Як лінива дружина готувала запіканку

Субота, 17 лютого. Я сиджу, закинувши ноги на стіл, дивлюсь "Пуаро Агати Крісті" і жую канапку з варенням. Це я так нетерпляче чекаю на приїзд МЧ (мого чоловіка) після 3-тижневого заслання в Словаччину. Хата не метена, їсти не наварено, жінка не зачесана... Життя прекрасне. Хоча, судячи по фото обідів які мені надсилались, мій МЧ приїде ширший ніж довший. Там і курячий шашлик, і суп з чечевиці, риба, стейки і ще всяка всячина. Хоч словаки відгодують, бо жінка такого не наварить. Але сьогодні у моїх планах є готування двох смачних (я надіюсь) страв, які не займуть багато дорогоцінного часу. Це зупа з плавленими сирками і запіканка з макаронів. Запіканка носить назву "Лінива дружина". Якраз для мене. Отож, розпочинаємо! 

Спершу я берусь до зупи. Витягаю з морозильної камери куряче філе. От халепа. Воно поки розморозиться.... Нехай трохи поплаває в гарячій воді. Результат експерименту - сира середина. Наполовину сире філе йде смажитись на сковорідці. А тим часом у воді булькає одинока бараболя. Через декілька хвилин вже просмажене філе йде плавати до бараболі. Тепер настала черга моркви і цибулі. Поки то всьо булькає, я вирішую зробити сухарики до зупи. Цього мене навчила коліжанка Шпачок - гуру кулінарії. І поки кусочки хліба засмагають на сковорідці, я вбиваю час в інтернеті. Нє, щоб книжку почитати чи вишити декілька хрестиків. Краще я буду читати про те, як все в країні погано і гірше нема куди... Дивлюсь на коврик... Ще би здалось попилососити... Весь коврик в ялинкових гілочках. Так, так! У нас все ще стоїть ялинка! Правда вже розібрана і чекає на МЧ. Надіюсь цього разу він її винесе раніше ніж 11 квітня. 
Зупа вже майже готова. Кидаю плавлені сирки, спеції та зелень. Отака ось краса в мене вийшла. Сама в шоці... 

Скидаю фотку зупи на вайбер  МЧ. Хай попускає слюні. І знаю ж, що він бідака голодний і холодний сидить в аеропорті з двома канапками в рюкзаку... Я дуже дбайлива дружина... Ліниву запіканку я вирішую приберегти на кінець. Так як духовки я запалювати не вмію, то і сенсу шось там кришити не бачу. Вертаюсь бити байдики до дорогоцінного комп'ютера. Ах! Мене ж ще чекає стаття про хронічний тонзиліт... Байдикувати не вийде... 
МЧ вже в Львові. Певно треба йти кришити ковбасу на запіканку. Який її рецепт? На низ кидають сирі (!) макарони, потім ковбаса, зелень, заливається то всьо соусом з яєць, молока та води і зверху сир. Потім то всьо їстівне щастя завертають в фольгу і в духовку. Ну духовка почекає на МЧ. 

ААА! Ось і він! МЧ з подарунками! Він привіз цілу торбу ласощів і мені чоботи! І чоботи якраз в пору! Ото вже маю файного чоловіка.... Як тут можна думати про запіканку, коли в мене в одній руці чобіт, а в другій шоколадка? МЧ поїв супу, потім скептично оглянув мій шедевр, але все ж засунув його в духовку. А поки я пускаю слюні на справжні бельгійські трюфелі і оливки з сиром, МЧ вискладує цілу композицію зі смаколиків. Посередині - наша вечеря. 

Мій чоловік навіть купив тунець! Правда треба знайти якийсь рецепт, бо шо з ним робити я і гадки не маю. 
Мій критичний огляд "Лінивої дружини". По-перше макаронів треба кидати менше. Бо то вийшли самі макарони. І, як не дивно, вони навіть готові, а не сирі.

Я виїла ковбасу і сир, а макарони доїли горобці. МЧ з'їв усе... І на цьому я закінчую і йду топтати трюфелі. Ням-ням.


P.S. Мій чоловік пішов за пивом, а приніс ось це. Певно таки запіканка була добра... :)

Тут можна прочитати про мій складний шлях від підгорілих сирників до лазаньї.

Дата: 17 лютого 2018 р.