"Пік дю Жер". Прогулянка Піренеями.

Настав третій та передостанній день у Лурді. На сьогодні у мене грандіозні плани. Спершу - екскурсія гірськими стежками і підйом на "Пік дю Жер" (Pic du Jer), а потім відвідини замку "Форт де Лурдес" (або Замок Биу).

І от я та моя супутниця, покидаємо готель і чимчикуємо у сторону гір. 

Орієнтир у нас один - вершина гори... Тому ми в усіх зустрічних прохожих розпитуємо дорогу на ламаній англійській мові. А тих прохожих щось не дуже густо... Водночас, як ті ґави, розглядаємо місто.  

З горем пополам, ми взнаємо дорогу і, нарешті, знаходимо омріяний будиночок. 

 

 Тут ми зможемо купити квитки на фунікулер, який відвезе нас на вершину гір. 

Пік дю Жер відноситься до Верхніх Піренеїв. Його висота близько 1000 метрів. Тут знаходиться оглядовий майданчик, звідки відкривається чудовий вид на Лурд, По, Тарб, а також долини Гав і Аржелест-Газост. Звідси також видно і частину Іспанії.

Фунікулер був відкритий у 1900 році, він за 10 хвилин проїжджає 1110 метрів. Ходить він кожні 30 хвилин, у кабінці 40 "стоячих" та 40 "сидячих місць". Поки чекаємо на приїзд фунікулера, фотографуємось...

... і заглядаємо під "спіднички" цим двом французьким мужчинам)

 Приїхав фунікулер і ми, як ті кози, швиденько в нього застрибуємо, щоб зайняти хороші місця. Фунікулер рушає. Спершу нічого, а от потім...! Таке враження, що їдемо прямо перпендикулярно до землі. Боюся, щоб та машина не гепнулася додолу. Але все пройшло добре. І от ми, щасливі та схвильовані, вилазимо назовні. Як виявилось, щоб потрапити на оглядовий майданчик, потрібно ще хвилин 20 пиляти гірськими доріжками. Дехто пиляє, а дехто ні. З того місця, де ми стоїмо, також відкривається чудовий краєвид. Крім того, тут є бар, де можна поїсти та попити чаю, кави. А також можна відвідати високогірний грот, який утворився близько 40 тисяч років тому під час танення льодовиків. Хоча все це звучить досить заманливо, ми все ж вирішуємо піднятись на саму вершину піку. Гірська стежка тут краща ніж головна вулиця Тернополя. Зустрічаємо бабулю з паличкою!, яка спускається вниз. Через деякий час хороша стежка закінчується і починається справжня гірська дорога.

   

Але після вулиць Тернополя мені вже нічого не страшно. Я б тут пройшла навіть на 20-сантиметрових каблуках. 

Ще декілька кроків і ми на місці - на оглядовому майданчику. Краса така, що аж дух перехоплює. Звісно, що тут сильний вітер, але не холодно взагалі. Описувати краєвиди немає сенсу. Я просто залишу ці фото тут.

 

Час підпирає, тому пора повертатись. Адже нас чекає ще замок Биу, а на 16.00 ми повинні встигнути на хресну дорогу. Бо якщо не встигнемо, отець Олександр буде нас сварити. Тому треба рухати мештами. Спускаємось до фунікулера....

... і опускаємось на грішну землю. Тепер у нас нова ціль - знайти дорогу до замку. І одночасно погуляти містом. Наш шлях пролягає окраїною Лурду. Йдемо пішки, дорогою заглядаємо у різні магазинчики.

Нарешті вийшли в центр міста. Народ допомагає нам пройти до замку. Але у місті також є на що подивитись.

Наскільки я помітила, життя тут тече дуже спокійно та тихо. Ніхто нікуди не поспішає. Немає шуму та гаму, як у інших містах. Ми беремо приклад і не поспішаючи, спокійно оглядаємо околиці.

І отак,  помаленьку, ми і тримаємо шлях на замок, про екскурсію яким я розповім іншим разом. До зобаченя!

Дата: 16.07-30.07. 2012

Тут читаємо продовження розповіді про неймовірне паломництво "Ченстохова-Люрд-Монсеррат".