Як Люба пекла лимонний кекс

Відразу ж попрошу вибачення у своїх фанатів (точніше однієї фанатки - Юля, палкий привіт!) за те, що так рідко пишу. Насправді у мене три поважних причини. 

Перша - в мене купа роботи. І коли цілий тиждень пишеш про картриджі до фільтрів-глечиків, на щось інше часу і натхнення просто не вистачає. 

Друга - я намагаюсь позбутись своїх зайвих п'яти кілограмів. Дні яблук в мене змінюються канапками з майонезом, але головне - я рідко печу. 

А третя причина - нуль реакцій від фанатів (не про тебе, Юля). Таке враження, що вони сидять в глибокому підпіллі й бояться себе виказати сердечком або коментарем. Не бійтесь, любі друзі, як я не боюсь регулярно дивитись сторіси теперішньої дружини мого колишнього. 

А сьогодні я хочу розповісти про лимонний кекс. Це дуже смачна штука, яка готується дуже легко. Хоч я б була не я, якби не було пригод.

Тісто просте. Цікаво, що це кажу я зараз, а ще 4 роки тому випічка для мене була як вища математика. Або просто математика, я в ній також нічого не тямлю. 

Спершу яйця потрібно збити з цукром, додати олію, сметану, цедру одного лимона і лимонний сік. Одне яйце я правда вибила просто в холодильник, але то не страшно. Тепер все гарненько перекалабуцькати та всипати муку.

Я вже жінка навчена, тому муку додаю порційно. Скільки вже в мене було халеп, коли тісто виходило забите через надто велику порцію. Мантелепи, а не блогери. А недавно один "блогер" звинуватив мою прекрасну сковорідку в тому, що вона не вміє смажити яйця без олії. Я її ще потім довго втішала... 

Тісто готове, виливаю його в форму.

Нещодавно купила собі силіконову і дуже тішилась. Але щось не подумала, що коли тісто буде рости, форма також буде рости. Кекс вийшов пузатий. Але йому й так нічого не бракує, як і мені.

А тепер головне - глазур. До цукрової пудри додати лимонний сік і готово! Але ж треба обов'язково бігти поперед батька в пекло. Виливаю глазур на ще теплий кекс. Ой леле! Глазур тече рікою, як мої сльози під час готування вареників. Більша частина вже на підставці і нема на то ради.

Глазур продовжує тікати, як москалі з Харківської області, а я просто собі за цим спостерігаю. Ой лишенько, знову буде дохла русня. А в мене дохла глазур... 

Акуратно виколупую її з-під кексу і відправляю в рота. Ням-ням, дуже смачно. За кілька хвилин залишки глазурі застигають й тепер цю смакоту можна їсти без докорів сумління. Чим я і займаюсь (привіт, шостий зайвий кілограм!). Ввечері до мене приєднується МЧ і ми із великим задоволенням пакуємо кекс в компанії з котом. Якщо раптом хтось бажає зготувати, рецепт тут. Перевірено мною!

Дата: 17 серпня 2022

P.S. Підтримати мій блог можна сердечком, коментарем або навіть словом "дуринда" в особисті повідомлення. 

Тут можна прочитати про інші мої пригоди на кухні