Кам'янець-Подільський. Ностальгічний пост...

Оце сиджу я собі вдома, в піжамі, безробітна та сумна. Вже і хату помила, і сирник спекла, кисіль зварила. Навіть книжку дочитала. А писати пост немає про що. Сирник вийшов ідеальний, межі Тернополя ми покидали ще як у жовтні, навіть Covid пройшов якось нудно (тьху, тьху, тьху). Хоча смак та нюх досі повністю не відновились. Але, на щастя, я вже чую, що їм картоплю, а не траву. Тому сиджу я собі, безробітна та сумна, і переглядаю старі фото. Ось ми з коліжаночками святкуємо Новий 2002 рік, а ось дуріємо в лісі. Фото ці знаходяться під сімома замками, і якщо я їх виставлю, врятує мене лише диво. Але є і нормальні, наприклад з Кам'янець-Подільського. Це було у 2013 році, тоді я ще не була ідеальною дружиною, власницею баняків та горе-майстринею на кухні. Найкращий у світі кіт ще не народився, а МЧ бігав по Співучці в пошуках щастя. В той час я з коліжаночкою-американочкою (тоді ще тернополянкою) відвідували курси з польської мови. І в кінці року наш викладач Дарек організував нашій групі поїздку в Кам'янець-Подільський. А оскільки я ніколи не пропускала шансу кудись чухнути, ми були першими на черзі.

Їхали автобусом, рано-вранці, адже до Кам'янця дорога далека. Цікаво, що місто, яке навіть не є обласним центром, займає третє місце після Києва та Львова за кількістю пам'яток старовини та культури. Це цілий заповідник, площа якого сягає 212 га і налічує майже 200 пам'яток архітектури. Звісно, що найцікавішою та найпопулярнішою є Кам'янець-Подільська фортеця. Фортеця - одне з 7 чудес України плюс входить до світової спадщини ЮНЕСКО. Точних даних, коли була зведена фортеця немає. Одні вчені схиляються до ІХ століття, інші до ХІ. Але точно відомо, що тут колись стояв дерев'яний частокіл, що оберігав кордони Галицько-Волинського князівства. Але у 1240 році це не зупинило Батия, який на цілих 100 років поневолив місто. І лише у 1362 році литовський князь Ольгерд розбиває монгольське військо під Синіми водами.


З того часу замок перейшов у власність п'ятьох братів, племінників князя, які розпочали масштабну реконструкцію. Можна сказати, що скидались всім світом. Вже тоді замок починає набувати сучасних рис. Після смерті литовських власників замок переходить до "польських" рук. У 1793 році фортеця стає центром польського воєводства.


Згодом, аж до приходу "червоних", замком володіла Російська імперія. Це був ласий шматок спочатку для німців, а згодом і для більшовиків. В часи УНР Кам'янець навіть став столицею України, після того як уряд капітулював з Києва. Замок значно постраждав під час ІІ світової війни. У 1977 році радянська влада зробила фортецю історико-культурним заповідником. А в 1999 році було прийнято розраховану на 11 років програму реставраційних робіт.

Аналогів Кам'янець-Подільській фортеці немає ніде у світі. Розташовується замок на так званому півострові, оточеному з трьох боків обривами та річкою Смотрич. Загалом фортецю поділяють на Старий та Новий замок. Старий замок - це серце твердині, до складу якого входять 11 веж, кожна з яких має свою назву та історію. Ось це Ляська (Біла) вежа.

Вона циліндрична та має 4 яруси. Кажуть, що колись тут зберігались коштовності єпископа. Найвищу вежу називають Папською, тому що вона була збудована на кошти, виділені Папою Римським Юлієм ІІ. Також її називають Кармелюковою, бо тут тричі був ув'язнений Устим Кармелюк.


В замку працює безліч експозицій, до нашого часу збереглась система ходів та казематів.



Навколо фортеці зведені бастіони. Це частина Нової фортеці, яка була зведена для збільшення оборонної здатності замку. Нові мури були збудовані відповідно до останніх голландських технологій XVII століття.


У чорній кутовій вежі збереглася криниця глибиною 40 метрів та діаметром 5 метрів, видовбана просто у скелі. А це боргова яма з купою монеток від туристів.


З мурів замку відкриваються чудові краєвиди.



Також тут безліч місць, де можна зробити крутезні фотографії. Не сумніваюсь, що за останні 8 років їх ще побільшало.






Кам'янець-Подільський багатий не лише історичними пам'ятками, а й міськими легендами. Наприклад, досить цікава легенда про заснування міста. 

