Пригоди у Відні. Парк Хофбруг, пам'ятник Моцарту та краєвид на місто з Собору Святого Стефана!

І знову я повертаюсь у своїх думках до казкового міста... Вгадайте якого? Правильно! Відня! Я надіялась потрапити туди вдруге завдяки фотоконкурсу на сайті "Від Тернополя до Тернополя", в якому розігрується путівка до Будапешту та Відня. Але там виявилась така жорстока конкуренція, що я вирішила краще назбирати грошей і поїхати туди без жодного конкурсу. От скажіть... Як можна за 10 хвилин набрати поза 100 голосів? А така пара є.. У них тих голосів вже поза тисячу і їх неможливо наздогнати. Звісно їх перемога буде нечесна, але що поробиш. Я думаю, що якби ми виграли, ті двоє пішли б з нашою фоткою до бабки і прокляли нас та жителів Будапешту і Відня до десятого коліна...

 Але повернімось до столиці Австрії. Ми з МЧ (моїм чоловіком) стоїмо перед брамою до парку Хофбруг. 

Хофбург - це один з найбільших палацових комплексів світу! Будувався він сотні років. Найстаріші частини палацу ведуть свій початок ще з ХІІІ століття. Найновіші будувались у ХХ ст.. З цього місця імператори династії Габсбургів правили Австро-Угорщиною до самого її кінця - 1918 року. На хлопський розум, палацовий комплекс - це різні будівлі, розташовані у Внутрішньому місті. 

Що тут можна побачити:

• Імператорські апартаменти;
• Музей Сіссі;
• Імператорську скарбницю.

Місце де ми є, носить назву Бурггартен. Колись тут був бастіон, але після його знищення Наполеоном, імператор Франц-Йосиф І наказав розбити тут парк. Звісно я не могла НЕ засікти лева і НЕ зробити фото того, як лев жере мій палець. 

Толком розібратись, що де є, я так і не змогла. Зате в парку можна відвідати виставку метеликів. Я досі дзьобаю МЧ за те, що ми сюди не потрапили. Слово "метелик" на німецькій звучить як заклинання виклику того, шо з рогами - "шметтерлінг". Музей метеликів вважається однією з родзинок Відня. А ми, два лосі, були біля нього і не пішли. Хоча вхід не дуже дорогий - 8 євро за людину. 

Зате ми наробили декілька тисяч фотографії біля самого палацу.

Якщо обійти палац з лівого боку, можна вийти до пам'ятника Моцарту. Черга до фотографії тут довга, тому ми вирішили підкріпитись канапками. А поки ми чекаємо, декілька цікавих фактів про великого композитора:

• Моцарт почав проявляти свій талан вже в 3 роки;
• Моцарт панічно боявся труби, якщо вона грала НЕ в оркестрі;
• Композитор мав дружину - Констанцію;
• Син Моцарта 30 років прожив у Львові;
• Моцарт міг усю зарплатню спустити на гру в більярд;
• Немає жодних доказів того, що Сальєрі отруїв композитора. 

Біля пам'ятника відбувся круговорот фотографування в природі. Ми фотографуємо китаянок, потім якісь англійці фотографують нас, ми знову фотографуємо англійців і швиденько тікаємо, бо на черзі стоїть ціла родина китайців.

Ми виходимо з парку і знову потрапляємо на площу Марії-Терезії.

Тут вирує різдвяний ярмарок і ми помаленьку лазимо, оглядаючи усякі цікавинки. І звісно халява не може оминути українців! Ми бачимо столик з купою баночок. Люди стоять навколо нього і шось там топчуть. Як виявилось, це різноманітні соуси, які можна покуштувати абсолютно безкоштовно. Для цього приготовлені шматочки хліба, які можна обмокнути в будь-який соус або варення. Ми з МЧ застрягли тут надовго. Але соуси траплялись дуууже гострі і я одразу ж панічно починала шукала в рюкзаку пляшку води. 

Ми трошки перекусили і погребли далі. Було б чудово відвідати хоч якийсь музей. 

