Як Люба готувала панакоту

 В цю сувору зиму, в час військової загрози, нестабільної ситуації у світі і правління Зеленського хочу вам розповісти про те...

....

....

....

 як Люба готувала пана-коту.

Звісно, в мене також жижки трусяться від можливої війни. Але я стараюсь не панікувати, пакую реактивний ранець для кота і просто насолоджуюсь життям, в тому числі і смачними стравами в хорошій компанії. 

Повертаємось до нашої пана-коти. Я її просто обожнюю, тому вирішила нарешті спробувати приготувати цей десерт самостійно.

Одна моя хороша знайома і прекрасна кулінарка якось спробувала цивілізовано пояснити людям, як користуватись гугл-пошуком, коли не знаєш, що таке пана-кота. Виявляється - це просто желе з вершків. І не обов'язково комусь довбати мозок з проханнями дати рецепт. Усі рецепти можна знайти на Youtube. І я також туди полізла...

Я вже давненько нічого не готувала, тому що зайнята зароблянням грошей. На відміну від пекельної книгарні, де я конала і мала цілу дулю з маком, я продовжую конати, але маю хоча б людську зарплату. Ну з конанням я трохи перебільшила, бо все ж копірайтинг - це коли тобі ніхто не капає на мозочок, ти не сунеш на роботу в негоду і не намагаєшся впхатись в маршрутку, шукаючи довбану маску по всіх кишенях. Але фріланс - це також зручна піжамка, стіл заставлений чашками чаю і немита голова. На колінах частенько дрімає кіт і ти намагаєшся акуратно друкувати, щоб не перебити його безцінний сон. 

Але повернімось до пана-коти. Я вибрала рецепт з шоколадом і желе. Тому спершу мандрую в магазин за продуктами, бо в холодильнику гуляє вітер. Вершки, желе, желатин. Але спершу треба зварити хоч якусь зупу, бо повторюю - у холодильнику гуляє вітер. Зупиняюсь на крем-супі з сочевиці. Тепер ще треба купити сочевицю. З горем пополам доповзаю додому, бо на вулиці льодова арена. Поки МЧ пилососить, швиденько калабуцькаю зупу і приступаю до приготування десерту. То дурня, що збоку булькає сочевиця, яка любить стріляти, а на сусідній камфорці я поставила гріти вершки. От лупиздрик француватий. 

Відправляю МЧ заправляти зупу (най ся діє Божа воля), а сама чаклую над банячком. В підігріті вершки з цукром треба додати розтоплений желатин - всьо дуже просто. Потім я додаю шоколад і гарненько то всьо перемішую. Шоколад добре не розчинився, тому вершки вийшли з крихтами. Ну нічо. Розливаю ту смакоту у склянки для віскі та відправляю в холодильник.

Тим часом МЧ закінчив з зупою. І, як завжди, переперчив. Відчуваю себе драконом з Самотньої гори, який переїв гномів. Перцю в руки МЧ я більше не дам. 

Нарешті моя пана-кота застигла - прийшла черга желе. Я вибрала полуничне. Заливаю його кип'ятком, розмішую і, звісно ж, одразу виливаю в скляночки. Понятно, що частина вершків миттєво гарненько всплила, як котячі самі знаєте що. Ну чого ж ти таке нетерпляче? Треба ж було капульку почекати, шоб вистигло. Але вже ніц не зробиш. Відправляю то своє художество назад в холодильник. Наступні дві години я що п'ять хвилин відкриваю холодильник і перевіряю стан своєї пана-коти. Мені вже абсолютно байдуже, який вона має вигляд (хоча я дуже мріяла виставити свою ідеальну інстаграмну пана-коту в Інстаграм), а по-друге - я дуже хочу її з'їсти. Нарешті мій тернистий шлях підійшов до кінця - я тримаю в руках склянку і велику ложку.

Спакувала я пана-коту хвилин за п'ять, потім спакувала ще одну. МЧ вдалось вирвати з моїх рук третю. Думаю всім зрозуміло, що на смак десерт вийшов смачнющим. Наступного разу спробую зробити пана-коту з трьох шарів - я таки невиправна мазохістка. Побажайте мені успіху!

Дата: 15 січня 2022

Прочитати про інші мої кулінарні подвиги можна тут