Як Люба їздила на оперу

Де та грьобана реберня?

Катерина Я.

Коли я запитала свого МЧ чи не хоче він поїхати на оперу, то він відповів, що почекає мене три години під оперним театром. А коли почув ціну квитка, заявив, що він краще буде пити пиво з другом, поки я буду гульдибанити у Львові. Тому обставини так склались, що пізнавати цей вид мистецтва я поїхала з мега-позитивною Катериною з роботи. Розпочалась наша поїздка не найкращим чином. У плацкартному вагоні потягу "Київ-Ужгород" стояла тропічна спека. Чи то там вогнище розпалювали, чи то вагон був утеплений - невідомо. Але факт залишається фактом - ми потрапили назад в минуле у серпень місяць. А ще якийсь хлопака почав нам розповідати жахливі історії про те, що квитків назад до Тернополя нам не бачити, як власних вух. Маячня! Квитки ми взяли без проблем і вийшли з вокзалу. Місто Лева зустріло нас покоцаним асфальтом і калабанями. Садовому -1 до карми. 

Катерина хоче в реберню. І я б не відмовилась щось перекусити, бо зрання ми бачили тільки банани і яблука. Але перед тим вирішуємо заскочити в Собор Святого Юри, тому що моя супутниця там ніколи не була. Ми сідаємо на трамвай і їдемо. Але, на жаль, я переоцінила свої знання Львова і вийшла зовсім не на тій зупинці де треба. В результаті вийшла імпровізована прогулянка по місту і зустріч з пам'ятником Грушевському. 

Бачу куполи. Думаю, що то Собор. Поки йдемо, розглядаємо неймовірну архітектуру міста. Я просто тащусь від цієї краси. 

От журбинка. То ж не собор, а Латинська катедра біля оперного! Ти диви, яка халепа. Ну що ж, вибору немає. Йдемо на пошуки легендарної реберні. Народу в Львові море! Звідусіль чується польська, німецька, англійська. Ну і звісно москалі якогось дива приперли на Бандерівщину. Певно для того, щоб купити туалетний папір ПТН-ПНХ. Особливо довгі черги біля "П'яної вишні". 

Але нам не до наливок! Ми хочемо ребра! Наш вказівник - Копальня кави. А там трошки вперед і побачимо. Отаке пояснення. Ми обійшли навколо ратуші, біля Арсеналу, знайшли наливкарню, Дім Легенд. А реберню як шляк трафив! Нарешті ми доглупали запитатись у продавців. Як виявилось, реберня знаходиться біля Арсеналу. Оце так поворот! Ми заходимо в реберню, а там людей як тарганів. Черга нівроку. Ми з Катериною понюхали запахи, попускали слюні і, похнюпивши носи, пішли в "Місько Пструг". Їсти!

Місько зустрів нас порожніми столиками та затишною атмосферою. Як виявилось "Пструг" - це форель по-гуцульськи. Ми замовили собі по рибці та салат "Цезар". Так як я тимчасово на дієті і алкоголю не вживаю, Катерина пила за двох. Їй навіть два стопарики принесли. 

Поки чекаємо на форель, топчемо салат.  Няма-няма. Катерина каже, що медовуха неперевершена. З корицею. Салат ми стоптали швидко, а пструг все не несуть! Скоро слюні через вуха почнуть витікати.

Нарешті настала ця визначна мить! Нам принесли рибку! Яка ж вона смачна була. А ціна в неї ще краща. Як добре, що мій МЧ не бачив чек, який нам принесли.

З тяжкою душею віддаю важко зароблені моїм чоловіком гроші і йду на вихід. Ми з Катериною вирішуємо прогулятися, а потім сходити десь на каву. Але прогулянка Львовом в суботу - це дуже важке випробування. Потрібно постійно боротись з потоком туристів і старатися не дати в чоло кожному "рускоговорящему". Отака я стала нетерпима і принципова. Честь мені і хвала!

Магазини сувенірів манять мене і я таки не змогла пройти повз. Хочеться всього і зараз, хоча розумієш, що ті дрібниці потім будуть припадати пилом в кутку шафи. Але я таки вийшла з магазину не з пустими руками. У сумці в мене лежить обгортка для паспорта, на якій намальована летюча синя кобилка в квітах. 

