Як Люба їздила на балет
Якщо ви раптом вирішили з'їздити до Львова погуляти - в жодному разі не кажіть про це дорогим родичам. Бо впадуть на хвіст і поведуть їсти морозиво за ваш кошт. Така халепа трапилась і зі мною... Витягли з мене 300 гривень і воком не змигнули. Ну добре, брешу я, брешу. Хоча за 300 гривень правда. Насправді це дорогі родичі витягли мене до Львова дивитися балет. Я була заїкнулась про балет МЧ, але з його кислої міни одразу стало зрозуміло, що платити 200 гривень за те, щоб він спав на кріслі не варто. Хай вже спить вдома. Отож, гайда до Львова!
А ось і він — неймовірний Львів.
До балету у нас ще купа часу і на порядку денному палац Сосновського. Знаходиться він недалеко від залізничного вокзалу, тому було вирішено йти пішки. По дорозі фотографуємо різні цікавинки, як-от це чудесне дзеркало.
Також фотографую батька Бандеру, щоб скинути фото братові, щоб він поплакав за Львовом. А він навіть не впізнав вулицю!
Ще зовсім трохи - і ось він палац. Племінник, як завжди, відпускає саркастичні коментарі типу: "Це ми так далеко сюди перли, щоб подивитись на отово?" Дуже натхненний і цікавий хлопчик.
Але насправді будівля вражає.
Палац був збудований у 1901 році і нагадує середньовічний замок. Цей палац архітектор Сосновський збудував для себе і своєї родини. Цікаво, що син Сосновського - Єжи, був одним з найкращих польських шпигунів. Палац згодом продали і він переходив з рук у руки. Сьогодні це багатоквартирний житловий будинок.
А ми тим часом фотографуємось на фоні палацу. Кожна у своїй позі, кожна (точніше я) стогне, яка страшна і груба. А ця фотка не підходить, сфотографуй ще раз. Короче, пів години фотосесія зайняла. Добре, що людей багато не було - субота, вихідний день.
Палац був збудований у 1901 році і нагадує середньовічний замок. Цей палац архітектор Сосновський збудував для себе і своєї родини. Цікаво, що син Сосновського - Єжи, був одним з найкращих польських шпигунів. Палац згодом продали і він переходив з рук у руки. Сьогодні це багатоквартирний житловий будинок.
Нарешті фото зроблені і ми чимчикуємо в центр міста. У нас ще кілька годин до балету. По дорозі до центру на мене чекав приємний сюрприз - мені віддали борг. Дорога родина одразу наклала лапу на гроші і вимагає морозива на халяву. Тим часом приходимо повз львівську політехніку біля якої гарцюють молоді люди в красивому одязі. Випускний чи що? Завжди мріяла бути високою і стрункою, щоб носити отакі сукні. На жаль, я маленька і товстенька, тому ношу спідничку-квіточку у свої 36 рочків. 
А сонечко вже припікає. На жаль, ми не подивились, що на сьогодні передають + 35 градусів. Молодці, звісно. Попереду - собор Святого Юра. Дорога родина йде всередину замолювати свої гріхи, а я, яка була в цьому соборі вже тисячу разів, вивчаю квіти на газоні.
Оце ж гріхів скільки назбиралось, що так довго їх немає. І тільки но я сіла на лавку, щоб дати відпочинок своїм старим костомахам - вже чалапають. Проходимо через парк Франка без будок і виходимо до Будинку вчених. Там я показую своїй 18-річній племінниці непристойний барельєф на стінах будівлі. Кажуть, що колись тут був бордель, з чим і пов'язана ця купа бананів.
Йдемо далі - попереду вже маячить Оперний театр і площа, де бігають леви, зебри, наглі дівки зі стрічками та решта любителів легкої наживи. А поруч - одне з моїх улюблених місць - базарчик. Відразу скажу, що тут ми застрягли надовго. Спочатку сестра собі купила намисто, потім я купила намисто з лунницею. Потім я купила собі скляну фігурку до колекції, потім купила фігурку племіннику. Потім ми надибали цікавезну 80-річну бабку - колишню лікарку. Ще з нею поговорили 15 хвилин. Вона розповіла нам про своє життя, про роботу. У свої 80 з гаком років вона досі плете прикраси з бісеру і продає їх тут на ринку. Не плаче, яка вона стара і немічна, а живе своє життя, бо воно одне.
А сонечко вже припікає. На жаль, ми не подивились, що на сьогодні передають + 35 градусів. Молодці, звісно. Попереду - собор Святого Юра. Дорога родина йде всередину замолювати свої гріхи, а я, яка була в цьому соборі вже тисячу разів, вивчаю квіти на газоні.
