Мандруємо Тернопільщиною - Вишнівецький палац

серпня 05, 2020

Мандруємо Тернопільщиною - Вишнівецький палац

Ура! Ура! Ура! Нарешті Люба та Андрій вирвались з лабет повсякденності і виїхали за межі Тернополя. Ремонт, бардак в хаті, пустий холодильник і навіть нещасні очі кота не змогли нас зупинити на шляху до мети - Вишнівця! Звісно, кілька днів перед тим МЧ збирався йти на роботу в цей день, але мої плачі, стогони та засинання зі словом "Вишнівець" на устах зробили свою справу - ми їдемо!

Вранці підйом о 7.00. Але з якогось дива вийшли ми за півгодини до відправлення автобуса. А я вже настільки звикла ходити пішки, що думка поїхати на вокзал маршруткою у мене навіть не виникла. В результаті захекані влітаємо на 8 платформу. І то треба було так гнати? Бус ще 15 хвилин торчав на вокзалі. Нарешті їдемо! Я тільки встигла зручно вмоститись та витягнути печенько, МЧ смачно захропів - аж ось і Вишнівець. Вилазимо на автостанції. Це страшна обдерта будівля з висячими замками на дверях. Йдемо в найближчий магазин. Продавчиня каже, що автостанція вже давно закрита. Мда... Вона також нам вказує шлях до палацу. Йти від автостанції хвилин 10-15. МЧ, як людина нового покоління, користується навігатором, тоді як на дорозі вивішені величезні банери палацу зі стрілками, які вказують напрям. Бачимо церкву - якраз правиться служба.

Виходимо в центр містечка - тут стоїть пам'ятник Шевченку. Облаштований невеличкий скверик, але тут ми зупинимось потім.

По дорозі нам також зустрічається пам'ятник полеглим воїнам УПА.

До речі Вишнівець старіший за Тернопіль. Перша писемна згадка датується 1395 роком. Саме тут князь Дмитро Корибут побудував перший замок, щоб захиститись від татаро-монгольських набігів. Аж ось і брама палацу! Її збудували на честь приїзду короля Польщі.

У XV столітті цей замок став родовим гніздом роду Вишневецьких. Тут народився легендарний засновник Запорізької Січі Дмитро Вишневецький (Байда). На території палацу встановлена пам'ятна могила цьому славетному ватажку козаків, адже сам він загинув у Стамбулі.

Саме тут у 1651 році утримувався в полоні Богдан Хмельницкого, якого зрадив кримський хан. А в 1672 році сама фортеця була зруйнована, а населення вирізане турецько-татарською армією.

Вхід у палац коштує 80 гривень. Ми купуємо квитки і проходимо на територію. Газони покошені, стоїть дерев'яна альтанка в якій можна відпочити. Сам замок реконструювали, але вже помітно що минуло кілька років. А стрижів стільки! Все обліплено гніздами, птахи літають та співають як скажені.

Вишнівецький палацово-парковий комплекс збудований у стилі французького ренесансу. Будівництво було розпочато на початку XVIII століття на руїнах родового замку князів Вишнівецьких останнім представником роду Михайлом Серватієм - коронним гетьманом литовським. Навколо палацу було створено розкішний парк, а інтер'єри вражали своєю розкішшю. Розквіт резиденції припадає на кінець XVIII - початок XIX століття, коли власниками були графи Мнішки - найближчі родичі князів Вишнівецьких. Територія парку тоді складала 219 га. Вражала і бібліотека, яка нараховувала 15 тисяч томів, серед яких було багато стародруків, рідкісних видань та оригіналів листів королів, царів. Сьогодні відреставровано лише кілька залів. В першому залі загальна інформація про замок, фотографії колишніх інтер'єрів та невелика колекція картин.

В наступному залі - експонати трипільської культури, знайдені в долині річки Горинь, біля села Бодаки. В мені прокидається історик і я навіть згадую що таке нуклеус - знаряддя для обробки каменю.

Наступна наша зупинка - дзеркальна зала. Вона була відкрита 19 червня 2018 року за кошти посольського фонду США та Міністерства культури України. На відкриття приїжджала Марина Порошенко. Дзеркальна зала мені сподобалась, але як на мене тут дещо темнувато. Мені одразу нагадалась дзеркальна зала Версальського палацу...

Але, що мені більше сподобалось у Вишнівці - нема шаленої юрби туристів і можна сміливо робити фото, які заманеться.

У XIX столітті палац переживає період занепаду через часту зміну власників. Значних руйнувань завдала пожежа 1943 року. Лише у 60-х роках ХХ століття були відбудовані фасади. Відродження палацу розпочалось в кінці ХХ століття і триває й надалі - дзеркальна зала тому приклад. А МЧ тим часом прицінюється до інтер'єру. Йому, наприклад, сподобались ось ці крісла і він вирішив поставити їх нам на кухню.

Наступна зупинка - другий поверх. Там також невелика колекція живопису та залишки колишнього інтер'єру. Цікаво, що найбільше шедеврів з колекції було вивезено до москви. А куди ж іще? В одному з музеїв на красній площі можна побачити картини з нашого Вишнівця. Такого багатства, яке мав Вишнівець, не можна було знайти більше ніде. А що залишилось?

Перший та другий поверх були оздоблені голландською керамічною плиток із 45 тисяч частинок. І на жодній малюнок не повторювався! Більше 100 кімнат палацу називали за кольором стін, вони були оздоблені китайським шовком, золотом, сріблом, бісером. У замку була величезна колекція зброї та рицарських обладунків, а картин було стільки, що не залишилось місця для їх зберігання.

Сьогодні комплекс займає всього 11,5 га. В часи радянської доби тут розташовувались будинок культури, кінотеатр, бібліотека та профтехучилище.

Ми виходимо з палацу і йдемо в парк. Хоча парком це складно назвати - просто зарослі. Тут пасуться вівці та коні.

Десь тут має бути 300-річний бук. Але ми його не знаходимо, тому я фотографуюсь просто біля величезного дерева.

Рятуємо равлика.

Повертаємось назад, адже я хочу сфотографуватись на балкончику! Це козирне місце для місцевих випускниць. І дійсно вид відкривається дуже красивий.

По дорозі знаходимо старезну кам'яну лавку - кажуть, що тут сидів Тарас Шевченко, адже свого часу він відпочивав у Вишнівці. Можливо тут також сидів і Оноре де Бальзак, який у 1848 році приїжджав до своєї коханої Евеліни Ганської.