Мандруємо замками Тернопілля - Скалат

Скалат у мене завжди асоціювався з бараболями. Коли я бачила на горизонті вежі - все. Я розуміла, що попереду він - город. Але, як я вже писала раніше (Бараболя - наша доля, або як Люба готувала шарлотку), на бараболі ми їздити перестали і це стало для мене величезним щастям. У селі поблизу Скалата ми проводили майже все літо. Для нашого пуделя Томіка це був рай, хоча він і отримував кілька разів по хребту від сусідів, оскільки кусав за ноги всіх чужих. Останні кілька років я до села не їздила, але цього року вирішила показати МЧ місце, де пройшло моє босоноге дитинство. Заразом і вежі подивимось, тим паче їх реставрували.

Я завжди хотіла туди потрапити й нарешті моя дитяча мрія здійснилася. Як розповідають місцеві, раніше з веж вів довгий підземний хід протяжністю 12 кілометрів в сторону Гримайлова. До кінця не доходили навіть найбільші відчайдухи, оскільки хід осипався. Зараз основний вхід замурували і місцевим хлопчиськам вже немає де лазити. 

Автобуси на Скалат ходять кожні 30 хвилин. Зупинка одразу біля веж - пропустити неможливо. Квиток вартує 30 гривень. Білетер питає чи я часом не відома блогерка. Я то типу блогерка, але точно не відома. Тому кажу, що він помилився. Через 5 хвилин він приносить мені планшет з відео блогерки, яка дійсно дуже схожа на мене. Кажу йому, що то не можу бути я, бо в мене щелепа побудована таким чином, що російською говорити не можу. Після цього продовжуємо екскурсію. Зараз зайти можна у 2 вежі з чотирьох. Також вільний хід у підземелля замку.

Містечко Скалат відоме ще з 1564 року. Майже три століття замок гарантував мешканцям захист від ворожих нападів. А у 1600 році місту (тодішня назва Денбно) було надане Магдебурзьке право, що значно сприяло культурному та економічному розвитку міста.

Замок було зведено на місці давніших оборонних споруд у 1630 році. Кути замку були укріплені чотирма вежами. В основу структури башт та мурів закладені правильні геометричні форми. Досі збереглися бійниці з допоміжними отворами, в які вставлялись опорні механізми під гармати. В галереї прорізані бійниці для ручної вогнепальної зброї. Замок було зведено досить незвично - поруч заплава річки Гнилої, трохи далі суцільні болота.

Місто мало свою систему укріплень, що значно підвищувало оборонну здатність міста та замку. Під час Хмельниччини замок був зруйнований. В кінці XVII століття його знову відбудували коштом Яна Фірлея, який використовував його як власне помешкання. До кінця 30-х років ХХ століття замок був у власності родини Водзіцьких, які підтримували споруду в належному стані.

В роки І світової війни замок знову був повністю зруйнований. Після II світової війни територію замку використовували для господарських потреб. У 60-ті роки було почато роботи з відтворення комплексу, було відновлено оборонні вежі. Зараз у вежах виставлені для огляду невеликі експозиції. Наприклад, знаряддя доби палеоліту, неоліту, виставка картин.

Зрозуміло, що колишні багатства Скалатського замку були вивезені вже давно, і я не здивуюсь якщо вони виставлені у музеях Варшави або москви. Сьогодні можна відвідати два поверхи однієї вежі, три поверхи іншої та 2 підземелля. Одне з підземель дуже коротке - я підозрюю, що саме тут і був знаменитий підземний хід.

В іншому підземеллі, мабуть, колись була їдальня. Є піч та столи (сучасні звісно). Чомусь саме тут дуже моторошно, можливо привиди які блукають? На першому поверсі другої вежі можна побачити невелику колекцію озброєння.

Другий поверх - виставка робіт відомого скульптора Івана Мердака. Він входив у десятку найкращих скульпторів Радянського Союзу, а біля німецького міста Гамбург існує цілий парк, прикрашений його роботами.

Взагалі-то кожна веж зветься відповідно до орієнтації - Північна, Південна, Західна, Східна, але з орієнтуванням на місцевості в мене дуже туго, тому не знаю яка де. На третьому поверсі - вишиванки. На цьому власне і все. Більше в замку дивитись нічого. Але в порівнянні з тим, який був замок за часів мого дитинства - все змінилось. Реставровано мури, відтворено в'їзну браму, підвісний міст, відновлене черепичне покриття веж. Також розчищаються підземні ходи. Тому раджу не пошкодувати 30 гривень і внести свою лепту у відновлення старовинної споруди.

А ми тим часом проходимо повз костел у неоготичному стилі. До слова, збудований він у 2002 році.

Одразу за замком розкинувся парк, який веде просто до Скалатського ставу.

Поруч - річка Гнила або Гнилка, яка кажуть на неї місцеві.

Став рукотворний, як розповідала моя мама, колись на його місці була просто невелика калабаня. У Скалаті також збереглось кілька давніх будівель, але на жаль вони знаходяться в плачевному стані. Тому замість них ми з МЧ відвідали місця мого дитинства, а там і додому пора. 

Дата: 23 серпня 2020

Прочитати про подорожі Україною можна тут