Вихідні в Києві. День перший. Ботанічний сад та шалена бабуля.

Нестабільний курс валют та закінчення візи надовго закрили мені вікно в Європу. Це дало зрозуміти, що і в Україні є багато чудових місць, куди можна поїхати. Тому я вирішила скористатись запрошенням моєї подруги Світлани та її чоловіка Сергія, які проживають у Києві. І ось я спакувала сумку, взяла коханого під пахву і вирушила у мандри.

Плацкарт зустрів на тишею та сонним сопінням. Ну майже тишею... Адже завжди знайдеться той, хто хропить на весь вагон. І він, звісно, був наш сусіда. Хоча на станції у Вінниці виявилось, що то не він, а вона. Решта ночі пройшла без пригод.

Я, як жайворонок, відкриваю очі годині о 6.00. А як я не сплю - не спить ніхто. І мені байдуже жайворонок ти, сова чи дятел. Шкода, що мені не вдалось почухати свого МЧ, який дрих на верхній полиці. Лізти туди для мене - вершина акробатичного мистецтва. Ми склали матраци і дістали канапки з ковбасою. Поки їли - приїхали в Київ. На вокзалі нас зустріли і повезли на вулицю, назву якої з першого разу вимовити неможливо. Потім були обнімашки, подарунки, картопля та канапки. А згодом зі мною сталась ганебна пригода в душі, про яку я тут писати не буду. Ржали довго. 

Після ситного обіду ми вирушили у Ботанічний сад. І тут в метро я відчула себе Ганькою зо села. Хвиля людей занесла нас в метро і винесла. Я мертвою хваткою тримала руку свого МЧ і намагалась не загубити Світлану та Сергія в юрбі. Як добре, що вони високі.

По дорозі ми ще побували біля політехнічого університету. Було б цікаво тут навчатись.

І ось, після довгої дороги, ми прибули на місце. Бузок пахне - життя прекрасне! Ми звісно все " обфоткали" і пішли гуляти. 

Радості було повні штани. Надибали оранжереї. Вхід - 20 грн. Сергій вирушив на розвідку і приніс нам чудову новину. Головне в даній афері - зробити "морду кірпічом" - і тоді можна пройти безкоштовно. Що ми успішно і зробили. Звісно відсутність законного квитка у кишені дещо пришвидшила споглядання екзотичних рослин.

У оранжереї ми знайшли ще одну теплицю. Але на вході стовбичила підозріла бабуля і вимагала з народу 10 грн. за вхід. Як підказувала мені інтуїція - це була прибиральниця, яка вирішила дещо підзаробити.

Ми гуляли, споглядали чудовий вид на Дніпро, видряпувались на гірку та блукали дрімучими стежками. Стомлені, приземлились біля фонтану і дивились, як хлопчики виловлювали з нього копійки. Як не прикро, але й мої 15 копійок не оминула ця гірка доля... 

Поїхали на Хрещатик. Дорога та голод привели нас у "Пузату хату". Самообслуговування завжди викликало у мене панічний страх. І з того переляку я взяла собі зовсім не потрібну і не смачну (для мене) страву - свинячу відбивну.  

Коли я була минулого року в березні на Майдані - ще стояли барикади та намети. Зараз тут: велетенський тризуб зі лампадок, стенди з фотографіями та квіти на місцях, де гинули хлопці. Люди не забули своїх героїв.

На Хрещатику грали вуличні музиканти. А біля них стрибала шалена бабка. Синя кофта, червона спідниця та величезний заряд позитиву та бадьорості. Я б склеїла ласти вже після першого такого танцю. А бабка все танцювала і танцювала. 

Приїхали ми втомлені та щасливі. Подивилися фото, повечеряли та полягали спати. Я заснула миттєво. Але прокидалась чотири рази. А все тому, що мій ненаглядний хропить, як трактор. В різних тональностях. У мажорі та мінорі. Вчетверте прокинувшись - я була ладна його вбити. Копнула і повідомила, що якщо не припинить - його чекає швидка смерть. МЧ розлупив одне око, сказав: "Добре", - і закинув на мене свою важку руку. Вбивство не відбулось. Я заснула. А  вранці розпочався новий день...

Продовження тут

Почитати про пригоди Люби у Львові, Києві, Карпатах та інших куточках чарівної України можна тут