Карпати 2.0. Грандіозні плани і велика халепа
За вікном листопад, який більше схожий на вересень. В інтернеті вирує скандал з Іриною Фаріон, народ готується до обстрілів і блекаутів, а я сиджу собі в больоновім плащі... Точніше не в плащі, а в піжамці. Попри велетенську купу одягу, яка висить в мене в шафі мертвим грузом. Ну а куди її мені носити? Колись я дефілювала коридорами охоронної фірми в коротесеньких спідничках і на 20-сантиметрових шпильках. Але колись я і важила 48 кілограмів. Тепер сиджу собі в зручних штанях з котом на пузі й канапкою в зубах. Модний подіум, бурхливе особисте життя і слюні командирів-пенсіонерів залишились в минулому. Але теперішню спокійну роботу без винесення мізків я не обміняю на жодні туфлі. Тим паче у мене купа вільного часу і можливість вдосконалювати свою письменницьку майстерність. Тому сьогодні ми з вами знову помандруємо в Карпати!
Наш ранок почався з грандіозних планів. Спочатку ми підемо на водоспад, потім на скелі Довбуша, потім на ринок, потім... ще кудись. Якби ж я тільки знала...
МЧ, як завжди, збирався довгих дві години й коли ми вилізли з номера, було вже по 10. Спочатку ми вирішуємо заскочити на сирники й каву, аж тут... Дзвонить свекор. Він приходив погодувати кота і відкрив воду на стояку. Трам-пара-рам. Стояк почав протікати. Алярм! Заливає весь будинок, труба зараз зірветься і спричинить всесвітній потоп! Бігом вертайтесь додому!
Я з сирником у роті сиджу і кліпаю очима, бо не маю зеленого поняття, як ми зараз маємо добиратись з Яремча в Тернопіль. Ми взагалі-то автобусом приїхали. А все тільки починає набирати обертів. Складність в тому, що сьогодні неділя і ЖЕК не працює. Свекор намагається якось розв'язати проблему і каже поки що нічого не робити. Та й що ми можемо зробити сидячи за 200 кілометрів? Зрозуміло, що відпочинок зіпсований. Скелі Довбуша накрились мідним тазом, тому поки новин нема, йдемо до водоспаду.
Спека неймовірна, народу куча. На вузькому місточку не те, що фото нормальне зробити неможливо, там і розминутись важко. Тому на майбутнє: йти туди треба або вранці, або ввечері. А ми тримаємо курс до водоспаду Дівочі сльози. Проходимо через площу (потім ми сюди повернемось) і чимчикуємо якимось невідомими стежками. Купую в дівчаток лимонад (збирають гроші не ЗСУ) і виходимо на цікавезну локацію.
Якщо я не помиляюсь, це територія готелю "Ведмежа гора". Тут є альтанки, кафе, відпочинкова зона і невеличке озеро. На березі торчить лелека. Цікаво подивитись на нього зблизька. Якийсь малий збоку волає: "Смотри, аист, асит". "Сам ти аист", - хочеться сказати гімняру. Вузькощелепна мамаша не може навіть навчити дитину нормальних назв тварин. 
Також в ставочку плаває нутрія, кілька лебедиків і ніби бачила черепах. Але час піджимає: нас чекає водоспад.
Я з сирником у роті сиджу і кліпаю очима, бо не маю зеленого поняття, як ми зараз маємо добиратись з Яремча в Тернопіль. Ми взагалі-то автобусом приїхали. А все тільки починає набирати обертів. Складність в тому, що сьогодні неділя і ЖЕК не працює. Свекор намагається якось розв'язати проблему і каже поки що нічого не робити. Та й що ми можемо зробити сидячи за 200 кілометрів? Зрозуміло, що відпочинок зіпсований. Скелі Довбуша накрились мідним тазом, тому поки новин нема, йдемо до водоспаду.
Спека неймовірна, народу куча. На вузькому місточку не те, що фото нормальне зробити неможливо, там і розминутись важко. Тому на майбутнє: йти туди треба або вранці, або ввечері. А ми тримаємо курс до водоспаду Дівочі сльози. Проходимо через площу (потім ми сюди повернемось) і чимчикуємо якимось невідомими стежками. Купую в дівчаток лимонад (збирають гроші не ЗСУ) і виходимо на цікавезну локацію.
Також в ставочку плаває нутрія, кілька лебедиків і ніби бачила черепах. Але час піджимає: нас чекає водоспад.