Шукаємо кав'ярню. Одна, друга, третя кав'ярня не підходять вибагливій Катерині і вона веде мене в кав'ярню "Під синьою фляжкою". Темно, затишно і зимно. 

Від кави, як і від медовухи, я знову відмовилась і взяла собі карпатський чай. Пенсія... 

В приємній розмові час промайнув швидко і ми почали хутенько збиратись. На чекає опера "Бал-маскарад". Туристів на вулицях не поменшало, а от вуличних музикантів побільшало. Цікаво. Але треба поспішати. Фото біля пузатого дядька...

... на фоні театру і до входу.

Ну що за халепа! І тут юрба! Купа поляків слухають екскурсовода, а ми намагаємось пролізти до гардеробної. Але, як виявилось, не все так просто. Гардеробні тут є окремо для партеру, лож та балконів. Нарешті, з допомогою трьох людей, ми знайшли вхід на балкони. Ось і наші місця. А поки ще є час до вистави, ми робимо фотографії та читаємо буклет. 

Оперний театр дуже красивий. Трішки за оздобенням схожий на наш тернопілський, але в три рази більший.

 А тим часом народ починає збиратись. Нас оточили з усіх сторін поляки. Ми з Катериною опинились в окупації. А поляки, які сиділи зліва, ще й тихенько попивали коньчок з пляшки (цілу оперу!). І ще кажуть, що українці бухають... Але пролунав дзвінок. Починається...

Опера "Бал-маскарад" Дж. Верді розповідає про трагічне кохання графа Річарда та дружини його найкращого друга — Амелії. Ми думали, що позасинаємо на тих кріслах, але все виявилось не так страшно. Завивання співаків перекладається на українську мову на табло. Місце дії змінюється швидко, події розвиваються. Тут і відьма, і заколот, і привиди на цвинтарі. Короче, повний фарш. Три години промайнули дуже швидко. А остання дія - сам бал - був просто грандіозним.

Неймовірні костюми, танці, ну і смерть Річарда від кинджала найкращого друга. Бідна Амелія (до речі, досить пишнотіла жіночка) виє над тілом свого коханого. Що може бути краще? Шкода графа, класний був пацан. Ми пожурились і пішли на вихід. ООО. Як гарно підсвічується театр.

Оперу треба обговорити за філіжанкою кави. Тим більше, що до поїзда ще цілих дві години. Ми знайшли досить затишне місце - кав'ярню-аптеку. Ціни, звичайно, нас не потішили, але ж то Львів. Вишкрібаю останні копійки чоловікової зарплати і замовляю чай та пиріг із шпинатом. Катерина ж вирішила спробувати штрудель. Ми стоптали ту всю смакоту за декілька хвилин, попросили чек і офігіли. Ціна штруделя бідолашної Катерини виявилась дещо космічною. Але  з грішми треба прощатися легко. Тим більше, що за словами Катерини штрудель був дуже смачний. Хоча українську захланність не так то і легко викорінити, тому офіціанти залишились без чайових. Нам ще до Тернополя їхати! Ми прощаємось зі Львовом і сідаємо на трамвай. Пригоди продовжуються. Якийсь хлопака в трамваї шукає готичний костел. Але, як не прикро, в трамваї немає жодного львів'янина. Як сказала Катерина, всі місцеві вже давно сидять вдома. Лазять тільки туристи. Спільними зусиллями ми знаходимо костел і знайомимось з хлопцем. Ним виявився Соломон з Краматорська. Я його дещо увігнала в ступор запитанням чи не страшно йому було їхати на Бандерівщину. Бідолаха щось промямлив "що всі ми люди". Але чемно з нами розпрощався і пішов у ніч... А ми вже на вокзалі і чекаємо на потяг. Чудовий день, чудова компанія, чудова їжа і чудова опера. Ще колись поїдемо на "Кармен". Надіюсь, що МЧ складе нам компанію... І навіть не буде збагачувати оперні арії своїм храпом :) 


Дякую усім, хто дочитав до кінця і буду вдячна за лайки та коментарі. 

Дата: 7 жовтня 2017 р.

Прочитати про те, як МЧ дегустував вегетаріанську кухню у Львові, про історію з канапками та інші львівські пригоди можна тут.