Як ми купали кота

Сьогодні велике свято - ми з МЧ вихідні! У нас на сьогодні грандіозні плани - валяння до обіду в ліжку, поїдання запасів з холодильника та прогулянка центром Тернополя, в якому ми, мабуть, не були вже рік, відколи поселились в селі Петриків. Але згодом у нас з'явилися ще дві справи - вигулювання кота та купання кота. 

Тому після сніданку (годині так о 12), ми дістаємо найбільший жах коці - повідок. Коли на коцю одягнути повідок - у нього втрачається здатність ходити та стрибати. Він може лише одне - лежати... Тому ми тягнемо його по підлозі до вхідних дверей, а там вже беремо на руки. Коли кіт опиняється в садку на траві, здатність ходити у нього дещо відновлюється - процентів так на 50. Він обережно досліджує територію, аж поки вівчарка Діна (яка на щастя сидить у вольєрі) не починає гавкати. І тут я побачила механізм інстинкту в дії. Хоча наш кіт бачив дерева лише через вікно, у разі небезпеки він в паніці чіпається за то дерево, як за рятівну соломинку і починає на нього дертися. Якби не повідок - ліз би МЧ на то дерево - знімати нещасного кота. Але повідок не дав котові відчути себе альпіністом і тому він, задерши хвоста, кидається у протилежну від собаки сторону. Я в паніці, МЧ в паніці, кіт в паніці! Вигуляли кота називається. Ловимо нашого страхопуда і беремо його на руки. Під час рятівної операції, кіт загнав свій кіготь просто МЧ у зап'ястя. Несемо коцю у безпечне місце - в хату. Відчувши свободу - він одразу ж гайнув туди, де його ніхто не дістане. А тим часом, я, як любляча дружина, несу МЧ йод - обробляти бойові рани... 
Давши котові відійти від стресу, ми готуємось до нового завдання - водних процедур. На той час кіт вже виліз зі свого сховку і мирно сопів на дивані. 

А я, тим часом підло налаштовую водичку в душі. Як тільки лапки кота торкнулися дна ванни - він відразу ж відчув небезпеку і дав дьору. Але МЧ був напоготові! Він зловив кота за жбари і я змогла намочити задню частину та хвіст. Кіт не витримав і зібравши всю свою котячу мужність вирвався з сталевих обіймів МЧ. Але.. Двері замкнені. Кіт знову опиняється у ванній, і тепер його задня частина намилюється шампунем з вітаміном Е. Що може бути краще ніж запхати руки у пухнасту намилену котячу шерсть. Але кіт не поділяє мого захвату - і знову тікає. Його гордість - пухнастий хвіст - висить мокрою тряпочкою. Коли кіт вже втретє опиняється у ванній - він мириться зі своєю лихою долею і чемно чекає на закінчення тортур. Правда ще раз, востаннє, видирається МЧ майже на голову... Якби не кофта - мазав МЧ йодом би ще й плечі... 
Нещасний мокрий кіт сидить на коврику у ванній і дивиться на нас поглядом мученика. Має завдання на цілий день - вилизуватись. І поки він зайнятий цією справою - МЧ  його вичісує. Хоча це мало що поможе. Все одно вся хата буде в шерсті... З цим можна лише змиритися... 
Коли кіт підсох і став трохи схожий на себе - ми нарешті вилазимо з села і йдемо в обійми цивілізації. По дорозі милуємось кущами троянд та насолоджуємось звуками природи.

   
Опинившись в центрі - мене ноги самі несуть в "Книгарню Є". МЧ всіма правдами і неправдами мене звідси витягає, бо знає, що без книжки я звідти не піду... Далі наш шлях пролягає у "Львівську майстерню шоколаду". Атмосфера закладу, обслуговування та ціни приємно радують. Офіціантка зацінила мою підвіску сову. Чи може їх вчать говорити компліменти клієнтам? Ми замовили по склянці цитрусового та імбирного чаю та смачнющий десерт "Класика". Купа крему та вершків - якраз те, що я люблю.

Мед, до речі, також був дуже смачний - МЧ його з'їв і мені не дав. Коли ми виходили, я помітила двокілограмове серце з шоколаду. Цікаво за скільки часу я б його стоптала?
Ми погуляли центром, потім парком. Зацінили нові будки від "МАФ", які "прекрасно" доповнюють красу парку... В мене відразу ж з'явилося дике бажання взяти сокиру і порубати той "шедевр" на дрова... МЧ веде мене подалі від гріха... Оооо. Як цікаво розмалювали сході. Я й не помічала...

Отак провівши день, ми помалу чимчикуємо в Петриків. Кіт висох і чекає на нас...