Оце ж гріхів скільки назбиралось, що так довго їх немає. І тільки но я сіла на лавку, щоб дати відпочинок своїм старим костомахам - вже чалапають. Проходимо через парк Франка без будок і виходимо до Будинку вчених. Там я показую своїй 18-річній племінниці непристойний барельєф на стінах будівлі. Кажуть, що колись тут був бордель, з чим і пов'язана ця купа бананів.
Йдемо далі - попереду вже маячить Оперний театр і площа, де бігають леви, зебри, наглі дівки зі стрічками та решта любителів легкої наживи. А поруч - одне з моїх улюблених місць - базарчик. Відразу скажу, що тут ми застрягли надовго. Спочатку сестра собі купила намисто, потім я купила намисто з лунницею. Потім я купила собі скляну фігурку до колекції, потім купила фігурку племіннику. Потім ми надибали цікавезну 80-річну бабку - колишню лікарку. Ще з нею поговорили 15 хвилин. Вона розповіла нам про своє життя, про роботу. У свої 80 з гаком років вона досі плете прикраси з бісеру і продає їх тут на ринку. Не плаче, яка вона стара і немічна, а живе своє життя, бо воно одне.
Нарешті вилазимо з ринку і йдемо їсти в "Пузату хату". Не можна ходити туди, коли дуже голодний. Бо я набрала собі тонну їжі, а потім не змогла все те з'їсти. Ще й взяла якусь не дуже смачну рибну котлету за 100 грн. Після ситного обіду йдемо бродити по Львову. Дорога сестра хоче у Вірменський дворик. Це місце для мене якесь зачароване, бо скільки б я тут не бувала, а ніколи його не можу знайти без карти. 
Далі ми йдемо в Домініканський собор і дорога сестра знову йде замолювати свої гріхи.
Я тим часом експлуатую племінницю і заставляю її зробити тисячу фотографій моєї пухнастої спіднички.
І раптом трапилось лихо! В дорогої племінниці поламався кабель від айфона, а зарядки всього кілька процентів. І тепер вона не може написати до свого хлопця - ой лихо, лихо! Тому було вирішено йти на пошуки кабелю. Спека неймовірна, ми ледве сунемо по тій бруківці. І раптом я бачу знайомий магазинчик! Тут продають одяг одного з українських брендів. На жаль, я не можу згадати його назву і не можу знайти в соцмережах. Маю від них одну цікаву кофтину, хоча вони й відправляли її три роки, ще й з браком. Але одяг у них цікавий, тому вирішую зайти щось приміряти. Я давно гострила зуби на одне кімоно з вишивкою. На щастя, я його не замовила, тому що курдуплям таке не личить.
Далі ми йдемо в Домініканський собор і дорога сестра знову йде замолювати свої гріхи.
Я тим часом експлуатую племінницю і заставляю її зробити тисячу фотографій моєї пухнастої спіднички.
І раптом трапилось лихо! В дорогої племінниці поламався кабель від айфона, а зарядки всього кілька процентів. І тепер вона не може написати до свого хлопця - ой лихо, лихо! Тому було вирішено йти на пошуки кабелю. Спека неймовірна, ми ледве сунемо по тій бруківці. І раптом я бачу знайомий магазинчик! Тут продають одяг одного з українських брендів. На жаль, я не можу згадати його назву і не можу знайти в соцмережах. Маю від них одну цікаву кофтину, хоча вони й відправляли її три роки, ще й з браком. Але одяг у них цікавий, тому вирішую зайти щось приміряти. Я давно гострила зуби на одне кімоно з вишивкою. На щастя, я його не замовила, тому що курдуплям таке не личить.
Покидаємо магазинчик і далі йдемо на пошуки кабелю. Періодично забігаємо в магазини остудитись під кондиціонером. Нарешті кабель куплений, телефон заряджений, племінниця щаслива. Йдемо святкувати цю чудесну подію в кафе з морозивом. І звісно дорога родина розвела мене на "пригостити". Халявне морозиво ж найсмачніше. 
А до балету залишилось не так вже і багато часу. У нас ще є трошки часу, щоб посидіти біля оперного та поспостерігати за напівголими дітлахами, які бігають по фонтану. Красивих жовтих тюльпанів вже нема, зате є кущики лаванди.
