Палац Орловських: невідома перлина Поділля. Частина 2

 Хмельниччина — справжній скарб України. Тут поєднуються неймовірні природні краєвиди, старовинні фортеці й унікальні традиції Поділля. Проте цей регіон часто оминають мандрівники. Зокрема і я, яка дізналась про палац Орловських в селі Маліївці зовсім випадково - зі сторінки турфірми "Вікі-тур". Ось тут я розповіла, як проходила наша мандрівка і сьогодні продовжу.

Закінчила я на тому, що наша група вийшла з палацу. Повертаємо праворуч і заходимо у господарські приміщення. По дорозі зустрічаємо ще кількох псів. Вони вгодовані, у них є мисочки з їжею - помітно, що про тварин дбають. Заходимо у кімнату для розпивання вина. Принаймні вона тут колись була. Згодом котрась з релігійних власниць палацу перетворили кімнату на каплицю. В часи санаторію, тут була їдальня. А зараз музей тут влаштовує дегустації - кімната знову стала обителлю гріха.

Спускаємось вниз - у підвал. Оскільки це палац, а не замок, у підвалі зберігали продукти, а не політичних ворогів чи розумних жінок. Але цей підвал має цікаву історію. Подейкують, що тут проводив алхімічні досліди Тадеуш Граб'янка в купці з графом Каліостро.

Тадеуш народився у 1740 році у селі Райківці (Хмельницька область). Походив він з поважного шляхетського роду, в якому змішались українські та польські корені. Від батька Тадеуш успадкував три великі резиденції на Поділлі: Остапківці, Райківці, Сутківці. Тадеуш був масоном і вірив у Новий світ, в якому будуть працювати лише машини. Він був містиком, алхіміком, ілюмінатом, а його біографія варта екранізації. Також Тадеуш був знайомий з відомим авантюристом і "чаклуном" графом Каліостро, який гостював у Райковецькому замку. А вгадайте-но, де помер Тадеуш? Правильно - у довбаній росії. Він був заарештований в Петербурзі і через 6 місяців помер у Петропавлівській фортеці. 

А ми виходимо з підвалу і повертаємось в палац. Підіймаємось на другий поверх - у спальні. Планування досить цікаве - низькі стелі, і вікна з підлоги. Але завдяки цьому тут було значно тепліше, ніж на першому поверсі. Пані Анастасія (наша гідеса) каже, що неодноразово ночувала в музеї і в цих кімнатах дійсно тепло. Зараз тут проходить виставка одеського художника, присвячена Голодомору. Картини досить моторошні і викликають дивні емоції.

В сусідній кімнаті - костюмерна. За 300 гривень можна орендувати сукню, капелюшок і погуляти замком в цьому вбранні. Якби було тепліше, я б точно перетворилась на жінку XIX століття. Але надворі холодно, накрапає дощ і я не хочу знімати тепле пальто.

На цьому наша екскурсія закінчена. Ще є час, щоб купити сувеніри, випити чаю і побродити палацом. Спускаємось на 1 поверх.

Праворуч від входу можна купити сувеніри: магнітики, прикраси, смаколики. В наступній кімнаті стоїть проектор, який показує 8-хвилинний фільм про історію замку.

Далі - невеликий буфет і декорована кімната, де можна випити чаю. Каву подають в дуже красивих делікатних чашках, можна сісти за красивий столик з серветочкою і пити напій, як справжня пані.

Також є п'єц, точнісінько такий, як в моєї баби в хаті. Ну і куди ж без кота.

Але ми кави не хочемо, тому виходимо на вулицю - я хочу фоткати бузок.

Обходимо палац - і справді з іншої сторони він має 3 поверхи.

Балкон тримають атланти, але якісь дебілкуваті. Як пояснив нам екскурсовод, цей палац був збудований для розваг, тому атланти - спосіб продемонструвати специфічний гумор.

Вертаємось в хату. Люди вже трохи порозходились: хтось сидить на лавочках, хтось фоткає бузок, а хтось вже катається на конику.

Йдемо вздовж алеї бузку - там пасеться поні. Якась дівчина згодувала йому шкіру від банана, сподіваюсь це не шкідливо для конячки.

Екскурсовод кличе нашу групу - пора йти до водоспаду. Скажу, що люди у групі постійно якісь незадоволені. Одна волає, бо всі довго їдять, інша влаштовує бунт, щоб швидше їхати додому, третя незадоволена відсутністю поручнів у гроті. А російська мова від "харьковчан" просто мене вбиває.

До водоспаду треба спускатись вниз. Проходимо повз зарослий кущами горбик. Виявляється тут колись був мисливський павільйон "Грецькі руїни". Будувався павільйон на початку ХХ століття, поруч була штучна водойма зі скульптурною композицією. Грецькі колони були ніби зруйновані - така була мода. Павільйон так і не добудували. Коли господарі виїхали за кордон, то більшовики розібрали споруду на будівельні матеріали.

Цей парк облаштували одразу після будівництва палацу наприкінці XVIII століття. Його площа займала 18 га. Це унікальний терасний парк, з акцентом на малі архітектурні форми, як-от басейни, фонтани, кам'яні лавки, доріжки, водоспади. Всі елементи були в тісній взаємодії, а палац на пагорбі височів над ними, як корона. Цікаво, що планував парк Діонісій Макклер - ірландський ботанік. Він також створив Ботанічний сад у Кременці.

