Лурдська фортеця. У стінах старовинного замку.
Вхід до замку, на який я вчора витріщалась - переді мною. Про Лурдську фортецю (Форт де Лурдес) існує небагато свідчень. Замок був побудований у скелястій місцевості недалеко від річки. Його витоки ведуть ще в римські часи. Збереглися фрагменти скульптур та стіни фундаменту тих часів. У 778 році він став резиденцією Карла Великого - короля франків. У XIII столітті перейшов у володіння графства Шампань і став частиною королівства Наварра. На початку XV століття замок стає власністю французьких королів.
У 1921 році замок був викуплений міською владою і перетворений у Музей Піренеїв. Це було зроблено по ініціативі вченого, колекціонера та дослідника Піренеїв - Луі де Бондідьє і його дружини - Маргарити Луівілль.
Замок побудований над містом і щоб побачити чудовий краєвид навіть не потрібно заходити на його територію.
Але ми звісно цим не обмежимось. Тому, заплативши декілька євро за вхід - заходимо на подвір'я фортеці.
Територія досить велика. Крім музею, де зібрані експонати присвячені мистецтву та традиціям мешканців Піренеїв, тут ще є ботанічний сад, оглядовий майданчик та каплиця Нотр-Дам.
Першим ділом чимчикуємо оглядати музейні експонати. Тут представлені ремесла та види діяльності, які розповсюджені у цій місцевості (землеробство, тваринництво та сировиробництво). А також можна побачити побут піренейських селян. Багато експозицій присвячені інтер'єру будинків, тут ми оглянули меблі, посуд із фаянсу, традиційні костюми.
Народу практично немає. Ми спокійно гуляємо територією замку та оглядаємо масивні кам'яні стіни, його кімнати та приміщення.
Кожна частина комплексу замку присвячена окремій темі з життя мешканців Піренеїв.
Отак-ось були облаштовані помешкання селян. Як на мене, в деяких наших селах люди живуть не краще....
Святковий та звичайний одяг мешканців гір. Манекени дещо страшненькі....
Легендарні казкові капці зі закрученими носиками.
Та жіночі головні убори. Наскільки я знаю, з-під такого чепчика не повинно визирати жодне пасмо волосся. Якщо визирне - капут. Ганьба на все життя.
В загальному, експозиція музею представляє життя мешканців гір з XVIII по XX століття.
Незрозуміла штукенція.
Наступна - секція ремесел. Тут представлені різні знаряддя праці. Прядки, верстати та всяка всячина.
Далі на порядку денному - посуд із фаянсу. Фаянс (або глиняна кераміка) - керамічний матеріал, покритий тонкою склоподібною плівкою.
Картини місцевих живописців.
Музей досить великий. Подивитись є на що. А те, що він розташований у стінах старовинного замку - робить його більш цікавішим.
Ми піднімаємось у верхню частину замку, звідки відкривається чудова панорама Лурду та його передмість. На майданчик можна потрапити за допомогою сучасного ліфту або по крутих кам'яних сходах.
Тут, у стінах фортеці, мій телефон спіткала гірка доля. Ним гепнули об велику каменюку. На щастя, все обійшлося декількома подряпинами. Але я не довго сумувала. Ще ж стільки всього треба оглянути!
Спускаємось вниз і заходимо у капличку замку. Як сказала моя супутниця, що заради того, щоб це побачити, варто було проїхати сотні кілометрів.
Крім всієї цієї краси, у стінах замку є розкішний ботанічний сад.
В рослинах я не дуже розбираюсь. За їх латинськими назвами рекомендую звертатись до моєї тьоті Нелі. Я ж здатна лише на фразу: "Ооо. Яка гарна квіточка".
Також у саду представлені макети будівель у різних архітектурних стилях.
Як бачите, дивитись тут було на що. Тому нічого дивного, що ми запізнились на хресну дорогу. І то так добряче запізнились. Тобто прийшли майже під кінець. Але отець Олександр, послухавши про наші пригоди та вислухавши щирі каяття, нас пробачив.
На цьому, мабуть, і все. Ввечері нас знову чекає процесія Вервиці. А зранку наша група вирушає до Барселони. Прощаюся з чудовим містом. Неможливо описати словами те, що відчувала, покидаючи це чудотворне місце. Всі слова тьмяніють перед містерією Віри та Світла. Чудеса Лурду потрібно побачити на власні очі та відчути своїм серцем.
Замок побудований над містом і щоб побачити чудовий краєвид навіть не потрібно заходити на його територію.
Але ми звісно цим не обмежимось. Тому, заплативши декілька євро за вхід - заходимо на подвір'я фортеці.
Першим ділом чимчикуємо оглядати музейні експонати. Тут представлені ремесла та види діяльності, які розповсюджені у цій місцевості (землеробство, тваринництво та сировиробництво). А також можна побачити побут піренейських селян. Багато експозицій присвячені інтер'єру будинків, тут ми оглянули меблі, посуд із фаянсу, традиційні костюми.
Народу практично немає. Ми спокійно гуляємо територією замку та оглядаємо масивні кам'яні стіни, його кімнати та приміщення.
Кожна частина комплексу замку присвячена окремій темі з життя мешканців Піренеїв.
Отак-ось були облаштовані помешкання селян. Як на мене, в деяких наших селах люди живуть не краще....
Святковий та звичайний одяг мешканців гір. Манекени дещо страшненькі....
Легендарні казкові капці зі закрученими носиками.
Та жіночі головні убори. Наскільки я знаю, з-під такого чепчика не повинно визирати жодне пасмо волосся. Якщо визирне - капут. Ганьба на все життя.
В загальному, експозиція музею представляє життя мешканців гір з XVIII по XX століття.
Незрозуміла штукенція.
Наступна - секція ремесел. Тут представлені різні знаряддя праці. Прядки, верстати та всяка всячина.
Далі на порядку денному - посуд із фаянсу. Фаянс (або глиняна кераміка) - керамічний матеріал, покритий тонкою склоподібною плівкою.
Картини місцевих живописців.
Музей досить великий. Подивитись є на що. А те, що він розташований у стінах старовинного замку - робить його більш цікавішим.
Ми піднімаємось у верхню частину замку, звідки відкривається чудова панорама Лурду та його передмість. На майданчик можна потрапити за допомогою сучасного ліфту або по крутих кам'яних сходах.
Тут, у стінах фортеці, мій телефон спіткала гірка доля. Ним гепнули об велику каменюку. На щастя, все обійшлося декількома подряпинами. Але я не довго сумувала. Ще ж стільки всього треба оглянути!
Спускаємось вниз і заходимо у капличку замку. Як сказала моя супутниця, що заради того, щоб це побачити, варто було проїхати сотні кілометрів.
Крім всієї цієї краси, у стінах замку є розкішний ботанічний сад.
В рослинах я не дуже розбираюсь. За їх латинськими назвами рекомендую звертатись до моєї тьоті Нелі. Я ж здатна лише на фразу: "Ооо. Яка гарна квіточка".
Також у саду представлені макети будівель у різних архітектурних стилях.
На цьому, мабуть, і все. Ввечері нас знову чекає процесія Вервиці. А зранку наша група вирушає до Барселони. Прощаюся з чудовим містом. Неможливо описати словами те, що відчувала, покидаючи це чудотворне місце. Всі слова тьмяніють перед містерією Віри та Світла. Чудеса Лурду потрібно побачити на власні очі та відчути своїм серцем.
Дата: 16.07-30.07. 2012
Тут читаємо продовження розповіді про неймовірне паломництво "Ченстохова-Люрд-Монсеррат".
Коментарі
Дописати коментар