А най тебе качка копне! 80 гривень за вхід! Ті гуцули вже геть показились? Хочеш на гору? Плати! Хочеш на скелі? Плати! На водоспад? Хіба що посеред ночі лізти, коли каса зачинена. Маленький жадібний хробачок в моїй душі зажав гроші, а хробачок МЧ погодився. Розвертаємось і чимчикуємо назад до бузька. МЧ робить мені кілька красивих фото, я стогну, яка я груба і ми повертаємось назад, складаючи хитромудрі плани на майбутнє про те, як пройти на водоспад безплатно.
Нарешті я маю трохи часу облазити цікаві місця площі біля водоспаду Пробій. Коли ми були тут у 2017 році, цього всього ще не було. Навколо площі розставлені зразки святкового гуцульського одягу. Шкода, що сонце ліпить в ока і фото нормальне зробити важко. Зате дуже добре видно чиїсь ноги.
Я фоткаюсь біля гуцулів, які тримають на своїх плечах всю планету і знову стогну, яка я груба. До речі, хіба не українці зараз забезпечують спокійний сон європейців? Тому скульптура досить правдива.
Взагалі на цій площі досить багато цікавого декору. Шкода, що сонце пече немилосердно, а всі лавки в тіньку зайняті.
Помітили Чукутиху? Це бабка, яка прожила 100 років, любила красиво одягатись і знала сотні пісень. Могла співати кілька годин поспіль і не повторятись. Знамените фото зробили у 1931 році й воно виграли якийсь-там конкурс в Парижі. Я собі придбала непристойно дорогий лонгслів з цією крутою бабкою. МЧ ще не знає і не бачив, так що ціхо.
Майбутнє непевне. Ходимо по колу, бо невідомо яка ситуація вдома і що нам робити. Вирішуємо піти на водоспад їсти канапки. МЧ забороняє мені сідати на камінець, щоб поїсти, бо там зимно, натомість я знімаю тапки і лізу в холодну воду.
МЧ ледве витягує мене з тої води та веде на вихід. Попереду у нас безперспективні пошуки автобуса, який би доправив нас в Тернопіль.
Ми побродили по ринку, купили дерев'яну ложку, я з'їла несмачний чебурек та попила доброго квасу. Автобуса ми так не знайшли, тому було вирішено замовляти Blablacar. І поки я пхала в себе той чебурек, передзвонив водій і переніс виїзд на годину пізніше. Ну що ж, принаймі ми ще маємо трохи часу.
Але спека просто неймовірна, тому було вирішено вертатись додому. По дорозі ми ще зайшли в музей етнографії та екології Карпатського краю. Насправді експозиція тут невелика, за 20 хвилин вже й обійшли все. Тут представлені мистецькі вироби та побутові речі гуцулів. Зате тут була невелика виставка кептарів та кожухів, зроблених руками сучасних майстрів. Їх можна зняти, приміряти та сфотографуватись. Ну і ліжник з котиком — просто в серденько.
По дорозі додому до мене передзвонив водій і сказав, що поїздка сьогодні скасовується. Яка чудесна новина. Шукаю автобуси. Найближчий о 8 годині вечора. Замовляю квитки, оплачую 1000 гривень наперед. Приблизно о 18.30, за півтори години до відправки, приходить смс, що рейсу не буде. Святі макарони, це що магія якась? Більше варянтів немає. Сьогодні в Тернопіль ми точно не попадемо. День зіпсований, відпочинок теж. Хата ціла, сусіди сухі. І для чого оцей весь кіпіш був? Щоб заспокоїтись, вирішую з'їсти канапку.
Йдемо до магазину купити собі продукти на вечерю. Я ще намагаюсь затягнути МЧ в центр Яремче, але він впирається, як той баран. Тому він фотографує мене на фоні хащів і тягне назад до теплої хати.
Решту вечора ми проводимо на гойдалці. І я була б не я, якби не знайшла кота.
А ось це до речі гора Маковиця, на яку ми вчора лізли.
Наступний ранок почався з кави. Насолоджуємось останнім днем у цьому році в Карпатах. Сподіваюсь ми знову сюди попадемо наступного літа. І перед тим як їхати добре перевіримо крани.
