки цьому палац вдалось зберегти. Заклад закрився в часи ковіду і тимчасово стояв пусткою. Але завдяки небайдужим громадянам, які взялись відновлювати і опалювати приміщення, пам'ятку вдалось вберегти. Роботи просувались повільно, спочатку все трималось на чистому ентузіазмі. Але згодом деякий вклад почала робити держава та меценати.
Від Яна Онуфрія палац перейшов в спадок його сину, онуку і так далі. Один з нащадків програв палац в карти, але його брат мав заощадження і зміг викупити палац назад. Маєток залишився у власності родини.
Чую дивний шум. Виявляється, це екскурсовод розповідає про історію нашого краю. Але ми сидимо в самому кінці автобуса і динамік тут не дуже хороший. Тому просто вкладаємось спати... МЧ вже хропе, а я дивлюсь на краєвиди навколо. Погода сьогодні хмарна, холодно, тому дуже тішусь, що одягнула тепле пальто.
А ось і перша зупинка. На наше нещастя, одночасно з нами на заправку приїжджають ще два автобуси зі шкільними екскурсіями. Зрозуміло, що черга до туалету кілометрова. І поки я в ній торчу, МЧ торчить в іншій черзі - кохана дружина хоче чаю.
До Маліївців ще 40 хвилин їзди. Чергуються села, а в них чергують хати - багаті і доглянуті з закинутими розвалюхами. В Маліївцях таких розвалюх прям дуже багато, хоча місцина надзвичайно мальовнича. А ось і пункт призначення - маєток Орловських.
Спочатку бачимо якісь хатки, потім конячку, бузок і нарешті сам палац.
А навпроти - неймовірна алея бузку. Як сказала наша гідеса - це перський бузок. На жаль, через холод він вже відцвітає та й сам сезон накрився мідним тазом. Але якби це був звичайний дикий бузок - нас би вже зустрічали голі кущі.
Наша група вже розбіглась фоткати бузок, але ось нас гукає екскурсовод Богдан. Прийшла наша гідеса і водночас директорка музею - пані Анастасія.
Перша згадка про поселення Маліївці датується XV століттям. Поселення належало польським шляхтичам Яну і Петру Малейовським, звідки й назва. Але сам палац заклав королівський ловчий - Ян Онуфрій Орловський. Маліївці стають постійною резиденцією шляхтича. У 1788 році він починає будівництво палацу і запрошує відомих італійських архітекторів. Орловські тут жили протягом чотирьох поколінь. Цікаво, що з парадного входу палац має два поверхи, а з паркової сторони - три.
Від Яна Онуфрія палац перейшов в спадок його сину, онуку і так далі. Один з нащадків програв палац в карти, але його брат мав заощадження і зміг викупити палац назад. Маєток залишився у власності родини.
В холі палацу можна побачити герб родини та репліку старовинної лампи. 
Нас супроводжує Ласочка - музейна собачка, яка дуже любить гладитись. Вона так і проходила з нами майже всю екскурсію. Взагалі на території ми бачили кілька собак і одного жирного чорного кота, який ходив і мітив старовинні стіни. Тут живуть коні, на яких можна покататись. Пані Анастасія розповіла, що також в музеї вивчають і відроджують кінну культуру.
З холу переходимо у вітальню - у ній приймали гостей. Зверху збереглась ліпнина, а також оригінальні стіни. Стіни оздоблені особливою штукатуркою, що імітує камінь. Між вікнами були великі дзеркала з мармуровими столиками для канделябрів. Коли тут була лікарня, стіни звісно білили вапном, і на них ще збереглись дитячі надписи типу "Катя любить Васю". Працівники музею поступово змогли відновити оригінальні стіни.
Навпроти вікон був мармуровий камін, який звісно не зберігся. Сьогодні на цьому місці банер зі зображенням Ігнації дель Каріль. Це дружина останнього власника маєтку Ксаверія Францішка Орловського. Цікаво, що вона вийшла заміж в пізньому віці на той час - в 38 років. Ксаверію було на кілька років більше. Звісно, що від них вже й нічого не чекали, але Ігнація народила чотирьох дітей. Молодший син (першою була дочка Марія) народився вже в еміграції.
Переходимо у наступну залу. В ній також приймали гостей і проводили бали. На початку 2000-х тут мала пройти зустріч якихось поважних гостей і зал відреставрували. Оці дивні малюнки - це вже витвір сучасних майстрів. Люстри - нові, але такі ж, як і в ті часи.
Також тут були дзеркала, які звісно не збереглись. Цікаво, що як для бального залу місця небагато. Танцювати під полонез було, мабуть, трохи складно. Цікаво, що з цим палацом якось пов'язана історія кохання Фредеріка Шопена. Але, на жаль, я не пам'ятаю в кого він був закоханий і коли. Мабуть, треба з'їздити ще раз і дізнатись.