Майже 100 років парк не доглядали, але помаленьку працівники розчищають хащі і надають цьому місцю первозданного вигляду. 

Також з цим місцем тісно пов'язані монахи. Вперше вони тут поселились близько XI століття і заснували скельний монастир. Монахи проживали в печерах-келіях з вапняку, але у XVII століття монастир згорів у полум'ї національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. У 1708 році монастир було відновлено, як уніатський, але через 100 років його закрила влада російської імперії.

Водоспад, до якого ми йдемо, утворився на місці келій монахів. Він штучний і досі точно невідомо, як саме з'явився.  Але точно відомо, що його поява пов'язана з коронним ловчим Яном Онуфрієм. Монахи були його сусідами і він вирішив створити систему підводу води на край скелі з монастирського джерела.

Вода проходила дерев'яним водогоном через приміщення церкви, утворюючи купіль, а далі виходила на край скелі. 

Унікальний комплекс був знищений у 60-х роках радянською владою, а на місці монастиря розробили кар'єр. Тоді головна лікарка санаторію "Світанок", який працював в приміщенні палацу, добилась зупинки робіт. Олександра Соколова допомогла зберегти скельно-печерний комплекс і водоспад. Саме тоді дерев'яна труба, що подавала воду, зіпсувалась. Олександра, яка отримала премію за збереження пам'ятки, на ці кошти придбала чавунну трубу, яка й досі подає воду на край скелі.

А наша група слід у слід підіймається наверх ось такими сходами.

Стежка виводить нас в одну зі збережений келій.

Святий Онуфрій, до речі, зображається майже голим. Кажуть, що він жив у пустелі 60 років. Його волосся і борода звисали до землі, прикриваючи наготу.

А ми підіймаємось ще вверх і виходимо на полянку, де й розташоване джерело.

Поруч з ним - статуя Онуфрія, яку знайшли в когось на городі.

А поруч - оте саме плесо, звідки через чавунну трубу витікає вода. Колись воно було повністю обкладене плиткою, навіть дно. Але коли міняли трубу, тим ніхто не переймався, тому плитка дуже пошкоджена. 

Дві москалиці вирішили кинути у чисту-пречисту воду копійки. Ну я завжди казала, що російська мова - це ознака низького інтелекту.

Лізти вниз по тих небезпечних давніх сходах щось не дуже хочеться, тому обходимо. До речі на тому майданчику було дуже тепло, навіть захотілось зняти пальто. Але тільки-но ми спустились вниз, одразу похолодало. 

Поки народ фотографується біля водоспаду, вирішуємо заточити канапки. Тут є лавки зі столиками, але такі обгиджені, що навіть поруч не хочеться стояти.

Нарешті народ трохи порозлазився, тому знаходжу момент, коли в кадрі нікого. Можна залізти в грот, але там дуже багато води, а я трохи в не відповідному взутті. А в мокрих кросівках ходити не хочу.

Екскурсовод кличе нас назад. Йдемо трошки іншою стежкою і виходимо до фонтану. Це фонтан "Левова паща". Взагалі парк був багатий на природні джерела і струмки. Вода з джерел направлялася у підземний резервуар, звідти помпою перекачувалась до бака у водонапірній вежі, а звідти самопливом подавалась до палацу. Сьогодні фонтан досі виконує функцію переливу зайвої води з резервуару. Голова лева побита і покалічена і тепер більше нагадує голову риби. Але круглі вушка збереглись.

Виходимо до палацу і маємо ще трохи вільного часу.

Екскурсовод ще веде нас до водонапірної вежі. Збудована на початку XIX століття, вона забезпечувала мешканців палацу водою. Зверху розташований оглядовий майданчик. Висота вежі 25 метрів, стилізована під середньовічні фортифікації. Вежа дуже гармонійно вписується в ансамбль маєтку, підкреслюючи його естетичну цілісність.

Вежу оточує старенький садок, а збоку пасуться конячки.

Повертаємось до палацу. Я планую ще випити чайку і з'їсти щось смачненьке.

Похолодало, накрапає дощик. До нас підходить жіночка, щоб зробити комплімент моїй кишеньці з козою і пропонує влаштувати бунт, щоб поїхати звідси швидше. Я ж нікуди ще не планую, бо хочу чаю. В палаці пусто, тому спокійно п'ю свій чайок з макаруном, поки МЧ намотує кола навколо мене.

Якби була гарна погода, я б обов'язково одягнула якусь красиву сукенку і пішла б фоткатись з цією конячкою на фоні бузку. Ну значить треба їхати сюди ще раз.

Подорож до палацу Орловських у Маліївцях — це немов мандрівка в іншу епоху, де кожен камінь зберігає відлуння полонезу та алхімічних дослідів, а кожен шелест листя в старовинному парку нашіптує легенди минулого. Тут краса природи гармонійно переплітається з витонченістю архітектури, створюючи атмосферу спокою, натхнення й особливої величі. Це місце, де час уповільнюється, щоб дати змогу серцю відчути справжню силу історії та краси України.

Дата: 10 травня 2025

Тут читаємо про інші мої подорожі чарівною Україною