Але вже прийшов час йти на балет. Востаннє я була на балеті років десь у 12, коли нас возили на "Лебедине озеро" з музичної школи. Пам'ятаю переді мною тоді сиділи тітонька, на голові якої був велетенський капелюх. Якраз те, що треба, щоб оточуючим було супер зручно. Ще раз я була на опері у 2017 році. Прочитати про це можна тут. А сьогодні у нас в програмі "Баядерка".
Бродимо, шукаємо наші місця на балконі. До речі у Львові краще брати місця на балконах або в ложі. Бо з партеру ні чорта не видно. Нарешті всідаємось і казка починається.
Я хоч і прочитала коротенько сюжет вистави, все одно не дуже в'їжджаю, що тут відбувається. На щастя, у нас є така цьоця Юля, яка розтовкмачує нам, трьом тлумкам, що тут й до чого.
Після другої дії чомусь дуже багато людей почало виходити геть. Таке враження, що вистава закінчилась, але щось дуже рано? Бродимо по поверху шукаючи жіночку-інформацію, щоб уточнити. Але ось чуємо дзвінок — час вертатись. Таки не кінець.
В третій дії був дуже довгий, занудний і одноманітний танець. Мій МЧ вже б точно храпів на весь зал. Але далі було цікавіше. Хтось вмирає, хтось оживає, хтось галюни хапає. Також періодично мене відволікають дві жіночки, які сидять переді мною. Здається, що вони прийшли сюди побалакати. Не переношу таких людей.
А до балету залишилось не так вже і багато часу. У нас ще є трошки часу, щоб посидіти біля оперного та поспостерігати за напівголими дітлахами, які бігають по фонтану. Красивих жовтих тюльпанів вже нема, зате є кущики лаванди.
Але вже прийшов час йти на балет. Востаннє я була на балеті років десь у 12, коли нас возили на "Лебедине озеро" з музичної школи. Пам'ятаю переді мною тоді сиділи тітонька, на голові якої був велетенський капелюх. Якраз те, що треба, щоб оточуючим було супер зручно. Ще раз я була на опері у 2017 році. Прочитати про це можна тут. А сьогодні у нас в програмі "Баядерка".
Бродимо, шукаємо наші місця на балконі. До речі у Львові краще брати місця на балконах або в ложі. Бо з партеру ні чорта не видно. Нарешті всідаємось і казка починається.
Я хоч і прочитала коротенько сюжет вистави, все одно не дуже в'їжджаю, що тут відбувається. На щастя, у нас є така цьоця Юля, яка розтовкмачує нам, трьом тлумкам, що тут й до чого.
Після другої дії чомусь дуже багато людей почало виходити геть. Таке враження, що вистава закінчилась, але щось дуже рано? Бродимо по поверху шукаючи жіночку-інформацію, щоб уточнити. Але ось чуємо дзвінок — час вертатись. Таки не кінець.
В третій дії був дуже довгий, занудний і одноманітний танець. Мій МЧ вже б точно храпів на весь зал. Але далі було цікавіше. Хтось вмирає, хтось оживає, хтось галюни хапає. Також періодично мене відволікають дві жіночки, які сидять переді мною. Здається, що вони прийшли сюди побалакати. Не переношу таких людей.
Але ось вистава закінчилась. Поки ми дивились балет, Львовом пройшовся дощ. А нам пора на поїзд. Сідаємо на маршрутку і вже через кілька хвилин ми біля костьолу Єльжбети. 
Далі у нас на порядку денному знайти поїсти, дочекатись потяга і поїхати додому. Їдемо ми наразі двоє з дорогою племінницею, бо сестра з племінником урвала 2 останні квитки на годину пізніше. Цікаво, що у вагоні в якому ми їхали, було якраз два вільних місця. Не розумію, що останнім часом коїться з Укрзалізницею?
Далі у нас на порядку денному знайти поїсти, дочекатись потяга і поїхати додому. Їдемо ми наразі двоє з дорогою племінницею, бо сестра з племінником урвала 2 останні квитки на годину пізніше. Цікаво, що у вагоні в якому ми їхали, було якраз два вільних місця. Не розумію, що останнім часом коїться з Укрзалізницею?
Тернопіль зустрічає нас порожнім вокзалом, вимкненими ліхтарями і відсутніми таксі. Аж через півгодини якийсь добрий хлопака підібрав нас, нещасних й голодних, і завіз додому. Насправді це був чудовий день у чудовій компанії. Сподіваюсь якогось дня я зможу навіть затягнути на балет МЧ. Як гадаєте, це реально?
Дата: 29 червня 2024 рік
Тут можна прочитати про інші мої пригоди у Львові
Коментарі
Дописати коментар