Заходимо всередину. Художньо-історичний музей пропонує різноманітні знижки для дітей, студентів та людей від 60 років. Для таких як ми, від 25 до 50, знижки не передбачені. З того, що зумів прочитати МЧ, можна купити квиток за 40 євро і відвідати 7 музеїв. Це звісно чудова можливість і не дуже дорога ціна, коли в тебе є ще декілька вільних днів. Але коли до автобуса залишаються години... Похнюпивши носи виходимо назовні. Настрій нам покращує симпатичний слоник. 

Помаленьку гребемо в сторону Австрійської Національної бібліотеки, яка розташовується якраз навпроти. Вона - це теж частина комплексу Хофбруг.

Найбільша бібліотека Австрії бере свій початок ще з XIV століття, коли герцог Альбрехт ІІІ почав збирати перші книжки. Також він започаткував переклади книг з латини на німецьку.

Що тут можна відвідати крім самої бібліотеки:

• Музей папірусу;
• Музей глобусів;
• Музей Есперанто.

Все можна відвідати за одним квитком. Але так як я можу залишитись жити в тій бібліотеці, МЧ не ризикує мене вести всередину. Та й часу немає. Моя вам порада: їхати у Відень потрібно мінімум на 3 дні.

Перед будівлею бібліотеки, швидше за все, височіє пам'ятник Альбрехту.

Якщо перейти дорогу, бачимо ще один пам'ятник. Шо то за хлопака - невідомо...

Якщо йти прямо, можна вийти в парк Фольксгартен. Ми так і зробили. Тут нас зустрічають качечки у фонтані. Кря-кря. 

А ось там видніється храм Тесея. 

Це зменшена копія грецького храму Тесея у древніх Афінах. Його історія досить цікава. Цей храм був побудований спеціально для скульптури Тесея, який бореться з кентавром. А саму скульптуру замовив Наполеон для Парижу, але закінчили її тоді, коли Наполеон вже загоряв на острові Ельба. Хоча і в цьому місці тієї багатостраждальної скульптури нема. Але храм залишився. 

Парк знаходиться на шляху від Хофбурга до ратуші. Ми трошки тут посиділи на лавочці і вирушили далі, на пошуки пригод. Перед нами Будівля парламенту Австрії. Будувався він протягом 1874-1884 рр. А його площа - 13 500 кв. метрів.Тут понад 100 кімнат, серед яких є бібліотеки та переговорні приміщення. Будинок є відкритим для туристів, але чомусь саме зараз він обнесений огорожею...

Скульптури, які знаходяться перед входом, символізують Австрійську імперію.

Ми виходимо до ратуші і знову потрапляємо у кілометровий потік людей на різдвяному ярмарку.

А поки ми тут бродимо, ось вам декілька цікавих фактів про Австрію:

• Ціна на квитки на Віденський бал сягає 20 000 євро!
• З 1873 року завдяки водопроводу, жителі міста забезпечені чистою гірською джерельною водою;
• Круасан родом з Відня, а не з Франції. Вперше його приготував місцевий пекар у 1683 році. 
• У Відні є близько 30 місць та адрес, які пов'язані з Бетховеном.
• Тут розташоване найстаріше колесо огляду в світі. Його збудували у середині ХІХ століття. 

А ми продовжуємо лазити біля ратуші та купувати смачні сувеніри собі та близьким. Оця смакота - сливи в білому шоколаді. Їх треба їсти, як шашлик :) 

Шкода, що зараз через ярмарку не можна побачити ратушу у всій своїй красі. 

Перед нашими ясними очима розкинувся Бурґтеатр. Це друга, після фрацузької "Комеді Франсез", найдавніша в Європі театральна сцена. Заснувала театр Марія-Терезія у 1741 році. 

Тут відбулась прем'єра опери Моцарта "Одруження Фігаро". В сезон тут грають близько 800 вистав. Під час ІІ світової, приміщення було практично знесено з лиця землі. Але австрійці наново його відновили. 

Обійшовши театр ззаду, ми гребемо в сторону Собору святого Стефана. Бачимо ще одну цікаву ярмарку. Тут перед нами розігралась дуже цікава сцена. Стоїть ятка з різними солодощами. Біля ятки крутиться маленька дівчинка років п'яти. Бачить цукерку. Питає в продавця: "Це карамель?". Продавець: "Так, це карамель". Дівчинка: "Ооо. Я люблю карамель". Хап, і нема ні цукерки, ні дівчинки. Продавець тільки руками розвів :) 

 Самі того не відаючи, ми потрапили на Єврейську площу. У XV столітті тут був центр єврейського містечка. Після ІІ світової австрійці звели тут унікальний меморіал в честь євреїв, які загинули під час Голокосту.

