Про вчителів, органічну хімію та Булгакова

 Вже другий день вся моя стрічка заповнена привітаннями колишнім, теперішнім та майбутнім вчителями. Всі їм дякують за навчання, мудрі поради та натхнення. І я, хоча сама педагог за освітою, трохи дивуюсь. Бо в моєму шкільному житті мудрих порад та натхнення було рівно нуль цілих нуль десятих. А натомість  був страх, сумніви у своїх розумових здібностях та ігнорування. 

Я жодним чином не хочу образити вчителів "від Бога", своїх одногрупників, які обрали професію вчителя та інших. Я не сумніваюсь, що наша ІФ-13  - це найкраща група і її випускники прекрасні вчителі. Але сьогодні я розповім про свій шкільний досвід і про те, що багато вчителів - не такі вже й чудові. Особливо якщо говорити про минуле покоління.

1. "Пригоди Тіма в раю". 

Я навчилась читати в 5 років і в 7, коли всі інші діти лише завчали перші букви, читала запоєм. Тоді ж я почала писати свої перші оповідання. А після смерті нашого собаки Тіма написала першу повість про його пригоди в раю. І якось на перерві наш клас розповідав вчительці "ким я хочу стати в майбутньому". Я сказала, що хочу бути письменницею. Вчителька почала сміятись, а за нею і половина класу... 

Знову я почала писати лише в 23 роки.

2. Доведи, що ти читала "Майстра і Маргариту"! 

Все своє життя я читала. Казки, детективи, пригоди. Весь мій клас разом взятий певно не перечитав стільки книг, як я. Але вчителі про це не знали, адже я була середньою ученицею без амбіцій та й у клуб обраних не входила. Тому, коли в 10 класі ми вивчали Булгакова, "Майстра і Маргариту" зі всього класу прочитала я і ще кілька людей. Але якщо іншим повірили на слово (клуб обраних!), мене довго ганяли по тексту, щоб перевірити чи я часом не надурила.

 Аналогічна ситуація була з Володимиром Маликом і його тетралогією "Таємний посол". І якщо прочитання "Майстра" я все ж змогла довести, в цьому випадку пройти детектор брехні мені не вдалось. Книгу я читала раніше і не дивно, що деякі моменти вже випали з пам'яті.  Та й вчителька певно не дуже хотіла, щоб я стояла на одному п'єдесталі з її улюбленцями, які також прочитали роман.

3. Воші. 

Ще одна психологічна травма зі школи - знайди воші, яких нема. Мені вже було років 12-13, коли регулярна перевірка знайшла у моїй голові воші. Вчителька дуже "делікатно" відсадила від мене всіх дітей, а потім на перерві сказала, що в мене знайшли воші. В сльозах гребу додому, де мама шукає воші, але їх не знаходить.  Через 20 хвилин вся поліклініка шукає воші і також не знаходить. Але ж перевірка знайшла! 

На другий день, вчителька перед всім класом повідомляє, що через мої воші (яких нема) школу оштрафували. Клас кілька днів сміється з мене через воші (ще раз повторюю - їх нема і не було!). Чудесна шкільна система.

4. Органічна хімія. 

Відразу скажу, що в хімії я тямила навіть менше, ніж мій кіт у вищій математиці. Але коли ми почали вивчати органічну хімію, я якимось дивом розуміла майже все. Можливо допомогли уроки моєї розумниці тьоті, яка трохи підтягнула мої знання. 

Але перша ж контрольна охолодила мій запал. Я знала, що написала добре, якщо не на відмінно. І коли побачила звичну трійку в зошиті не могла зрозуміти, що це. Тим більше, що виправлень майже не було. Пояснення вчительки - ти списала. Їй просто в голові не вкладалось, що постійна трієчниця могла зрозуміти матеріал. Після цього моє бажання вглиблюватись в метан, пропан, бутан зникло назавжди.

5. Прогули і 2 тижні на колії.

Відразу скажу, що в школі я була дитина чемна. Якщо не рахувати нелюбов до науки, то проблем зі мною не було. Але якось я загубила талончики... Це були талончики на безкоштовне харчування в їдальні, які давали для малозабезпечених або багатодітних сімей. І які я мала здати в кінці місяця класній керівничці. "Роби, що хочеш, але щоб талончики завтра були". Але завтра не було ні талончиків, ні мене. 

Дикий страх перед вчителькою водив мене 2 тижні по залізничній колії, аж поки я не була спіймана на гарячому моєю мамою. Зазначу, що це було взимку.

І це я ще не згадала про фізкультурника, який замість привітання бив дівчат по дупі, про біологічку, яка сказала нам читати розділ про статеву систему, а сама вийшла з класу аж до початку перерви, про логопединю, яка лякала мене тим, що я ніколи не вийду заміж, якщо не навчусь правильно виговорювати "ч", "ш", "щ". У 8 років, Карл! Про чувака, що викладав ОБЖ і забороняв дівчатам фарбуватись і малювати нігті. Бо його жінка тільки бурячком щоки натирає і прекрасно виглядає (чимось нагадує мого колишнього)...

А знаєте, який мій найкращий спогад зі школи? Це коли вона горіла! Коли згорів клас хімії і в нас до кінця року не було лабораторних. Коли наш математичний клас затопило і додаткові 2 уроки геометрії були скасовані. Коли вся школа спостерігала, як з вікон кабінету весело палахкотить вогонь.

P.S. До речі, правильно вимовляти шиплячі я так і не навчилась. Але цей жахливий недолік не завадив мені щасливо вийти заміж. 

Дата: 1994-2004 рр.