Бабина стодола. Про красиву природу, порнографію та рускіх младєнцев

 В останні місяці я беру приклад з кота: їм, сплю, знову їм і сплю. Результат: зайві 5 сантиметрів на стегнах і талії, депресія і бажання вбивати (лише москалів, звісна річ). Але прийшла пора брати з себе в руки. Тому записалась на табату, замовила собі красиве платтячко і вирішила повернутись до свого блогу. Минулого літа ми з МЧ вирвались на три дні на природу. Прочитати про початок подорожі можна тут і тут. А сьогодні я нарешті завершу свою оповідку, тим паче, що наш останній день відпочинку збігається з днем, коли йобнули по Кримському мосту. 

Першу половину дня ми провели в лісі, розглядаючи комашок та рослинок. Траплялись звісно пластикові пляшки та інші сліди людської  присутності, але в більшості прогулянка вийшла пречудова. Повертаємось на обід. 

В ресторані, де нам подавали їжу, якраз гуляли чи то день народження, чи то ювілей. Усі в вишиванках, красені та красуні. І ото сиджу я собі, топчу зупку з варениками, аж чую... Російський шансон. Різко підіймаю голову і з виряченими очима оцінюю ситуацію. В руці тримаю ложку і думаю кого то я маю йти товкти по чолі. Нарід бачить мою реакцію і з хіхоньками типу "Виключи, бо ще подумають, що ми якісь сєпари", вимикають музику. Мати Василева, які ж йолопи. Приходить МЧ, ми доїдаємо наші вареники і покидаємо цих довбнів на самоті зі своїми тупими жартами.

Це наш останній вечір, завтра на автобус і додому. Спершу вирішуємо полежати на лежаках, типу ми на морі. Але оскільки досить прохолодно, я лежу в кофтині й в шкарпетках з маленьким Ґроґу. Та й полежати довго не вдається, бо від твердого лежака в мене будуть синці.

Чимчикуємо на берег ставка. На щастя, лавочка не зайнята, тому сміло окупуємо її. Відправляю МЧ за рушниками в номер, щоб дупці було м'яко. Якраз захід сонця і перед нами відкривається чудесний краєвид.

В голову лізуть різні філософські думки, типу "чого москалі такі довбануті" і "як зробити атомну бомбу, щоб скинути на Москву, але врятувати всіх котиків і собачок".

На протилежному березі п'яні рибалки співають пісні, збоку тлумиться ще одна парочка. Ми ж чемно насолоджуємось тишею і спокоєм цього чарівного місця.

Періодично я зістрибую з місця з криками "Сфоткай мене"! МЧ приречено робить 1000 і 1 кадр, відбраковую половину і стогну, яка я груба. 

Захід сонця намалював свою картину, від якої просто неможливо відвести очей. Нас жеруть комарі, у воді плюскається риба, палає Кримський міст. Яке ж було б прекрасне життя, якби русні не існувало.

Чи варто говорити, що на це можна дивитись вічно? Поки інший люд пече і смажить на мангалі м'ясо, бараболю і рускіх младєнцев, ми з МЧ просто насолоджуємось природою і компанією один одного. Але комарі вже дожирають, тому все ж пора шурувати до хати.

На нас ще чекають залишки вчорашньої вечері, яку зараз з'їмо і цнотливо полягаємо спати в окремі ліжка. 

А тим часом за стіною походу знімають порнофільм. Чути звуки, які неможливо переплутати ні з чим іншим, крики, бійку та фразочки від яких волосся стає дибки. Я звісно не черниця з гірського монастиря, але таке ставлення до жінки у сексуальному плані дуже мене засмучує. Хоча може комусь таке до вподоби... 

Якщо вночі оті двоє секс-роботів не давали спати, бо тлумились як кролі, то вранці спільно давали хропака у мене за стіною, а потім знову волали один на одного. Побачити наживо тих циркачів мені не вдалось, бо нас чекав сніданок. Допиваємо каву вже на березі ставка.

З усі сторін вже торчать вудочки - рибалки несуть службу. А то я так непальоно фоткаю МЧ на їх фоні. Файний в мене чоловік, йо?

Сумки спаковані, до автобуса ще годин три. Першу годину торчимо в альтанці. Гудять бджоли, літають мухи, знайомі коти ганяють туди-сюди. А мене намагаються обвести навколо пальця шахраї в  OLX. 

Вирішуємо йти вже на зупинку, а раптом щось інше буде їхати. На жаль, за 2 години по дорозі проїхало 2 машини і то не в сторону Тернополя. Але мені цей час пройшов дуже швидко, бо я спілкувалась з якимось зеком з зони, який хотів виманити в мене бабло. Не вдалось, ги-ги. 

Наступну годину я спостерігаю за качками та курками, які топчуться біля нашої лавки. Нарешті автобус приїхав і кучерявими селами допер нас до Кременця. Але в Кременці страшна злива і моя ідея ще походити центром міста провалилась з гучним тріском. Тому зручненько вмощуємось в бусі і через годину ми вже вдома.

Наша поїздка хоч і була дуже коротка, але я змогла відпочити, перезавантажитись і на деякий час забути про новини та весь цей жах, що проживає наша країна. Невеличкі поїздки, смачна їжа, фільми, книги, хобі - такі дрібниці допомагають зберегти психіку в більш-менш стабільному стані. Адже ми потрібні Україні здорові. Вистоїмо і переможемо! 

 

Дата: 8-10 серпня 2022

Тут читаємо про нашу поїздку в Кременець. Якщо маєте час і бажання, залиште, будь ласка, коментар. Дякую )