На площі розташований куб, висотою 4 метри. Всередині розміщені книги, в яких розповідається про страшні події геноциду єврейського народу.

Проходимо площу і йдемо далі. На кожному кроці нам зустрічається якась цікава будівля або скульптура. Наприклад, унікальний "Танцюючий" годинник або "Ancer Clock". Його зробили по замовленню страхової компанії у 1911 році. Щоденно в 12 годині дня тут відбувається парад фігур - основних персонажів історії Австрії. Музичний супровід відповідає тій епосі, в якій жив персонаж.

Поруч - Весільний фонтан. Збудований він був у 1706 році і зображає заручини Діви Марії з Йосифом. Всю цю красу можна побачити на площі Хоер Маркт.

Також на площі розташований пам'ятник Йоганну Гутенбергу (той, що винайшов друкарство) перед звичайнісіньким таким собі віденським готелем.

Ще буквально пару метрів і ми виходимо на Штефанплац. Перед нами височіє національний символ Австрії - Собор святого Стефана.

На його будівництво пішло два століття. І сьогодні в цьому католицькому храмі відбуваються щоденні богослужіння. Собор стоїть на катакомбах, в яких поховано близько 11 тисяч осіб, в тому числі і багато поколінь Габсбургів.

Головна проблема собору - це руйнування стін та статуй. І не дивно - собор стоїть уже декілька століть! Реставраторам потрібно періодично замінювати фрагменти каменів. І при цьому необхідно користуватись середньовічними інструментами. Хоча частину роботи сьогодні виконують керовані комп'ютером верстати.

Ми заходимо всередину. Вхід вільний. Собор темний та похмурий. Таким і належить бути справжньому готичному храму.

Тут стільки всього, що очі просто розбігаються. Місця для прихожан закриті невеликою огорожею. Потік туристів ходить кругами.

Ось декілька фактів про висоту Стефансдом:

• Висота південної вежі - 136,5 м.;
• Північної - 68, 3м.;
• Довжина даху центрального нефа - 110 м..

 Тут проходило весілля та похорон Моцарта.

А ще тут є орган - один з найбільших у Європі! 4 ради клавіатур та майже 10 тисяч органних труб! 

Ми з МЧ починаємо сперечатись на яку вежу йти - північну чи південну. МЧ проводить мені майстер-клас з логічного мислення і повідомляє, що з мене не вийде гарного мандрівника, бо я не орієнтуюсь в просторі. 

Південна вежа була чи то закрита, чи то ми затупили, але потрапили на Північну - нижчу. Туди піднімаємось ліфтом за 5 євро. 

 

Відомий черепичний дах з малюнком зробили у 1952 році. Під час ІІ світової, вогонь знищив дах і і мешканці Відня скинулись щоб відновити його. 

Ми з МЧ намагаємось роздивитись чи відкритий оглядовий майданчик на Південній вежі. Людей щось не спостерігаємо.

Зате на Північній вежі є найбільший дзвін країни - "Пуммерін". Його вага - 21 тонна, а діаметр - понад 3 метри. Він дзвонить лише по великих святах. Розташований дзвін за склом і роздивитись його досить складно.

Ось і все. Нам пора прощатись з Віднем. Погода зіпсувалась, падає мокрий дощ зі снігом, і ми сумно гребемо в сторону метро. Нам потрібно потрапити на станцію "Stadion" звідки розпочалася наша подорож. Ми перекушуємо краденими канапками і годуємо українським печеням віденських голубів та ворон. МЧ сідає на автобус до Братислави, а мені ще доведеться півтора години чекати на бус до України. До речі, я знову скористалась послугами "Blablacar". Водій виявився неприємним хамлом, якому всю дорогу не подобався мій кашель. 

І на цьому я буду закінчувати. Надіюсь потрапити у це неймовірне місто ще раз. На цей раз влітку! 

Дата: 16-17 грудня 2017 року.

Прочитати про всі наші пригоди у Відні можна тут.