Львів зустрічає: козо, день музеїв та марш-кидок

Якщо ви прочитали першу частину моєї оповідки про чергову подорож до міста Лева (якщо ні - читати тут), то не могли не звернути увагу на "зустріч з козою". Цікаво, правда? Але все по черзі. 

На жаль, з погодою нам не пощастило від слова "взагалі". Львів  — це в принципі місто дощу, але нас супроводжував і псячий холод, і вітер, і мряка. Попри всі перепони та негаразди, ми накупили собі сувенірів і вирушили до кози. По дорозі зайшли на дуже смачні налисники, на жаль, назву не згадаю, але десь на площі Ринок. 

Отож, козо. Якщо ви підписані на Юлю з хутора, то ви все знаєте. Якщо ж ні, Юля — блогер, яка живе у компанії стада овець і кіз. Її чоловік зараз у ЗСУ, а вона тримає господарку. Тварини ручні, доглянуті та просто прекрасні. І ось вона привезла своє ручне козо в магазин Коза-Дереза, щоб допомогти зібрати кошти на машину для наших хлопців. Ось такий рекламний трюк.

Ми заходимо в магазин і ось воно — козо. Спершу я побачила Юлю, а потім козо, яке сиділо у вітрині. Козичка просто прекрасна, я її погладила, а вона пожувала мій палець. 

Нас пригостили шампанським, я купила собі сувенірчик (всі кошти з продажів магазин передав на ЗСУ), а також зробила фото з Юлею. Загалом наша маленька зустріч пройшла чудово і я захотіла собі таке козо в хату. Але кіт би не зрозумів... Як і сусіди... 

А сама козичка поводилась дуже чемно, скубала сіно, давалась гладитись і навіть не мекала. Кілька разів поривалась піти погуляти Львовом, на людей подивитись, себе показати, випити водички крапельку. 

Ми ще трохи потусили, попрощались з козою та її власницею і вирушили далі на пошуки пригод. Через паскудну погоду було вирішено піти в музей. Тим паче сьогодні прекрасна нагода — вхід у всі музеї вільний! Запам'ятайте цю дату — 18 травня. Наша перша зупинка — музей етнографії та художнього промислу (пл. Ринок, 10, 2 поверх).

Тут ми побачили експозицію побуту та культури українського села XIX-XX століття. Все почалось з вертепу, потім Івана Купала, обжинки. Експозиція показує побут селян західного та східного регіонів. Ось це, наприклад, Тернопільщина. Борщівську вишивку всі знають.

І куди ж без автентичних народних костюмів, значно красивіших за сучасні шароварні віночки-барвіночки. Рушники, килими, ікони - все просто неймовірне. Але скільки було втрачено, через йбн блд русню....

А ось це  - зразки писанок з різних регіонів України. Тернопільські, до речі, знову в чорному кольорі.

А оці фігурки — це дитячі іграшки.

Ну і звісно — весільні костюми. Нехай Шанель та Версаче ховаються в темну печеру.

По дорозі до виходу оглядаємо  виставку картин. Досить цікаві та оригінальні, з купою деталей, які можна розглядати годинами. Але годин у нас немає — нас чекає ще ціла торба музеїв.

По дорозі заскакуємо в копальню кави, купуємо горнятко, пиво і ще кілька сувенірів. Думаю чи купити МЧ чашку з пиптиками, але вирішую, що не варто.

Наступна зупинка — Італійський дворик, зведений у 1580 році. Також тут  розташований музей "Королівські зали".

Королівські зали цікаві не лише своїми експонатами, а й здоровецькими тапками, які треба одягати на взуття. Я була тут кілька років тому, почитати можна тут. Насправді залів  більше, але у вільний день вирішили відкрити лише два. Тому ми досить оперативно справились з оглядинами.

Вирушаємо в одне з моїх найулюбленіших місць у Львові — барахолку біля Домініканського костелу. Тут можна знайти дійсно безцінні експонати. Коліжанка-харків'янка нарила надзвичайно дивний перстень. Походу з його допомогою можна викликати якогось шамана з Тімбукту. Але в кожного свій смак)

А нам час пакуватись додому. Помалесеньку гребемо в сторону залізничного вокзалу. По дорозі заходимо в "Рудий кіт", де ще пів години вибираємо різні смаколики. Коли вилазимо звідти, я розумію, що потрібно пришвидшуватись.

Але я ще не зрозуміла, що пришвидшуватись в нашому випадку — це означає летіти кабанчиком, а не фоткати красиві двері, які фоткати не можна. Ще трішки і я б вже їхала не в Тернопіль, а в камеру попереднього ув'язнення. Але все добре, йдемо далі. 25 хв, 20 хв, 15 хв. А залізничний ще далеко. Коли до відправки поїзда залишилось хвилин 5, нам до залізничного залишилось йти хвилин 10. Вмикаємо третю передачу і летимо наскільки  дозволяє здоровля. Я вже майже змирилась з тим, що ночуватиму на вокзалі на лавочці, але якимось дивом ми встигли. Залетіли правда в перший ліпший вагон і ще п'ятьом провідникам розказували нашу історію з запізненням поки йшли через весь поїзд. Червоні, мокрі та зашмаркані долазимо до наших місць. Вишиванки хоч викручуй. 

Серденько заспокоїлось, вишиванки та труси висохли, можна попити чайок.

Доїхали ми без пригод, в Тернополі звісно було холодніше ніж у Львові, тому поки я доперла до зупинки, змерзла як цуцик. Але поїздкою я задоволена, МЧ сувенірами також. До нових зустрічей, місто Лева. 

 Дата: 18 травня 2023

Тут можна почитати про інші пригоди у Львові