Коли великий литовський князь Ольгерд та його племінники, брати Коріатовичі, перемогли трьох татарських ханів і визволили наш край, повернувся Ольгерд у свою столицю, а 4 племінники вирішили залишитися на цих землях. Край зачарував їх своєю красою: у диких лісах багато було дичини, земля неозора просила плуга, щоб давати гарні врожаї, джерела манили чистою водою, річки були повні риби. Поїхали якось брати полювати на оленів. Але відстав старший брат, щоб коня напоїти, і заблукав... Глянь - із-за куща на пагорб вибіг олень. Роги його золотились у відблисках сонця, а копита були срібні. «От вполювати б мені того оленя, тоді б слава про мене линула, як про неперевершеного мисливця», — подумав князь Олександр.


Скочив він на коня і вирішив вполювати того оленя. Але біг той олень так, що здавалось, ніби манить князя за собою. Ось олень знов поруч. Здавалось, що стріла влучила, але ні — застрягла у пенькові. А олень зник. Зажурився князь, подумав: «Будуть з мене тепер сміятися, що нічого не вполював, ще й заблукав». Але дивиться — олень поряд із ним і каже до нього людським голосом: «Сідай на мене, я виведу тебе з лісу. Я довезу тебе до місця, що дасть тобі славу і буде тобі, як дім рідний. Я покажу тобі острів чудовий, який посеред підківок щастя. Там давно ворогами місто зруйноване, засипані землею його мури, місто в руїнах спочиває, а ти його відродиш разом з братами й будеш мати славу на всі часи. Ти і брати твої будуть там князювати, багате буде місто і вільні люди. А щасливі будуть люди, якщо між собою не будуть сваритися. А про те, що не зміг вбити ти мене, золоторогого і срібнокопитного, не жалкуй, бо я не олень, я мрія твоя про удільне князівство».

І повіз олень князя до того острова, і показав туди таємну дорогу, залишив князя, який, на полюванні втомившись, заснув міцно. А коли прикинувся, то одразу поїхав кликати братів подивитися на острів. Сподобалось його братам це місце також, бо скелями захищений острів. Наказали Коріатовичі своїм воїнам вирубати ліс. Почали будувати перші кам'яні житла на острові, а там, де і зараз знаходиться фортеця, у князів був феодальний замок, що захищав вхід у місто. Написали Коріатовичі грамоту «на замку», в якій надали право тим, хто захоче в цьому місті жити, 20 років податі не платити і самоурядовуватися, тобто самим своїм общинним життям керувати.


І скоро багато різного люду роботящого — майстрів і купців - у місто переселилося. А назвали місто князі Кам'янцем тому, що з каменя місцевого (вапняку) будувався, а річку навколо Кам'янця назвали — Смотрич, від слова «смотреть», тому що чиста була така у річці вода, що як зі скелі вперше брати подивились вниз — то навіть крізь воду все, до камінців на дні проглядалось. Було навіть видно, як риба у річці пливе. А пам'ять про оленя золоторогого — це золоті купола храмів, якими так славився Кам'янець.


Отака ось легенда. А ми з коліжаночкою вийшли за межі замку і прогулюємось навколо. Зустрічаємо групу з трьох людей, одна з яких дівчина на 15-сантиметрових каблуках. Хоча в ті часи у моєму гардеробі кросівки не водились, навіть я додумалась в поїздку взути балетки.

А ось скажені наречені ризикують життям для гарного фото.

Але не лише замком багатий Кам'янець-Подільський. Нас ведуть на екскурсію у Кафедральний костел Св. апостолів Петра і Павла. Але по дорозі ми ще заскочили в ресторан, який розташовується у підземеллях. На жаль, згадати назву ресторану я не змогла. Та й не відомо чи існує ще він.




Кафедральний костел - одна з найцікавіший та найдавніших сакральних споруд на Поділлі. У 1672 році місто Кам’янець захопило турецьке військо на чолі з султаном Мехмедом IV. Все Поділля увійшло до складу Османської імперії. Сім християнських храмів Кам'янця турки перетворили на мечеті, залишивши українській, польській і вірменській громадам по одній сакральній споруді. Кафедральний костел, як один із найбільших і найкращих храмів, Мехмед IV наказав перетворити на султанську мечеть. Саме тут відбулося перше богослужіння за його участю.


