Вихідні у Києві. День другий. Пирогово

Інколи шкодую, що я жайворонок. Коли всі інші нормальні люди сплять до 9.00, я вже години дві дивлюся у стелю. Але коли збоку дрихне ще одне тіло - хоч є чим зайнятись. То тіло можна почухати, полоскотати, подути у вухо. А коли воно тобі ще й спати не давало своїм храпом - кайф від чухання у 100 разів більший.

Цим я і займалась години до дев'ятої. Потім попили кави з шоколадкою, а поки чекали на бараболю, ми з Світланою згадували молоді студентські роки та колишніх кавалєрів.

З'їли бараболю, дочекалися в гості родича Сергія - буковинця Мішу - мову якого я майже не розуміла, і поїхали в музей Пирогово.
Як для Києва - добирались ми зовсім трошки - всього 25 хвилин маршруткою і 2 кілометри пішки. Поки йшли - вирішували яким чином нам попасти на територію музею. Був варіант законний - купити квитки в касі. А був варіант незаконний - зайти в ліс і перелізти через плота. Але хоча бажання пройти на халяву було досить сильним - квитки всього по 30 грн. зробили свою справу. Тільки зайшли на територію - магнітики! Ну і купа всякого класного барахла. От інколи купиш щось, а потім думу гадаєш... І нащо воно мені? Але цього разу обійшлося лише магнітиком... 

Старовинні хати, вітряки і різноманітні цікавинки, типу дерев'яного ровера. Щелепа відвалювалась від захоплення. Описувати немає сенсу. Це треба бачити...

Йдемо ми йдемо... Глип! Китайці. У жовто-блакитних віночках. Ну хлопець звісно був без віночка. Респект і уважуха. Навіть китайці люблять Україну!

Крім прекрасної архітектури та природи в музеї було багато чого цікавого. Наприклад, ми послухали невелику лекцію про ляльки-мотанки. І я таки купила собі маленьку лялечку-подорожницю. Нехай мене оберігає. А ще ми продегустували медовуху. Ням. МЧ купив собі пляшечку і я нагострила вже на неї зуби.

 

Також тут є ринок, де можна накупити всякої всячини. Ну і звісно тут пропонують страви української кухні, які можна посмакувати під відкритим небом. Ми страв не куштували, бо мали з собою сало! Знайшли лавку, розклали харчі, виявили, що забули цибулю і ножа. Але є добрі люди. Сало порізали. Я, мабуть, не щира українка - сало в рота взяти не можу. Тому я викрала декілька печеньок, і поки народ наминав, пішла далі на оглядини. Люблю бувати на самоті. Походити, все обдивитись. Або сісти десь в затишному куточку, спостерігати за людьми і торчати від цього. 

Коли повернулась - сала вже не було. Ми склали манатки і помалу повернули на вихід. На жаль, все обдивитись ми не встигли - підпирав час. 
Туди-сюди, склали сумки, з'їли салату і на трамвай. Нещасний бус на Тернопіль вже нас чекав. І чекав лише з одномісними боковими місцями. А я так хотіла закинути ноги на МЧ... 

Ми попрощались, всілись і покинули Київ. З якогось дива я отаборилась в самому кінці маршрутки. МЧ попереду. Я мужньо терпіла дві години, але коли мене в черговий раз підкинуло на ямі, я пересіла. Нехай тепер МЧ трясе. Хоча на його місці було не краще. Години минали. Неперевершений "комфорт". Я трохи спала, трохи вмирала. Чудова поїздка. Нарешті зупинка на 20 хв. Ми дістали канапки, але їм не судилося бути з'їденими  нами. Три собачки відчули добрі серця і крутили хвостами доти, доки канапки не перекочували у їхні животи. Останні декілька годин промайнули дещо швидше, бо ми вже сиділи поруч. І ось Тернопіль. Тихий та спокійний. Рідна Рогатка і дім. 

Поїздка була чудова. Важко передати словами емоції, які переповнювали мене ці два дні. Київ - прекрасне місто. А моя хороша Світлана, такий же хороший Сергій та Улянка, коханий Андрій - зробили цю невеличку подорож незабутньою.)

Читайте початок тут: Вихідні в Києві. День перший. Ботанічний сад та шалена бабуля.


Почитати про пригоди Люби у Львові, Києві, Карпатах та інших куточках чарівної України можна тут