Підйом на Маковицю. Частина 1. Буковий праліс, резинові тапки і найстаріше дерево

А ось і осінь прийшла у мій сад... Саду в мене зараз нема, але надіюсь колись обов'язково буде. Також буде гарна хатинка десь у селі, крісло-гойдалка, велетенська шафа для книжок та ціле стадо котів і собак. Саме такі мрії ми обговорювали ввечері першого дня нашого відпочинку у Карпатах, стоячи на балконі. Попри цей страшний час, ми мусимо робити одну важливу річ - думати про майбутнє. 

Вранці я з тяжкими трудами підіймаю МЧ з ліжка. Ми швиденько снідаємо і пакуємо наші рюкзаки. Ну як швиденько... Я готую сніданок та насолоджуюсь чудовим ранком, тим часом як МЧ намагається розлупити вока.

Перед нами сьогодні важке завдання — підйом на Маковицю. Взагалі то я думала, що це буде легка прогулянка на дві години. А мене ж попереджали, що ця гора не така проста....

Топати до Маковиці треба приблизно годину часу. Спершу ми йдемо по трасі в бік Яремча. Ніби й тепло, але вітер досить холодний. МЧ впакувався в курту і кофту, тоді як я накинула легеньке невідомо-що/а-ля кімоно.  Перед підйомом вирішуємо ще зайти на чай. Чай перетворився в повноцінний сніданок, хоча налисники були такі собі.

Переходимо міст через річку Прут, а там вже і до головної стежки кілька кроків.

Чую як гід розповідає наївним туристам, що підйом на гору займе 3 години. Аха-ха, не смішіть мої помідори.

Ми заплатили 80 грн за вхід й розпочали підйом. Відразу скажу, що дорога досить крута і лізти доводиться по великих каменюках. Вже через 10 хвилин я дохла. І оце поки я лізу, розповім вам про буковий праліс. Значна частина дерев тут має вік близько 250 років. У старих деревах живуть різноманітні лишайники, мох та гриби. Також знаходять свій дім комахи, павуки, ящірки.

Глибокі тріщини кори — улюблене місце розмноження равликів. На старих деревах птахи звиваються свої гнізда та висиджують пташенят. А в дуплах тусуються кажани. Коли старе дерево падає під тиском вітру, воно переорює своїми коренями  ділянку землі, а також стає розплідником для молодого покоління.

А ми тим часом продовжуємо повзти по каменюках. Позаду суне якась російськомовна пара в резинових тапках. Жінка плачеться: "Єщьо долго, я уже больше німагу". Чоловік поруч сопе і лізе далі. А це ж ми пройшли лише кілька метрів. Жінка плюється і розвертається назад. Чоловік з сином і їх резинові тапки вперто тримають курс на гору. Довгенько жінка буде їх чекати....

До речі, позаду мене дорога. А бачите отой рожевий бутлик в мене в рюкзаку? Там мала бути вода. Але ми, як досвідчені туристи, які подихали від спраги під час підйому на Хом'як, не маємо води ні краплиночки. Забули. А повертатись вже пізно. На щастя, в лісі не спекотно, у нас є персики, та й на половині шляху до гори є сироварня. Тому вода буде. Через кілька годин... 

Перша зупинка для відпочинку. Відкривається чудовий краєвид на Яремче. Чути навіть залізницю і машини. 

Довго ми тут не торчали й рушили далі. Вздовж маршруту нам зустрічаються залишки окопів. Тут велись бойові дії під час Першої та Другої світової війни. 13 липня 1944 року проводилась наступальна операція військ 1-го Українського фронту, внаслідок якої були звільнені Яремче і Ямна. Також тут переховувались воїни УПА. До речі, нещодавно дехто з моїх родичів сказав, що бандерівці - то бандити, а в радянському союзі було жити краще, бо тоді всі працювали, а не «шлялись по кабаках». І чоботи можна було носити 10 років.

А ми продовжуємо свою мандрівку. Дійсно поруч з дорогою багато окопів. Скільки років вже пройшло, а шрами війни ще не зійшли. І скільки років ще має пройти, щоб наша земля забула навалу клятих московитів...

Відразу скажу, що дорога на Маковицю складна. Треба брати зручний одяг та взуття, а не резинові тапки, як дехто. А ще я бачила дівчину у відкритих босоніжках. Та то ж можна всі манікюри собі повідривати об ті каменюки.

Виходимо на таку собі соснову полянку. Дуже красиво, але, нажаль, більшість дерев сухі. Чого б це.

А ми стоїмо на роздоріжжі. Праворуч — дорога до найстарішого дерева. Прямо — крутий підйом. Вирішуємо (точніше я стогну і вирішую) йти до дерева. Дорога веде вниз. Тепер вже стогне МЧ, бо ми спускаємось і походу знову треба буде лізти наверх. Але я впевнено веду нас вперед, по дорозі милуючись красивим мохом.

А оце я біля коріняки великого дерева.

А це МЧ практикується у мистецтві фотографії.

А ось і воно — дерево! Якби не знак, я б і не зрозуміла, що ми прийшли. МЧ каже, що в нього в селі таких дерева до чорта. Я дуюсь і йду вивчати інформацію. Це бук. Скільки йому років я так і не зрозуміла. Чи то 200, чи 300.

Бук взагалі росте досить повільно і його вік може досягати 500 років. Коріння дуже потужне, але неглибоке, інколи навіть вилазить на поверхню. Деколи коріння сусідніх дерев переплітається між собою і створює трохи моторошні скульптури.

Букові горіхи полюбляють лісові мешканці, також це делікатес для людини. На смак нагадують кедрові. Букове масло використовується в кулінарії, медицині, косметології. А смажене насіння може служити замінником кави. Цінується кора та листя бука. В них міститься вітамін K та дубильні речовини. Молоді листочки додають до салатів, а кору застосовують в народній медицині. 

Ми побажали буку довгих і щасливих років життя та рушили далі. Стежка йде по колу і переходить у різкий підйом. Тут я ще не знаю, що мене чекає попереду...

Починаються мої фірмові стогони. Зупиняюсь біля кожного дерева і плачусь, як мені важко. Через кілька хвилин мене переганяє бабка-спринтер з двома палками. Шукаю палку, щоб полегшити свою тяжку долю. Не знаходжу палку. До повного щастя на дорогу впало дерево і тепер треба через нього перелазити. А тут болото. Кросівки в болоті, штани в болоті, я в сльозах. Бачу світло в кінці тунелю... 

Ой ні, це ж світло пробивається крізь крони дерев. Алилуя, полонина! Ледь не на чотирьох вилажу під промені сонечка. Купа людей тішаться, фоткаються і жують канапки. І в нас є канапки. І персики. А ще тут є магазин, де ми купуємо воду. Вмощуюсь зручненько, витягую свої багатостраждальні ноги та насолоджуюсь. Попереду ще частина шляху, а поки так... 

Дата: 12 серпня 2023

Тут можна прочитати початок та продовження нашої подорожі