"Долі та фурії". Цитати з книги

РОМАН АМЕРИКАНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ ЛОРЕН ҐРОФФ "ДОЛІ ТА ФУРІЇ" СТАВ БЕСТСЕЛЕРОМ  NEW YORK TIMES ТА ОПИНИВСЯ У СПИСКУ УЛЮБЛЕНИХ КНИЖОК БАРАКА ОБАМИ. ЦЕ ІСТОРІЯ ПОДРУЖЖЯ, ЯКА РОЗГОРТАЄТЬСЯ НА ПРОТЯЗІ 25 РОКІВ. ЧИ СПРАВДІ ЦЕ ТАКИЙ ІДЕАЛЬНИЙ ШЛЮБ, ЯК ВВАЖАЮТЬ ОТОЧУЮЧІ? ПРОПОНУЮ ДО ВАШОЇ УВАГИ ДЕКІЛЬКА ЦИТАТ З РОМАНУ.

  

• ... - Ну ось, хлопці. Останній рік людства. Потім буде Новий рік і проблема Y2K. Літаки падатимуть з неба, комп'ютери вибухатимуть, атомні електростанції вийдуть з-під контролю. Ми побачимо спалах, а потім бездонна біла порожнеча поглине на усіх. Кінець. Finito, людський експеремент. Так будемо жити. У нас залишився ще цілий рік!

• Сорок. Ми ризикуємо тим, що в мозку дитини можуть виникнути якісь відхилення. А може, воно й накраще, якщо дитина буде тупенька. Розумні тікають, щойно спинаються на ноги. А дурненьке пробуде з нами подовше. Хоча, з іншого боку, якщо ми будемо зволікати з цим, то різатимемо йому піцу, аж поки нам не стукне по дев'яностро три. Нам треба зробити це якомога швидше...

• Приречені люди святкують мир, кидаючи бомби в небо.

• Лотто стало гидко, що для декого шлюб - це така мізерія.

• Йому завжди хотілося назвати собаку - Собакою. Або Пес, Дог. Дивно, але від хвилювання раптом вийшло: Бог. "Бог. Приємно познайомитися, Боже", - сказала вона. Взяла цуценя і подивилася йому в мордочку: "Це найрозумніше з епістемології, що я коли-небудь чула".

• Дружина фермера в Канзасі, яка раніше була всього лиш домогосподаркою, яка мусіла збирати фрукти, підтирати зади, збивати масло і так далі, виконуючи тепер тільки половину хатньої роботи, може перетворитися з дружини на творця. На своєму комп'ютері вона може слухати лекції про найостанніші новації, вона може дивитися нові п'єси, лежачи вдома на дивані, вона може навчитися сама писати музику, вона може створити нове бродвейське шоу, і для цього їй не треба жити в бездушному третьому колі пекла, яким є Нью-Йорк.

• Ні, подумала вона. Не буде так, що він знову вибере оту дружину замість матері. Не тоді, коли Антуанетта віддала йому все. Без неї він ніколи не став би тим, ким був. Він ніколи б не прославився, якби вона його до цього не готувала. Хлопчики належать своїм матерям. Пуповина перерізана десятки років тому, але вони завжди будуть поділяти темну, теплу купіль.

• "ВДОВА. Це слово само себе поглинає", - як сказала Сільвія Плат, котра поглинула саму себе.

• - А в мене немає дітей, - зауважила вона. - Мені шкода, - сказав він. - А мені ні. Найкраще рішення в моєму житті, - заявила вона.

• Так чи інакше, а незважаючи на її переконання, розум, здібності, вона стала просто дружиною, а дружини, як відомо, невидимі.

• Та було ще щось, набагато гірше. У той час, як вона почала писати, вона покинула його. Він був заглиблений у свою роботу. Вона повернулась, а він навіть не здогадувався, що вона його покидала. 

• Welh dunkel hier! Співає Флорестан в опері Бетховена "Фіделіо" - опері про шлюб. Більшість опер, і то правда, присвячені шлюбу. Та мало який шлюб заслуговує на те, щоб його увінчили в опері. Яка тут темрява! Ось про що співає Флорестан.

• Матильді знадобилося чимало часу, поки вони сиділи там, на веранді, обливаючись потом у тиші, щоб сказати цьому хлопчику:-"Ні, я не цікава". Вона знала, що вона цікава.

• Вони могли жити на одному щасті у своїй гламурній бідності, у своїй квартирі. Вони були стрункі, як фавни, від нужди, якою була вщерть наповненався їхня квартира.

• Ці жінки навколо неї були фантомами людей. Шкіра, натягнута на обличчя. Відкусивши три шматочки вишуканого делікатесу, вони закочують очі та бідкаються, що переїли. Бряжчать платиною та діамантами. Люди-гнійники.

• Незнайомець, який страшенно поспішав, ковзаючись вкритим кригою тротуаром, зазирнув до них у вікно. Він побачив людей, які сиділи колом і співали, осяяні чистим білим світлом ялинки. Серце в нього раптом підстрибнуло, а цей образ назавжди врізався йому в пам'ять. Він стояв у нього перед очима навіть після того, як він повернувся додому до своїх дітей, які вже спали у своїх ліжечках, до своєї дружини, яка марно намагалася зібрати докупи триколісний велосипед без викрутки, по яку він оце й бігав, щоб позичити. Цей образ ще довго не йшов йому з голови й після того, як діти розгорнули свої подарунки, а потім позакидали свої іграшки купами паперу, а потім стали занадто дорослі для них і покинули свій дім, своїх батьків і своє дитинство, а він та його дружина дивилися одне на одного, дивуючись, як жахливо швидко все це сталося. І всі ці роки співаки в колі м'якого світла з квартири в підвалі кристалізувалися в його уяві, перетворившись у саму ідею того, як має виглядає справжнє щастя.