Перетворюючи християнський храм на мечеть, мусульмани його майже не перебудовували, за винятком зведення мінарету. Усі вівтарі, образи і фрески були знищені, а стіни оздобили мусульманськими символами. Могили християн, похованих на кладовищі біля костелу, розрили, а кістки померлих вивезли за межі міста. Розчищена територія почала використовуватися для поховань мусульман. Поряд із мечеттю турки розпочали будівництво мінарету - вежоподібної культової споруди, з якої муедзин п'ять разів на день скликав мусульман на молитву. Найімовірніше, мінарет збудували в середині 1670-х рр. Вхід на мінарет турки зробили з двору у північній стіні каплички (у XVIII ст. цей вхід замурували).


У 1699 р. відповідно до Карловицького договору між Османською імперією і Річчю Посполитою, Поділля було повернуто полякам. Турки покинули Кам'янець. Колишню султанську мечеть перетворили на костел. Мінарет руйнувати не стали, лише увінчали його дерев'яною скульптурою Діви Марії на знак перемоги християнства над ісламом. Таким чином, християнська каплиця у XVII ст. стала постаментом для мінарету, а мінарет на початку XVIII ст. - п'єдесталом для Мадонни. 

Кладовище мусульман, влаштоване біля мечеті, поляки знищили так само як турки в недалекому минулому зруйнували християнське. Цвинтар і крипти костелу знову почали використовуватися для поховання. У 1796 р. кладовище закрили. 10 травня 1756 р. на мінареті встановили мідну статую Діви Марії, яка замінила більш давню дерев'яну. Виготовили її в Гданську в майстерні з виробництва дзвонів. 1756 р. поруч з костелом, в пам’ять про знищений турками цвинтар, встановили невеликий кам'яний пам'ятник – скульптуру Христа Скорботного. У радянські часи пам'ятник зруйнували, а у 1994 р. на його місці встановили новий.

Внутрішнє оздоблення храму просто неймовірне.






Також біля собору розкинувся сад, який потопає у квітах, з кам'яними хрестами та пам'ятним стовпом Єжи Володієвському, який загинув під час вибуху порохового складу у фортеці.






А з Тріумфальною аркою, розташованою при вході до храму, пов'язана цікава легенда. Тріумфальну арку у стилі пізнього бароко побудували у Кам’янці до приїзду останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського. Король був першим, хто пройшов під уславленою спорудою. На зустріч із його величністю приїхали кам’янецькі вельможі, а серед них відома красуня Софія Глявоне. Саме під Тріумфальною аркою ця чарівна жінка попросила від короля винагороду за дипломатичну роботу в Європі для Речі Посполитої. І Понятовський виконав її бажання, подарувавши Софії золоті сережки вагою 2 кілограми. Відтоді у Кам’янці живе легенда про те, що якщо під брамою покаятися святому Яну Непомуку та попросити допомоги - бажання здійсниться. Я також дещо попросила в тої брами, але на щастя бажання не здійснилось)

Наступна на порядку денному - Верхня Польська брама, яка захищала Старе місто від ворогів. Біля неї ми прощаємось з екскурсоводом. Та й часу залишилось небагато.

Храм Святої трійці вперше згадують у 1582 році. Коли місто захопили турки, з церкви зробили мечеть. Але розібрати таку старовинну церкву додумались лише комуністи - це сталось у 1935 році. Відновили храм вже в часи Незалежності - у 1995 р.

Ще одна історична пам'ятка - Домініканський костел, який на 2013 рік знаходився у досить плачевному стані. Надіюсь, реставраційні роботи не заморозили.

Ну ось і все. Ми ще маємо трохи часу, щоб побігати містом та пофотографуватись. Це була дуже цікава поїздка, емоції після якої збереглись навіть 8 років потому. Цікаво чи скасують фестиваль повітряних куль? Може пора гострити лижі?




Дата: 27 травня 2013 р.

Почитати про мої подорожі Україною та світом можна тут

Використані джерела:

https://karpaty.love/places-objects/zamky-ta-fortetsi-zahidnoi-ukrainy/56-kamjanets-podilska-fortetsja.html

https://7chudes.in.ua/nominaciyi/kamyanets/
http://nashgorodok.km.ua/index.php/history/928-kafedralnyi-kostel-z-minaretom
https://k-p.net.ua/istoriya_kamyantca/legendu/4072-legenda-pro-zasnuvannia-kamiancia-podlskogo.html
https://kp.20minut.ua/Kult-podii/mistichniy-kamyanets-miski-legendi-iz-prividami-ta-skarbami-10656112.html