На цьому я і закінчу свою оповідку. О 7 ранку нас забрав водій (вже інший), який заїхав в Тернопіль за 1 годину 30 хвилин. Вдома зустріла свекруха, свекор, кіт і свіжа зупа. А ще через 2 години навідались майстри, які поміняли кран на стояку. Наступні кілька днів я стогнала, що хочу назад, але будні поступово взяли своє. Тому живемо, донатимо і пробуємо зберегти психічне здоров'я. Для цього ж і потрібні Карпати, хіба ні?
Нарешті я маю трохи часу облазити цікаві місця площі біля водоспаду Пробій. Коли ми були тут у 2017 році, цього всього ще не було. Навколо площі розставлені зразки святкового гуцульського одягу. Шкода, що сонце ліпить в ока і фото нормальне зробити важко. Зате дуже добре видно чиїсь ноги.
Я фоткаюсь біля гуцулів, які тримають на своїх плечах всю планету і знову стогну, яка я груба. До речі, хіба не українці зараз забезпечують спокійний сон європейців? Тому скульптура досить правдива.
Взагалі на цій площі досить багато цікавого декору. Шкода, що сонце пече немилосердно, а всі лавки в тіньку зайняті.
Помітили Чукутиху? Це бабка, яка прожила 100 років, любила красиво одягатись і знала сотні пісень. Могла співати кілька годин поспіль і не повторятись. Знамените фото зробили у 1931 році й воно виграли якийсь-там конкурс в Парижі. Я собі придбала непристойно дорогий лонгслів з цією крутою бабкою. МЧ ще не знає і не бачив, так що ціхо.
Майбутнє непевне. Ходимо по колу, бо невідомо яка ситуація вдома і що нам робити. Вирішуємо піти на водоспад їсти канапки. МЧ забороняє мені сідати на камінець, щоб поїсти, бо там зимно, натомість я знімаю тапки і лізу в холодну воду.
МЧ ледве витягує мене з тої води та веде на вихід. Попереду у нас безперспективні пошуки автобуса, який би доправив нас в Тернопіль.
Ми побродили по ринку, купили дерев'яну ложку, я з'їла несмачний чебурек та попила доброго квасу. Автобуса ми так не знайшли, тому було вирішено замовляти Blablacar. І поки я пхала в себе той чебурек, передзвонив водій і переніс виїзд на годину пізніше. Ну що ж, принаймі ми ще маємо трохи часу.
Але спека просто неймовірна, тому було вирішено вертатись додому. По дорозі ми ще зайшли в музей етнографії та екології Карпатського краю. Насправді експозиція тут невелика, за 20 хвилин вже й обійшли все. Тут представлені мистецькі вироби та побутові речі гуцулів. Зате тут була невелика виставка кептарів та кожухів, зроблених руками сучасних майстрів. Їх можна зняти, приміряти та сфотографуватись. Ну і ліжник з котиком — просто в серденько.
По дорозі додому до мене передзвонив водій і сказав, що поїздка сьогодні скасовується. Яка чудесна новина. Шукаю автобуси. Найближчий о 8 годині вечора. Замовляю квитки, оплачую 1000 гривень наперед. Приблизно о 18.30, за півтори години до відправки, приходить смс, що рейсу не буде. Святі макарони, це що магія якась? Більше варянтів немає. Сьогодні в Тернопіль ми точно не попадемо. День зіпсований, відпочинок теж. Хата ціла, сусіди сухі. І для чого оцей весь кіпіш був? Щоб заспокоїтись, вирішую з'їсти канапку.
Йдемо до магазину купити собі продукти на вечерю. Я ще намагаюсь затягнути МЧ в центр Яремче, але він впирається, як той баран. Тому він фотографує мене на фоні хащів і тягне назад до теплої хати.
А ось це до речі гора Маковиця, на яку ми вчора лізли.
Наступний ранок почався з кави. Насолоджуємось останнім днем у цьому році в Карпатах. Сподіваюсь ми знову сюди попадемо наступного літа. І перед тим як їхати добре перевіримо крани.
На цьому я і закінчу свою оповідку. О 7 ранку нас забрав водій (вже інший), який заїхав в Тернопіль за 1 годину 30 хвилин. Вдома зустріла свекруха, свекор, кіт і свіжа зупа. А ще через 2 години навідались майстри, які поміняли кран на стояку. Наступні кілька днів я стогнала, що хочу назад, але будні поступово взяли своє. Тому живемо, донатимо і пробуємо зберегти психічне здоров'я. Для цього ж і потрібні Карпати, хіба ні?
Дата: 13 серпня 2023
Тут читаємо про інші пригоди в Карпатах
Коментарі
Дописати коментар