Далі ми проходимо в будуар. Тут ще збереглись колони, ліпнина і стіни. На щастя, в лікарні не було достатньо грошей, щоб зробити повноцінний ремонт. Обходились вапном. І завдяки цьому вдалось зберегти частину оригінального інтер'єру.
Наступна кімната - більярдна зала. Але грали не в звичайний більярд, а його варіацію - карамболь. Оздоблення кімнати не збереглось. Зате залишилась фотографія - це Мечислав Орловський з дружиною Мабель.
Також тут є вихід на балкон.
І остання кімната - кабінет. Тут працював Ксаверій Орловський. З цією кімнатою пов'язана цікава історія. Звісно, що меблів майже не збереглось. Перед першою світовою війною Ксаверій з родиною виїхав в еміграцію на південь Франції. І багато чого забрав з собою, зокрема бібліотеку. Меблі і порцеляну вже потягнули місцеві жителі. Але ось цей стіл - оригінал. На фото Ксаверій сидить за таким же столом. Коли один з меценатів палацу побачив фото, то сказав, що в Києві в антикварному магазині продається аналогічний стіл. Ціна - 70 тисяч гривень. Звісно в музею таких коштів не було, але ж наші люди збирають мільйони за 5 хвилин. І на стіл назбирали. Тому сьогодні він є цікавинкою і цінністю палацу. 
Після кабінету ми виходимо на вулицю і йдемо в підземелля. Тут ми поговоримо про містика Тадеуша Граб'янку і графа Каліостро. Але про це я вже розповім іншим разом.
Нас супроводжує Ласочка - музейна собачка, яка дуже любить гладитись. Вона так і проходила з нами майже всю екскурсію. Взагалі на території ми бачили кілька собак і одного жирного чорного кота, який ходив і мітив старовинні стіни. Тут живуть коні, на яких можна покататись. Пані Анастасія розповіла, що також в музеї вивчають і відроджують кінну культуру.
З холу переходимо у вітальню - у ній приймали гостей. Зверху збереглась ліпнина, а також оригінальні стіни. Стіни оздоблені особливою штукатуркою, що імітує камінь. Між вікнами були великі дзеркала з мармуровими столиками для канделябрів. Коли тут була лікарня, стіни звісно білили вапном, і на них ще збереглись дитячі надписи типу "Катя любить Васю". Працівники музею поступово змогли відновити оригінальні стіни.
Навпроти вікон був мармуровий камін, який звісно не зберігся. Сьогодні на цьому місці банер зі зображенням Ігнації дель Каріль. Це дружина останнього власника маєтку Ксаверія Францішка Орловського. Цікаво, що вона вийшла заміж в пізньому віці на той час - в 38 років. Ксаверію було на кілька років більше. Звісно, що від них вже й нічого не чекали, але Ігнація народила чотирьох дітей. Молодший син (першою була дочка Марія) народився вже в еміграції.
Переходимо у наступну залу. В ній також приймали гостей і проводили бали. На початку 2000-х тут мала пройти зустріч якихось поважних гостей і зал відреставрували. Оці дивні малюнки - це вже витвір сучасних майстрів. Люстри - нові, але такі ж, як і в ті часи.
Також тут були дзеркала, які звісно не збереглись. Цікаво, що як для бального залу місця небагато. Танцювати під полонез було, мабуть, трохи складно. Цікаво, що з цим палацом якось пов'язана історія кохання Фредеріка Шопена. Але, на жаль, я не пам'ятаю в кого він був закоханий і коли. Мабуть, треба з'їздити ще раз і дізнатись.
Далі ми проходимо в будуар. Тут ще збереглись колони, ліпнина і стіни. На щастя, в лікарні не було достатньо грошей, щоб зробити повноцінний ремонт. Обходились вапном. І завдяки цьому вдалось зберегти частину оригінального інтер'єру.
Наступна кімната - більярдна зала. Але грали не в звичайний більярд, а його варіацію - карамболь. Оздоблення кімнати не збереглось. Зате залишилась фотографія - це Мечислав Орловський з дружиною Мабель.
Також тут є вихід на балкон.
Після кабінету ми виходимо на вулицю і йдемо в підземелля. Тут ми поговоримо про містика Тадеуша Граб'янку і графа Каліостро. Але про це я вже розповім іншим разом.
Дата: 10 травня 2025
Тут читаємо про інші мої пригоди
Інформацію брала з екскурсійної оповіді та інтернету. Можливі історичні неточності, тому що записати все не встигла, а інформації про палац на сайтах надзвичайно мало.
Коментарі
Дописати коментар